2. Осадовий чохол

2.1. Особливості геологічної будови та районування

На УЩ поширений малопотужний переривистий осадовий чохол, складений переважно четвертинними відкладами, неогеном, палеогеном, частково крей­дою та юрою. Дуже часто розріз осадового чохла починається корою вивітрю­вання. Його геологічна будова ускладнена наявністю Конксько-Ялинської запа­дини, Молочаиського грабену, астроблем, найвідоміші з яких - Оболонська, Бовтиська, Ротмістровська, локальних дислокацій районів Каиева, Градизька та інших структур.

Звичайно, контури власне щита ототожнюють з границею плитних комплек­сів (ізогіпса залягання фундаменту - 0), що виповняють крупні самостійні плат-формні структури (Дніпровсько-Донецьку западину, Прип'ятську западину, Волино-Подільську та Молдавську плити, Причорноморську западину) [5]. І лише у Приазов'ї спостерігається безпосереднє зчленування УЩ зі складчастими спорудами Донбасу.

Від границі поширення плитних комплексів кристалічні породи докембрію під різними кутами занурюються, і, перекриваючись потужним осадовим чох­лом, утворюють схили УЩ. Останні часто розглядають як самостійні структури. Вони різко відмінні за розмірами та геологічною будовою, що обумовлюється, головним чином, кутами падіння поверхні кристалічного фундаменту, віком та потужностями стратиграфічних підрозділів осадового чохла. На різних глиби­нах схили щита обмежені глибинними розломами, контактуючи з більш моло­дими геоструктурами (Прип'ятсько-Дніпровським прогином (грабеном), Розто-цькою зоною байкалід (Західно- Європейська молода платформа), Предкарпат-ським прогином, Добруджею, Скіфською плитою). При цьому границі західного, південно-західного та південного схилів збігаються з границею СЄП.

Північний схил УЩ вузький, круто занурюється по системі субширотних розломів у бік Прип'ятського грабена, який його обмежує. Більша частина північного схилу перебуває за межами України.

У північній частині УЩ в доплитиий (авлакогенний, субгіпатформний) етап розвитку сформувалися Білокоровицька та Овруцька рифтогенні западини, що виповнені найдавнішими протерозойськими метаморфізованими осадовими та вулканогенними протоплатформними товщами, що традиційно розглядаються у складі кристалічного фундаменту (розділ 1.2).

Західний схил УЩ, що має ширину від 100-120 до 250 км, характеризують­ся доволі пологим зануренням кристалічного фундаменту в бік Карпат та Добруджі. На границі з цими структурами глибина залягання кристалічного фунда­менту сягає 7000-8000 м.

Із західним схипом УЩ пов'язане формування Волино-Подільської та Молдавської плит. Вони ускладнені крупними різновіковими палеотектонічними стру­ктурами. Серед них рифейський Волино-Поліський прогин, що утворився в доплитиий (субплатформний) етап розвитку території та виповнений рифейськими і нижньовендськими утвореннями. Формування ж верхньовендсько-нижньопалеозойського Дністровського перикратонного прогину, ускладненого Волинським (Ковельським) і Подільським (Північно-Молдавським) виступами фундаменту та обмеженого на півночі Луківсько-Ратновським виступом, пов'язане з плитним (платформним) етапом. На формування Дністровського перикратону впливали процеси, що відбувалися у байкальському Галицькому та каледонському Серед­ньоєвропейському рухливих поясах (геосинкліналях). Розміщений же південніше Переддобрудзький крайовий прогин, успадкував як елементи крайового прогину байкалід Добруджі, так і елементи Дністровського перикратону.

Накладеними структурами, що ускладнюють будову Волино-Подільської та Молдавської плит, є Львівський палеозойський прогин (ЛПП), Стрийський і Придобрудзький юрські прогини, крейдовий Львівсько-Люблінський прогин.

Південний схил УЩ складений молодим мезокайнозойським осадовим чохпом. Ширина схилу змінюється від 15-20 км у Приазовї до 220-240 км на заході, де він межує із західним схилом (Молдавська плита). Занурення фундаменту відбуваєть­ся поступово, за винятком ділянки, що примикає до Приазовського блоку. Тут спостерігається різке занурення фундаменту. Південний схил межує зі Скіфською пли­тою, де (на шельфі Чорного моря) спостерігаються найбільші глибини залягання кристалічного фундаменту (5000 м). З Південним схилом пов'язане формування Причорноморської западини, виповненої крейдою і кайнозоєм.

Північно-східний схил УЩ обмежений Прип'ятсько-Дніпровським прогином і має ширину 50-100 км. Його особливістю є диференційованість глибин заляган­ня кристалічного фундаменту, що коливаються від 1300-1500 м до 5000-6000 км у зоні зчленування з Донбасом. Найдавніші з відомих породи осадового чохла північно-східного схилу - девонські й кам'яновугільні, що перекриваються потуж­ним мезокайнозоєм Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ).

Отже, на схилах УЩ у різні періоди геологічної історії сформувались само­стійні структури осадового чохла. Для більшості з них розроблені місцеві та регіональні стратиграфічні схеми [23], які ще потребують окремого розгляду. Виходячи з цього, автори зосередились на характеристиці стратиграфії УЩ та його схилів у границях, які проводяться за системою так званих крайових ски­дів (рис. 1.1), яка обмежує післярифейську поверхню вирівнювання [17]. Амплі­туда скидів, що утворюють вказану систему й обумовлюють ступінчасте зану­рення поверхні фундаменту, коливається від 300-400 м до 2-5 км. Вказане дозволило уникнути певних диспропорцій за характеристики докембрію та фа­нерозою. Адже вивченість докембрію схилів УЩ значно гірша і набагато нерівномірніша, ніж власне УЩ. Проте, розуміючи умовність прийнятих границь, при розгляді стратиграфії осадового чохла автори часто виходили за їх межі. У ряді випадків без цього характеристика окремих стратиграфічних підрозділів була б неповною. До того ж, наприклад, особливості будови кембрію чи ордовику обумовлені впливом Подільського та Волинського палеопіднять кристалічного фундаменту, які розміщені західніше системи крайових скидів.