Причини закрепів

Органічні закрепи:

• механічне звуження просвіту кишки (пухлина, рубець, камінь);

• аномалії розвитку кишечника (мегаколон, долихосигма, дивертикульоз);

Функціональні:

• аліментарні (вживання їжі, що легко засвоюється, недостатність «шлаків»);

• нейрогенні (органічне ураження центральної нервової системи – пухлина мозку, енцефаліт; порушення функції блукаючого нерва);

• запальні (холецистит, аднексит, простатит);

• інфекційні (дізентерія);

• токсичні (екзогенна інтоксикація свинцем, наркотиками);

• ендокринні (гіпофункція гіпофіза, мікседема);

• гіподинамічні (недостатність рухів, слабість м'язового преса).

За характером патологанатомічних і патофізіологічних змін закрепи можна розділити на органічні, пов'язані із хронічною або постійною анатомо-фізіологічною зміною структури кишечника (obstipatio ) і на функціональні (constipatio).

До закрепів органічного походження відносяться механічні закрепи. В основі цього виду закрепів лежить стійке звуження просвіту кишечника – стеноз, в силу чого порушується його прохідність (рак, пухлинні процеси, виразки, що приводять до рубцювання, спайки). Раптово виникаючі закрепи завжди є предметом серйозного вивчення лікарем, щоб установити вище згадані хвороби. До закрепів органічного походження відносяться закрепи в результаті конституціональних змін кишечника. З конституціональних змін кишечника, котрі ведуть до закрепів, варто мати на увазі зміну довжини кишечника (долихоколон – dolychocolon ), розширення просвіту кишки – мегаколон (megacolon), утворення додаткових перегинів і петель ("двостволка"). Сюди ж відносяться закрепи у хворих з конституціональним спланхноптозом, при слабості черевного преса. Найбільш виражені закрепи (10 днів і більше) при хворобі Гіршпрунга – при megacolon congenitum.

Органічні закрепи можуть бути запального характеру. При запальному процесі в кишечнику, особливо, якщо в процес залучений серозний прошарк кишок, з'являються спайки окремих частин кишечника, особливо товстої кишки в ділянці flexura coli dextra, а особливо sinistra, які можуть викликати різкий перегин кишки.

Функціональні закрепи зустрічається частіше і є основним проявом захворювання в результаті розладів динаміки кишечника. Ці функціональні захворювання кишечника відомі під загальною назвою "звичний запор" ( constipatio habitualis).

До групи функціональних закрепів відносять аліментарні закрепи, які зустрічаються найчастіше. Рух кишечника залежать від багатьох нейрогуморальних впливів і складу їжі. При невеликій кількісті їжі, одноманітному харчуванні (м'ясо, борошняні продукти, яйця, сир), порушенні режиму харчування і механічній дієті, що щадить, можуть розвитися стійкі закрепи. Так, білок м'яса і яєць засвоюється до 97-98 % і залишає мало шлаків. Розвитку закрепів сприяють також відсутність у їжі вітамінів групи В, недостатній прийом води і посилена втрата води з організму.

Дискінетичні закрепи становлять головну форму звичних закрепів, в основі яких лежать порушення координації різних видів моторики кишечника (поява спазмів в одних і атонія в інших кишечника). У цей час розлад динаміки кишечника розглядається як порушення функції її нервово-м'язового апарата.

Атонічний, вірніше гіпокінетичний закріп виникає в результаті того, що нервові прилади кишечника або слабко подразнюються, або частково втрачають здатність сприймати подразнення внаслідок малого утворення калових мас, зменшення хімічних збудників, рефлекторного пригнічення моторики, недостатньої фізичної активності. У цьому випадку характерне виділення щільних, об'ємистих, ковбасоподібних або комкоподібних фекальних мас.

Зниження тонусу товстої кишки може бути викликане зниженням збудливості n.vagus, підвищенням збудливості n.splanchnicus при паралічі кишкової мускулатури (перитоніт, стеноз кишечника), порушеннях кровопостачання (серцева недостатність, портальна гіпертензія), при мікседемі, під впливом опіатів, атропіну. Закрепи розвиваються в осіб, котрі ведуть малорухомий спосіб життя, після важких інфекцій, при кахексії, ожирінні, розходженні прямих м'язів живота, розривах промежини.

При підвищеній дратівливості кишечника внаслідок запальних або виразкових процесів, перевазі тонусу парасимпатичної нервової системи розвивається гіперкінетичний або спастичний запор, що супроводжується виділенням калу у вигляді тонких смуг (стрічкоподібна форма або форма олівця) або у вигляді маленьких круглих шматочків ("овечий кал"). Ця форма закрепу може з'явитися в результаті тривалих болісних дефекацій (ректит, геморой, виразка), що змушують хворого втримуватися від дефекацій.

Спазм товстої кишки розвивається при зловживанні нікотином, чаєм, кавою, свинцевій інтоксикації, жовчній і нирковій кольках, гельмінтах. В осіб, що звикли придушувати позив до дефекації, і при спинній сухотці розвивається ослаблення m.levator ani, знижується чутливість слизової прямої кишки і розвивається ректальний закріп (дисхезія). Недостатня кількість кишкового вмісту при голодуванні, обмеженому прийому їжі, уживанні їжі, що легко перетравлюється і містить мало рослинної клітковини, також приводить до розвитку закрепу.

Клінічна картина закрепів досить різноманітна. Основна скарга – це відсутність випорожнення протягом декількох днів, іноді до 15 днів. Одні хворі скаржаться на відсутність позиву, найчастіше при атонічних формах закрепів, інші, навпаки, на часті, але безрезультатні позиви. Можуть бути болі в животі колькоподібного характеру без певної локалізації. Частіше ці скарги зустрічаються при спастичних закрепах. Іноді хворі скаржаться на головні болі, неприємні відчуття в ділянці серця і серцебиття, присмак у роті, запах з рота.

Іноді має місце зміна закрепів і проносів, обумовлена первинним ослаблення кишкової перистальтики (гіпокінез), а надалі судорожним скороченням кишечника. При тривалій затримці калу внаслідок спазму в сигмоподібній кишці, відбувається запальне подразнення із вторинною гіперсекрецією. В результаті спочатку тверда консистенція калових мас змінюється більш рідкою, дефекація частішає, і в калі виявляється слиз, а іноді і кров. Такий стан суб'єктивно оцінюється хворими як пронос, фактично являє собою затримку калу, і називається "помилковою діареєю".

Шкірна сверблячка – один з ранніх симптомів захворювання печінки і жовчовивідних шляхів і носить, як правило, центральний характер (тобто підсилюється при звертанні на себе уваги), виникає вночі, сильна, тривала (до декількох років), часто сполучається з жовтяничністю шкірних покривів. Шкірна сверблячка обумовлена подразненням нервових закінчень шкіри жовчними кислотами, що у надлишковій кількості циркулюють в крові, і спостерігається при механічній і паренхіматозній жовтяницях.