1.2. Людський фактор в економіці.

Сучасні напрямки ефективної кадрової політики спрямовують її в русло, в якому людський фактор оцінюється не як фактор виробництва, а як фактор реалізації політики і стратегії всієї структури, а кожна задіяна у структурі людина вважається не статтею витрат, а джерелом доходу. Тому сьогодні слід розцінювати людську працю як результат використання не людського ресурсу, а людського капіталу. Технологія роботи з кадрами має бути націлена на зростання рівня наявного людського капіталу шляхом створення колективу однодумців, підвищення кваліфікації працівників, усвідомлення необхідності навчання, планування кар’єри працівників і таке інше з розрахунку на тривалу перспективу функціонування.

Завданням формування кадрової політики в загальній стратегії структури є врахування міжнародного контексту, який диктує необхідність зв’язку та поєднання управління людським капіталом із загальною її стратегією, а також необхідність динамічного, усвідомленого та заздалегідь запланованого пристосування кадрової стратегії до різних видів загальної стратегії і до конкретної ситуації на ринку.

Витрати на навчання кадрів не повинні бути обмежені мінімальною передбаченою планом сумою, а визначатися співвідношенням їх величини до очікуваної вигоди. Система мотивації має базуватися не на поєднанні матеріального стимулювання та загрози покарання, а на поєднанні економічних та психологічних стимулів підвищення продуктивності праці з перспективою росту кар’єри кожного працівника.

Таким чином сучасна кадрова політика перетворюється у постійну неперервну функцію, як повноправну складову менеджменту всіх адміністративних служб структури.

Загальні положення про людські ресурси. Зміст і значення управління кадрами завжди відносилося до різних методів управління людьми. З часом ці поняття сформулювалися в певні функціональні напрямки, такі як селекція, навчання, оцінка, винагороди, що відповідають функціям керування в галузі управління персоналом.

Людський капітал ‑ це не лише засоби праці, але також і рівень освіти, медичного і соціального забезпечення. З одного боку високий рівень таким чином трактованого людського капіталу є віддзеркаленням високого рівня економічного розвитку, а з другого ‑ умовою розвитку економіки.

Існує високий кореляційний зв'язок між рівнем ВВП і його динамікою та такими якісними параметрами людських засобів, таких як народжуваність, тривалість життя (яка очікується в момент народження), дитяча смертність, стан здоров’я дітей, загальна освіта, права людини, стан природного середовища і таке інше. Покращання перелічених показників є стратегічною ціллю кадрової політики держави, складовою частиною якої є система управління кадрами у економіко-господарських структурах всіх рівнів і будь-якої форми власності.

1.3. Теоретична основа технології кадрової роботи.

У минулому людину завжди трактували як основний аргумент виробництва, причому впродовж тривалого часу наголошувалося на його кількісну сторону. Завжди йшлося про те, щоб в місцях добування і переробки основних сировинних ресурсів була наявною відповідна кількість дешевої робочої сили.

Сучасна роль у виробничих процесах людських засобів суттєво змінилася. Завдяки технічному прогресові виробничі процеси стали менш трудомісткими, а вимоги щодо кваліфікації виконавців ‑ підвищені. Одночасно розвиток освіти змінив характер людських засобів. Із традиційного виробничого фактору вони перетворилися у фактор сучасний. Тепер йдеться про те, щоб людський капітал, узагальнено кажучи, працював продуктивно і виготовляв продукцію високої якості.

Вартість робочої сили визначається її ефективністю. Тому на сьогоднішній день вишукуються такі людські засоби, які за даної ціни на них забезпечували б, по можливості, найвищий економічний ефект.

Такі процеси у різних країнах протікають по-різному і залежать від досягнутого економічного розвитку. У розвинутих країнах людські засоби стали якісним фактором виробництва, а у слабо розвинутих вони надалі залишилися традиційним фактором.

Зниження трудомісткості виробничих процесів і пошук дешевих та одночасно високо ефективних людських засобів спричинилися до того, що у багатьох країнах значна кількість людського капіталу залишається не використаною. У розвинутих країнах причиною безробіття є надто високі витрати на робочу силу, зате у країнах, що розвиваються проявляється висока пропозиція робочої сили, зате надто низької якості.

Сучасна тенденція до зниження собівартості виробництва веде до того, що людина у виробничому процесі трактується на зразок предмету, а економічного розвитку досягається за рахунок економічно та інтелектуально найслабкіших громадян окремих країн, що розвиваються. А це веде до того, що тратиться сенс процесу економічного розвитку, при якому людина повинна трактуватися як суб’єкт, оскільки лише такий підхід веде до економічного успіху в тривалому часовому горизонті.

Суттєве значення для економічного розвитку має не лише те, скільки і якого людського капіталу використовується у господарських процесах та якою є ефективність його використання, але також те, якими будуть безпосередні і посередні наслідки його використання. Тут йдеться не лише про рівень заспокоєння потреб споживання, але й про його вплив на відтворення і розвиток людського капіталу.

Проблема не зводиться виключно до сучасних засобів робочої сили у працездатному віці, її структури, кваліфікації, ціни і степені використання, але стосується теж відтворення і співвідношення між групою людей перед- і післяпрацездатного віку та групою людей працездатного віку. Це пов’язане з динамічним характером людських засобів і залежністю їх кількісного розвитку від рівня економічного розвитку. Чим вищий рівень економічного розвитку, тим повільніше зростають, а інколи навіть зменшуються людські засоби в країні, і навпаки. Причому в цій залежності проявляються певні часові запізнення.

Проблема сучасного світу полягає не тільки в тому, що кількість населення є завелика по відношенню до потреб і можливостей світової економіки і економік окремих країн, а й в тому, що наявні людські засоби є надмірно сконцентрованими. Це приводить до парадоксального стану, при якому людських засобів у світі є одночасно забагато і замало. Таким чином виникає явище антропопресії і серйозної екологічної загрози в регіонах концентрації населення, перенаселення одних регіонів і недонаселения інших. І цей процес поглиблюється.

У сучасному світі соціологічні передумови управління кадрами диктують необхідність застосування такої технології кадрової роботи у всіх структурних підрозділах народного господарства будь-якої форми власності, які створювали б сприятливі умови для зростання вартості людського капіталу і тим самим економічного розвитку країни чи регіону та загального добробуту населення.