92.Особливості правового регулювання праці та соціального захисту в особистих селянських господарствах.

Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд І ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотриму¬ючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України а також КЗпП Отже, сільськогосподарські підприємці в основному самостійно планують свою діяльність Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню.Загальнообов'язкове державне соціальне страхування членів особистих селянських господарств здійснюється в порядку, встановленому законом,Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Члени особистого селянського господарства, які на добровільних засадах сплачуватимуть внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, у разі припинення ведення цього господарства або виходу з його членів матимуть право на матеріальні виплати після визнання їх в установленому порядку безробітними. Тобто ці внески гарантують їм страховий стаж, який впливає на матеріальне забезпечення у випадку безробіття. Це, до речі, стосується й інших страхових фондів.

93.Конституційні та законодавчі основи правового регулювання господарської діяльності у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Виробничо-господарська діяльність в АПК не може функціонувати належним чином без відповідного її правового регулювання. Оскільки аграрне право є комплексною галуззю, то для неї характерним є те, що в правовому регулюванні аграрних відносин застосовуються норми цивільного, земельного, екологічного, адміністративного, трудового та інших основних галузей права. Норми основних галузей права, що регулюють аграрні відносини, в тому числі і виробничо-господарські, розглядаються як норми з «подвійною пропискою». За наявності таких правових норм, які відносяться одночасно і до основної, і до комплексної галузі права, і склада-ється одна із особливостей правового регулювання господарських відносин в сільському господарстві .Правове регулювання господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів. Так, відповідно до законів України «Про пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» та інших, сільськогосподарські підприємства самостійно визначають напрямки і структуру сільськогосподарської діяльності, займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Спеціальними нормативними актами, такими як закони України «Про охорону прав на сорти рослин» (ВВР.— 1993.— № 21.— Ст 218); «Про карантин рослин»); «Про племінну справу у тваринництві» від 21.12.1999 р. Про насіння та садивний матеріал» від 26.12.2002 р. (ВВР— 2003— Лі 13— Ст. 92), та іншими нормативними актами визначені спеціальні суб'єкти сільськогосподарської діяльності, їх правомочності та основні вимоги до них.

Виробничо-господарська діяльність товаровиробників АПК визначається також на рівні урядових та локальних нормативно-правових актів.

Окремими видами діяльності сільськогосподарські товаровиробники (підприємці) мають право займатись лише при наявності особливого дозволу (ліцензії). Видача ліцензії регулюється спеціальним законодавством, наприклад, Законом України від 01.05.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».В нормах права, розрахованих на регулювання виробничо-господарської діяльності, знайшов закріплення принцип невтручання державних і інших органів у таку діяльність сільськогосподарських підприємств.

Виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських товаровиробників є сільськогосподарська діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також виконання робіт і надання послуг сільськогосподарського призначення.

+++

Основним показником ефективності діяльності аграрних підпри-ємств є рентабельність, завдяки чому визначається ступінь прибутковості підприємства. Рентабельність — це показник, який характеризує співвідношення між прибутками та затратами. Рентабельність комплексно відображає ступінь ефективності використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Рентабельність характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу в процесі аграрного виробництва. Коефіцієнти рентабельності — це система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний при-буток у процесі свої господарської діяльності. Залежно від мети діяльності аграрного підприємства розрізняють: 1) рентабельність продукції - характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції; 2) загальний рівень рентабельності (виробництва) — показник, що характеризує прибутковість підприємства щодо всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства. Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку припадає на 1 грн вкладеного капіталу; 3) рентабельність виробничих фондів, що є рентабельністю виробництва.