2.2. Кора вивітрювання

На УЩ і його схилах кора вивітрювання кристалічних порід має острівний характер [6]. Вона збереглась від розмиву головним чином у заглибленнях кристалічного ложа. Потужність кори непостійна і змінюється від 0 до 200 м і більше, залежно від палеорельефу, блокових рухів, кількості і тривалості трансгресій. Середні значення потужностей кори вивітрювання становлять 20-50 м,

максимальні спостерігаються у північних районах УЩ. Загальний нахил поверхні кори вивітрювання південно-західний. Виділяється площова та лінійна кори вивітрювання. Найбільш поширена площова. Лінійна кора вивітрювання тяжіє до розломів. Її потужність може досягати декількох сотень метрів.

Кора вивітрювання перекривається різновіковими осадовими породами - від неопротерозойських до четвертинних. Вона формувалась із протерозою до четвертинної епохи. Проте найбільш сприятливі умови для формування кори вивітрювання виникали періодично, зокрема, в мезозої та ранньому кайнозої [11].

Розрізи кори вивітрювання залежать головним чином від складу материнсь­ких порід. Так, площова кора вивітрювання гранітоїдів включає каолінітову зону (0-10 м), інколи з гідрослюдисто-каолінітовою підзоною (0-12 м), і зону дезінте­грації (3-5 м). Розріз кори вивітрювання основних порід і гнейсів складають зона строкатих каолінів, гідрослюдисто-каолініт-монтморилонітова зони (0-15 м) і зона дезінтеграції.

З корою вивітрювання гранітоїдів пов'язана каоліноносна провінція УЩ, що простежена від Полісся до Азовського моря і включає цілу низку родовищ, найбільш відомі серед яких Глуховецьке, Турбівське, Просянське, Лозовиківське, Киянське, Велико-Гадоменецьке, Жежелівське, Майдан-Волянське та багато інших, менших за запасами. Крім того, каолінові кори вивітрювання Волині та Приазов'я перспективні на виявлення родовищ рідкісних земель та рідкісних металів.

На південному схилі УЩ з корою вивітрювання основних порід, що утвори­лась у мезозої, пов'язують поклади бокситів (Високопільське родовище), кора вивітрювання габроїдів Коростенського плутону - титаноносна.

І, нарешті, з нонтронітовою корою вивітрювання ультраосновних порід на Побуж­жі пов'язані родовища силікатного нікелю (Капітанівське, Тернуватське та ін.).

2.3.1. Мезо-неопротерозой

2.3.1.1. Рифей

Рифей поширений на західному схилі УЩ, де з кутовою та стратиграфічною незгідностями залягає на кристалічному фундаменті (рис. 2.1). Діюча стратиграфічна схема рифею (табл. 2.1) розроблена Б.І. Власовим і Б.Я. Воловник. До рифею віднесена поліська серія, що складена породами піщано-аргіліто-алевролітового складу потужністю до 900 м. Серія ритмічно побудована. В її складі виділяється п'ять ритмів.

Ритми починаються аргілітами, що переходять у перешарування аргілітів, алевролітів і пісковиків. Потужність ритмів зменшується знизу вгору; кожен ритм має відмінності в співвідношеннях компонентів. Базальний ритм, потужні­стю 280 м, що поширений на західному схилі УЩ, відомий під назвою ромейків-ська світа. Це перешарування строкатоколірних пісковиків і аргілітів. В них ви­явлений комплекс мікрофосілій, що дозволяє віднести ромейківську світу до середнього (юрматиній) рифею. Вище залягає полицька світа, що складена пісковиками червоноколірними дрібнозернистими з прошарками аргілітів та лінзами гравелітів. Потужність світи до 90 м.

На полицькій без перерви залягає жобринська світа, що поділяється на три підсвіти. У їх складі переважають пісковики червоноколірні дрібнозернисті з прошарками аргілітів та алевролітів. Потужність світи 380-400 м. Полицька та жорбінська світи віднесені до верхнього рифею (каратавій). Строкатість відкладів, наявність прошарків конгломератів і гравелітів, інші ознаки свідчать про озерний, еоловий та елювіально-пролювіальний їх генезис. Поліська серія виповняє Волино-Поліський прогин. її потужність збільшується від бортів до центру прогину, ізотопний вік поліської серії 800-1175 мли років. На її різних стратиграфічних рівнях виявлені дайкові й міжпластові інтрузивні тіла габро-діабазів і габро-долеритів, які пов'язують з проявами більш молодого вендського вулканізму. Рифей не включений до Міжнародної стратиграфічної шкали, відіграючи роль регіонального стратиграфічного підрозділу СЄП і Уралу.