darenska_2

Окрім того, у формуванні своєрідного барочного світогляду відіграли й природничо-наукові відкриття XV–XVII ст., а це «великі географічні відкриття Х. Колумба, Васко да Гами, Ф. Магеллана, і переворот в астрономії, здійснений Коперником, Галілеєм, Кеплером, і відкриття в математиці, фізиці, природознавстві. В результаті видиме стало уявлятися оманливим (земля бачиться пласкою, а насправді вона має форму кулі і т.д.), відбувається безповоротний психологічний надлам — основа майбутнього стилю бароко»1. Барокова культура — це своєрідна реакція на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, у те, що людина є мірою речей. Світобачення XVII ст. несе в собі відчуття трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а підпорядкована середовищу, суспільству, державі. Характерні риси дійсності викликають у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль, неспокій, намагання поєднати протилежності. Тому реалістичне світобачення для барокової свідомості є нехарактерним. Світ у більшості барокових творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, надмірно емоційних станів, а часом і просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Бароковий світогляд пов’язаний з заглибленим баченням дисгармонійності та складності світу, відкриттям катастрофічності та парадоксальності буття, його нездоланної конфліктності.

Також для барокового світогляду характерний погляд на людину і світ як на величезний театр — бурхливий та суперечливий, водночас патетичний і драматичний. Це ж зазначають й дослідники, що до «базових складників барокового культурного коду залічують метафору «світ — це театр» (theatrum mundi). Театральні видовища не тільки наслідували довколишній світ — вони розкривали бачення людиною бароко видимого світу як театру, де кожна людина є актором, що грає відведену їй роль на сцені життя відповідно до

1Шкаруба Л. «Искусство неистовое, буйное, неумеренное»: художественное мышление барокко // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2010. — № 6. — С. 3.

волі прихованого режисера — Бога, а по закінченні вистави повертається за лаштунки, знімає чуже вбрання й відходить у справжній, реальний світ»1. Формування та поширення культури бароко знаменувало ствердження погляду на життя як на драму. «Кожна мить життя — крок до смерті», — стверджував імператор Тіт у трагедії Корнеля «Тіт і Береніка». А якщо це так, то треба прикрасити кожну мить життя, зробити її не лише духовно, а й чуттєво насиченою. Тому трагізм барокового світосприймання органічно переплітався з гедонізмом, потягом до життєвих насолод. Раціоналістам і прагматикам подальших епох була незрозумілою така схильність до вагань між життєлюбством та аскетизмом — одна із визначальних рис барокового світогляду. Земне і духовне, грішне і святе, переплетені в цій культурі, становили яскравий візерунок, що приваблював контрастністю та естетичною та моральною свободою.

Специфіка українського бароко. Розвиток культури бароко в Україні виявився чутливим до особливостей національного менталітету, тому на українських землях європейське бароко набуває своїх специфічних рис. Ця специфіка формування українського бароко, зокрема, полягає в тому, що науковим та інтелектуальним центром в цей період стає Києво-Могилянська академія, перший східнослов’янський університет, в якому був закладений теоретичний фундамент поетики бароко. Слід принагідно зауважити, що характер європейської барокової культури був зумовлений, як зазначають дослідники, «не тільки її духовними основами; він залежав від соціального фундаменту більше, ніж у випадках із іншими культурними формами. Культуру бароко не можна уявити без певних центрів та осередків; вона пов’язана з дворами князів і магнатів, центрами церковної організації, вищими школами, які мали переважно духовний характер, та частково з малими приватними колами духовно зацікавлених людей»2.

Філософським системам професорів Києво-Могилянської академії був притаманний складний синтез європейських соціальних

1Ісіченко І. Бароко — мистецький стиль і література доби // Дивослово. — 2010. — № 10. — С. 28.

2 Чижевський Д. Слов’янське бароко // Слово і час. — 2004. — № 10. — С. 81.

течій (гуманізму, Реформації, раннього просвітництва) та автохтонної (тобто української) культури, яка була заснована на традиціях княжого періоду. Основні світоглядні принципи цієї яскравої епохи відобразилися в працях професорів Києво-Могилянської академії — Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Григорія Кониського. Центральним об’єктом барочної філософії, естетики та мистецтва була досконала людина, або «героїчна особистість». Оскільки, на думку києво-могилянців, людська душа складається з трьох частин — «тваринної, людської та Божественної», і ця розколотість душі прирікає людину на нескінченні метання, сумніви та роздуми, то життєвим визначенням «героїчної особистості» являється досягнення розумного компромісу між імпульсами кожної з трьох складових душі. Кожний може вибирати те, що йому ближче: або здоров’я і силу, чи почесті, повагу, шанобу та багатство, або ж духовні чесноти та вище блаженство — шлях до Бога, або намагатися до врівноваження цих трьох елементів. Головне — завжди перемагати страсті та сильні емоції (афекти), адже істинна чеснота знаходиться

взолотій середині, і саме пошуки цієї середини примушують людину вступати в конфлікт з самим собою, породжують внутрішній дискомфорт та роздвоєність. Зрозуміла, що ця двоїстість по відношенню до життєвих цінностей, ці вічні кидання між самообмеженням та життєлюбством відобразилися в світогляді та естетичних устремліннях людини епохи бароко.

Бароко максимально відповідало українській ментальності

зїї суперечливими рисами — зовнішнім спокійним достоїнством та шляхетністю, особливою любов’ю до прикрашення, та разом

зтим, з внутрішньою дисгармонією та схвильованістю. Мистецтву бароко довелося втілити притаманні українському національному характеру протилежні начала: оптимістичність, яка виражалася

внахилі до святковості, поетичності, пристрасті до яскравих кольорів, густих рослинних орнаментів, але разом з тим, схильність до печалі, суму та смутку, відтінок легкого замисленості і навіть розгубленості.

Основними рисами українського художнього мислення стали метафоричність та почуттєвість, які виразилися в особливій

декоративності, яка стала основою художнього світу «козацького бароко». Це зробило мистецтво українських майстрів сильно естетизованним, з надлишком примхливої штучності («штукарства») та безпосереднього милування красою слова чи фарби. Щедре оздоблення та декорування виражало впевненість українця епохи бароко в тому, що людина з’являється на цей світ для того, щоб примножити красу цього Божого світу. Крім того, краса та розкіш світа матеріального — це не що інше, як відблиск краси та досконалості раю.

Таким чином українське, козацьке чи мазепинське бароко —

назва художнього стилю, що був поширений на українських землях у XVII–XVIII ст., який виник унаслідок поєднання українських мистецьких традицій та європейського бароко. Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства. Тому слушною виглядає думка дослідників, що «українське бароко увібрало в себе увесь багатий досвід європейського мистецтва, примхливо об’єднавши його з власними естетичними засадами, розумінням прекрасного»1.

Зберігаючи головні особливості західноєвропейського бароко (контрасти, символи і алегорії, зображення бурхливої дії, широке застосування декоративних оздоблень; в літературі — прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, патетичність), українське бароко мало ще й свої неповторні риси. До особливостей українського бароко можна віднести:

– вирішальний вплив на формування українського бароко народного мистецтва, народних естетичних смаків та ідеалів, що призвело до використання традицій вітчизняного народного мистецтва з характерними ознаками європейського бароко. Це зазначали й дослідники, стверджуючи, що для бароко характерним

1Логвин Г. Н. Українське бароко в контексті європейського мистецтва // Українське бароко та європейський контекст. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 10.

є «зовнішній блиск, парадність, декоративність. В Україні поряд з «високим», аристократичним бароко існувало народне — міщанське, селянське, козацьке»1;

–багатобарвність,контрастність,мальовничість,заснованана народній основі декоративність і головне — небачена вигадливість форм. На думку дослідників, «декоративність становить одну з найприкметніших ознак українського художнього мислення. І якби бароко не мало б жодних інших заслуг перед українським мистецтвом, воно все одно посіло б почесне місце в його історії лише тому, що саме йому судилося найповніше передати притаманний українському національному характерові потяг до святковості, поетичності, смак до яскравих барв, рясного рослинного орнаменту»2;

–на відміну від європейського бароко, зорієнтованого на придворно-аристократичне мистецтво, українському бароко притаманні демократичні засади, що ґрунтувалися на ідеях православних братств, патріотичного руху всіх верств населення загалом. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва — досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості. Тому до «творчих секретів українського народу належить і вміння прикрашати світ найпростішими, найдоступнішими, коли йдеться про кошти, то й найдешевшими засобами. Українська краса демократична, і тому вона не вимагає особливих умов для своєї реалізації»3.

Епоха українського бароко майже повністю співпадає з часом існування української Гетьманської держави (1640–1770 роки).

Зцього приводу дослідник українського мистецтва Ф. Уманцев зазначав, що «перемога в народно-визвольній війні, звільнення Києва та Лівобережжя з-під влади магнатської Польщі сприяли піднесенню культурного життя на всій території України. Особливо бурхли-

1 Малий словник історії України. — К.: Либідь, 1997. — С. 54.

2Макаров А. М. Світло українського бароко. — К.: Мистецтво, 1994. —

С.211.

3Макаров А. М. Світло українського бароко. — К.: Мистецтво, 1994. —

С.211.

во пробуджувалися духовне життя і творча діяльність у звільнених районах Східної України… У Східній Україні, де утвердилися гетьманська влада, склалися сприятливі умови для увиразнення національного спрямування різних видів мистецтва, зокрема архітектури. Розгорнулося жваве цивільне будівництво в Києві, Чернігові, Глухові, Батурині, Харкові»1. Територія Західної України — Правобережжя — входить в склад Речі Посполитої, а на Лівобережжі знаходиться самостійна держава — Гетьманщина, яка після 1654 року ввійшла в склад Російської держави. Для розуміння специфіки українського бароко важливо враховувати конфесійні (релігійні) особливості України того часу: Правобережна Україна була католицькою за віросповіданням, Лівобережжя — православним.

Як вже зазначалося, на відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко — не аристократичний стиль. Якщо і є в ньому певні елітарні мотиви, то лише в літературі, всі інші види барокового мистецтва мають безпосередній зв’язок з народною творчістю і народною свідомістю. Саме тому «стиль бароко… на Україні завдяки особливостям її історичної долі вилився у форми, багато в чому відмінні від західноєвропейських. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського бароко створювалися на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність. Разом з тим українське мистецтво XVII–XVIII ст. розвивалося у щільній взаємодії не лише з мистецтвом країн центральної Європи — західних сусідів України, а й з мистецтвом Російської держави, балканських народів і, певною мірою, мистецтвом країн ісламу. Ці різноманітні художні зв’язки надали йому неповторних відтінків»2.

Порівняно із Західною Європою, стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням, на українські землі як Правобережжя, так і Лівобережжя він прийшов на сто років пізніше. Зразки стилю бароко приходили на українські землі головним чином

зНімеччини, Польщі, Італії (саме тут цей стиль і виник після

1Уманцев Ф. С. Мистецтво давньої України. Історичний нарис. — К.: Либідь, 2002 — С. 150.

2Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII–XVIII століть. — К.: Мистецтво, 1981. — С. 6.

Ренесансу) та Російської імперії. Німецькі майстри (головним чином архітектори та гравери) прибували через польські землі, а італійські майстри бароко (в першу чергу архітектори та маляри) прибували в Україну через землі австрійської корони (куди входили землі північної Італії). Але найкращі архітектори прибували із столиці Російської імперії, з Санкт-Петербурга (німецький зодчий Йоганн Шедель та італійський архітектор Бартоломео Растреллі).

Могутній та потужний вплив українського козацтва — на той час провідної верстви новоствореної держави — став визначальним чинником розвитку української культури й мистецтва. Утворившись в XV ст. як військова організація, завданням якої був захист населення на прикордонних землях від нападу кримських татар та османської Туреччини, до XVII сторіччя козацтво стає носієм нового художнього смаку, що відобразилося в розповсюдженні терміну «козацьке бароко». Вища верства заможної козацької старшини створювали інші художні смаки та мистецькі потреби, ставили нові вимоги до мистецтва: вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини і вищого духовенства, їх прагнення до рафінованої аристократичності. Відомо чимало видатних творів архітектури (переважно це були будівлі монастирів та церков) і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Це ж зазначають і дослідники, що «кілька десятиліть — незначний хронологічний відрізок часу, — заповнені надзвичайним піднесенням, величаві храми — свідки тієї пори, в яких досягнуто з могутньою художньою силою, як у пам’ятках Київської Русі, архітектурнохудожнього синтезу, де малярство — розписи і святково-барвисті іконостаси та скульптура — наповнює і розкриває архітектурний образ. За козацької доби були створені найпрекрасніші іконостаси як за живописною майстерністю, так і за віртуозним різьбленням»1.

У цей період в українських землях з’явилися нові міста, значного розвитку набули освіта, друкарство, зародилася професійна музика, популярністю користувався шкільний театр, а мистецтво та архітектура українського бароко не поступалися європейським

зразкам. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Як значна суспільно-політична та військова сила, козацтво створювалося власне культурноестетичне середовище, виступаючи творцем національних самобутніх художніх цінностей. Тому «безмежна радість новоспечених панів, що отримали російське дворянство, а деякі — навіть графські титули, самоутвердження тих, хто лишився при козацьких чинах, накопичивши великі багатства (крім полковників і сотників, в їх числі були «знатні», і «бунчукові товариші», непідсудні сотникам, а останні і полковникам) яскраво відбилися в архітектурі і живописі не лише церковних, а й світських. Відповідно в мистецтві визначилося дві течії: перша була щільно пов’язана з Петербургом, його художніми новинами, друга мала «архаїчний», підкреслено локальний характер. Замовлення українських меценатів, лівобережних, світських і духовних, нерідко виконували архітекториіноземці, що працювали в Росії»1. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про велику силу мистецтва.

Бароко на українських землях розвивалось під впливом норм естетики європейського бароко та української народної естетики, для якої були притаманні використання традицій вітчизняного народного мистецтва (що породило декоративність, мальовничість українського бароко та любов до надмірного прикрашання) та демократичність (цим воно відрізнялося від елітарності стилю бароко в Європі). Разом з тим українське бароко є органічною частиною загальноєвропейського бароко, воно створило свою національну школу цього великого художнього стилю.

Архітектура українського бароко. Найбільш яскраво та самобутньостильукраїнськогобарокопроявивсявкультовомузодчестві. Як зазначають дослідники, українська барокова архітектура з її високим мистецьким рівнем з’явилася завдяки появі нової суспільної

1Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII — XVIII століть. — К.: Мистецтво, 1981. — С. 100.

споруд Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім’ям — Ковнірівський корпус (1721–1772), також Степан Ковнір побудував дзвіницю Києво-Братського монастиря (1756–1759).

Крім нового будівництва, у XVII ст. на кошти козацької старшини були перебудовані у новому бароковому стилі древні, збудовані ще в давньоруських період Софійський і Михайлівський золотоверхі собори, церкви Києво-Печерської Лаври. Фасади були затиньковані (оштукатурені) та декоровані, іншої, більш складної форми набули куполи соборів.

Але загалом із середини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині барокове будівництво послаблюється. В архітектурних спорудах помітнішим стає відхід від колишньої перенасиченості прикрасами до простоти і раціональності. Почуття поступаються місцем розумові, розсудливості, що є прикметою іншого нового стилю — класицизму (див. відповідний підрозділ підручника).

На західних землях України, які залишилися під владою польських магнатів, справа була інакшою. Іншими були замовники, їхні смаки і вимоги, інакшими були й архітектори, в основному іноземці, інакшими були традиційні прийоми будівництва та будівельні матеріали. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів в Галичині, на Волині, Поділі та Правобережжя. В XVIII в. в архітектурі західних земель України сутнісних змін не відбувалося — продовжував розвиватися стиль бароко з рисами, характерними для пізнього бароко в архітектурі Італії, Польщі та Австрії. Але в релігійному житті почалися суттєві зміни — на Правобережній Україні та Галичині різко посилилася католицька експансія. Ще в 1596 році частина православного духовенства приймає унію з католицькою церквою, утворюючи фактично нову церкву — греко-католицьку; римо-католицька церква міцно тримала в своїх руках суспільне життя. В ті часи у Львові мешкало близько 25 тисяч жителів, на яких приходилося 40 костелів та католицьких монастирів. Давно минули ті часи, коли в будівлях Львівського Успенського православного братства виражались національні українські риси.

У Львові та інших містах західних областей України працюють видатні зодчі того часу, споруджується низка церковних та громадянських споруд, видатних в художньому відношенні — в стилі західного бароко зводяться багаточисельні католицькі костели. Одним з перших будівель, які повністю відповідають архітектурному стилю бароко, був єзуїтський костел Петра та Павла у Львові, збудований в 1610–1630 роках італійським зодчим Джакомо Бріано. Будівля костелу майже повністю копіює римську церкву Іль Джезу, збудовану у 1575 році одним з засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для багаточисельних католицьких церков в католицьких країнах Західної, Центральної та Східної Європи. У Львові за його взірцем будується костел Сретення (1642–1644 роки, архітектор Дж. Б. Джизлені). Також до барокової архітектури відносяться Миколаївський костел у Львові (1739–1745 рр.) з традиційною базилікальною структурою будови та костел святої Софії. Але барочна архітектура Львова досягла свого апогею в будівлі Домініканського костелу. Будувався він з 1749 по 1764 рік за проектом Яна де Вітте майстром Мартином Урбанником, план цього костелу був еліпсоподібної форми з капелами по боках. Інтер’єр Домініканського костелу надзвичайно урочистий, з багаточисельними скульптурами.

Пізніше бароко в західних областях України більше всього було пов’язано з творчістю Бернарда Меретина, котрий за порівняно короткий час збудував храми у Львові, Лопатині, Годовиці, Буску, ратушу в Бучачі. В творчості Меретина велику роль зіграла скульптура, і він в більшості випадків працював зі скульптором І. Пінзелем. Меретин — майстер того напрямку пізнього бароко, в фасадах якого відчувається наближення класицизму. У Львові Меретин збудував одну з найкращих будівель барочної архітектури — собор святого Юра на пагорбі, який домінує над південнозахідною частиною Львова. Собор будувався в 1746–1764 роках.

До видатних пам’яток пізнього бароко відноситься Успенський собор Почаївської православної Лаври на Тернопільщині, цей собор був зведений у 1771–1783 роках за проектом архітектора Готфріда Гофмана, а будівництвом керував львівський майстер

П. Полейовський. Цікава пам’ятка барочної української архітектури України збереглася в Чернівцях. Це церква Різдва Христового монастиря в передмісті Гореча, збудована в 1767 році на гроші, які дала імператриця Російської імперії Катерина II.

В XVII–XVIII ст. будується велика кількість монастирів, переважно католицьких, в Галичині, на Волині, Поділлі. В основі композиції католицького собору лежить латинський хрест, яскраво підкреслена повздовжня вісь, яка веде до олтаря, що направлено на глибинне розкриття внутрішнього простору. Центральний вхід на західному фасаді, як правило, підкреслювався двома баштами. Визначеність розташування входу обумовлена необхідністю найбільш повного сприйняття простору, який розгортався вглиб по горизонталі Захід–Схід. В цьому відчувається вплив архітектури Італії, Польщі та Австрії, що можна відзначити в таких творах зодчества, як Миколаївський і Домініканський костели та собор Святого Юра у Львові, Успенський собор Почаївського монастиря на Тернопільщині.

Комплекс історичних, соціально-політичних, релігійних причин відобразився на неоднорідності українського бароко: на західних землях на нього впливало західноєвропейське, польське, білоруське бароко, яке перепліталося з народними традиціями; на східних — риси західноєвропейського та російського поклалися на український народний культурний спадок. Незважаючи на регіональні та конфесійні особливості пам’яток українського бароко, в них виразно проглядається єдність великого стилю, яке забезпечується як ментальною єдністю народу, так і вписаністю української культури того часу не тільки в східнослов’янський, але і в загальноєвропейський контекст. Адже, на думку фахівців, «українське бароко було викликане до життя специфічними обставинами місця і часу, які відбилися в його пам’ятках. Його не можна розглядати як провінційний варіант загальноєвропейського стилю… Прикметні риси українського бароко — його людяність, життєстверджуючий, привітний характер. Ось чому шедеври українського образотворчого мистецтва та архітектури доби бароко легко знаходять шлях до наших сердець, будучи разом

з тим своєрідним зримим літописом історії України, часом правдивішим за літературні джерела»1.

Контрольні запитання:

1.Що означає термін «бароко»? В чому полягає сутність художнього стилю бароко?

2.«Стиль бароко був суперечливим та неоднозначним». Поясніть це твердження.

3.Охарактеризуйте світоглядну позицію бароко.

4.В чому полягала специфіка українського бароко?

5.В чому полягав вплив українського козацтва на розвиток бароко? Чому саме козацьке старшинство виступало основним замовником художніх цінностей бароко?

6.Охарактеризуйте основні риси архітектури українського бароко.

7.В чому полягала діяльність німецького зодчого Й. Шеделя, які будівлі він спроектував для Києва?

8.В чому полягала діяльність італійсько зодчого Б. Растреллі? Які будівлі він спроектував для Києва?

9.Назвіть вітчизняних архітекторів українського бароко.

10.В чому полягала різниця стилю бароко на землях Правобережної та Лівобережної України?

11.Чи можна розглядати українське бароко як провінційний варіант загальноєвропейського бароко? Обґрунтуйте свою відповідь.

Українська література епохи бароко. Полемічна література

Культурно-освітній рух в Україні в XVII–XVIII ст., а саме активна діяльність православних братств, заснування власних навчальних закладів європейського рівня в Острозі та Києві, власного

1Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII–XVIII століть. — К.: Мистецтво, 1981. — С. 159.