2.4.2.2. Ордрвицька система

Ордовик трансгресивно з великою стратиграфічною перервою залягає на утвореннях венду і кембрію. Він поширений приблизно на тій самій території, що і кембрій, тобто на західному схилі УЩ (рис. 2.2). Стратиграфічна схема ордовицької системи України розроблена П.Д.Цегельнюком, П.Д.Букатчуком, Б.І.Власовим, Л.І.Константиненком та ін.

На Ковельському піднятті до ордовику віднесена вижівська серія. її нижня частина - смідииська світа - складається з двох підсвіт. До нижньої (близько 9 м) належать пісковики кварцово-глауконітові; верхня (до 18 м) - складена вапняками червоно- і строкатоколірними із залізистими оолітами. Світа вміщує фауну брахіопод і конодонтів. На смідинській незгідно залягає піщанська світа, що поділяється на три підсвіти сумарною потужністю 14-50 м. Переважають вапняки, інколи мергелі з фауною брахіопод і конодонтів.

Південніше, на західному схилі УЩ, виділяється молодовська серія. Во­на об'єднує три світи. Нижня, беличівська світа, складена вапняками, що вміщують брахіоподи. Потужність - до 7 м. Зі стратиграфічною перервою на вапняках залягають вапнисті пісковики (до 3 м) гораївської світи, у яких знайдені брахіоподи та конодонти. Завершується розріз ордовику вапняка­ми (до 8,5 м) субіцької світи.

Охарактеризовані місцеві стратони ордовицької системи відповідають нижньому (верхня частина аренігського), середньому (лланвірн, лландейло, карадок), верхньому (ашгіл) відділам (табл. 2.4) та граптолітовим зонам загальної стратиграфічної шкали. Комплекси фауністичних решток, серед яких часто зустрічаються брахіоподи Orthambonites, Lycophoria, Platystrophia, Psendolingula, Parambjnites, конодонти Cordylodus, Prioniodus, граптоліти Glyptograptus, три­лобіти та ін. дозволяють корелювати окремі частини розрізу з регіональними горизонтами ордовику Прибалтики.

2.4.2.3. Силурійська система

Поширена на західному схилі УЩ, являючи собою товщу переважно карбонатних порід морського походження. У басейні Дністра переважають узбережно-морські фації. Вони виходять на денну поверхню на відстані 100-130 км. Завдяки чудовій відслоненості, повноті розрізів, численним та різноманітним палеонтологічним решткам розріз силуру Дністра має світове значення [20]. Стратиграфічна схема силуру розроблена великим колективом дослідників, серед яких П.Д.Цегельнюк, Д.М.Дригант, П.Д.Вукатчук, В.П.Гриценко та ін.

Силур залягає зі стратиграфічною перервою на різновікових утвореннях. На схилах УЩ виділяються такі структурно-фаціальні зони (рис. 2.2): Ковельсько-Ратновський виступ; Волинський район; Подільський виступ і його північна частина; південно-західний схил УЩ.

Найбільш повні розрізи силуру вивчені у межах Подільського виступу. У нижній частині тут з розмивом на вендських, кембрійських та ордовицьких утвореннях розміщується малопотужна (0,5 м) теремцівська пачка вапняків. На ній з розмивом залягає ярузька серія у складі фурмановської, тернавської та баговицької світ. Фурмановська світа у своїй нижній частині (нижня підсвіта) скла­дена мергєлями з граптолітами (5-Ю м), у верхній (верхня підсвіта) - вапняка­ми та мергєлями з брахіоподами (12-16 м).

У складі тернавської світи, що також поділяється на дві підсвіти потужнос­тями 23-26 і 15-24 м відповідно, також переважають вапняки з брахіоподами.

Баговицька світа перекриває тернавську подекуди з розмивом. Нижня під­світа (15-24 м) складена вапняками, верхня (25-30 м) - доломітами й доломі­товими мергєлями.

Малиновецька серія складається з трьох світ. Нижня, коновська світа - це вапняки, інколи з брахіоподами. Поділяється на дві підсвіти. Потужність нижньої - 9-16 м, верхньої - 15-20 м. На контакті з ярузькою серією поде­куди зафіксовано розмиви.

Вапняки коновської світи змінюються вапняками грудкуватими цвіклевської світи. Остання розділена на дві підсвіти, охарактеризовані брахіоподами. Потужність нижньої підсвіти - 27-30 м, верхньої - 16-19 м.

На цвіклевській згідно залягає рихтовська з вапняками (18-24 м) у нижній частині та доломітами (5-6 м) - у верхній.

Скальська серія, що завершує розріз силуру Подільського виступу, залягає на малиновецькій інколи з розмивом. Вона ділиться на чотири світи: пригоро-доцьку - доломітові мергелі, доломіти (23-34 м), варницьку - доломіти, вапня­ки з брахіоподами (40-55 м), трубчинську - вапняки (32-39 м) і Звенигородську - грудкуваті вапняки з брахіоподами (29-47 м).

Розріз силуру північного схилу Подільського виступу близький до описаного вище. Виділяються фурмановська (14-27 м) і тернавська (36-50 м) світи. Про­те баговицькій світі тут приблизно відповідає стублинська. Це перешарування доломітових мергелів і доломітів, інколи з прошарками і пачками вапняків. Потужність - 40-67 м. На стублинській залягають карбонатні породи з брахіопо­дами коновської (17-36 м) та цвіклевської (30-40 м) світ. Близькі між собою за віком токська та велицька світи північного схилу корелюються з рихтовською світою Подільського виступу, радошинська світа - з пригородоцькою, а кошля-цька - з варницькою і трубчинською. У складі цих світ переважають доломіти, доломітизовані мергелі інколи з прошарками вапняків. Велицька і токська світи мають потужності 33-48 м і 22-42 м відповідно. Потужність радошинської ста­новить 20-37 м, кошляцької - 36-52 м. Завершує розріз силуру північного схи­лу Подільського виступу Звенигородська світа. Це грудкуваті вапняки та мерге­лі з граптолітами (18-25 м).

Дещо інша місцева стратиграфічна схема використовується для південних районів західного схилу. Тут виділяється чок-майданська світа - грудкуваті ва­пняки з брахіоподами потужністю 17-30 м. На ній без перерви залягають бель-цівська світа (вапняки, доломіти у верхній частині, 40-77 м), пугойська світа (доломітові мергелі й доломіти з пачкою вапняків, 55-101 м), ікельська світа (вапняки плитчасті з брахіоподами, 24-75 м), кишинівська світа (доломіти, до­ломітизовані вапняки, до 63 м). Вище розміщуються варницька, трубчинська, Звенигородська світи, що як за літологічним складом, так і за потужностями близькі до описаних для Подільського виступу.

Силур Волинської частини західного схилу УЩ має свої особливості. Він добре вивчений завдяки пошуково-розвідувальному бурінню на вуглеводні, яке проводилось на Локачинському, Семеринському та інших підняттях. Розріз силуру тут починається суською світою. У її нижній частині залягає пачка глин, вище масивні доломіти. Потужність світи 60-67 м. Стублинська світа простежена з північного схилу Подільського виступу. Вище залягають близькі між собою за віком локачинська та семеринська світа. Локачинська світа - це доломіти грубо-плитчасті із залишками строматопорат потужністю 37-69 м. Семеринська скла­дена доломітами кавернозними, доломітовими мергелями. її потужність до 85 м. На Ковельсько-Ратновському виступі спостерігається безперервна карбо­натна товща, що поділяється на п'ять світ. Нижня, щедрогірська світа, складе­на глинистими грудкуватими вапняками, що вміщують граптоліти. Вона пере­кривається вапняками з брахіоподами і граптолітами турської світи потужністю 102-127 м. Грудкуватими вапняками з брахіоподами складена також горницька

світа (48-65 м), яка вище за розрізом змінюється лугівською. Остання складена мергелями з брахіоподами (26-50 м), які перекриваються вапняками маркови-цької світи (до 6 м), що завершує розріз силуру у цьому районі.

Палеонтологічна характеристика силуру дуже багата. Вивчені брахіоподи, граптоліти, трилобіти, корали, строматопороідеї. Найбільше значення для стратиграфії мають граптоліти та брахіоподи. їх комплекси дозволяють виділя­ти регіональні підрозділи - надгоризонти, горизонти та зони.

Зокрема, для китайгородського надгоризонту характерні брахіоподи Pentamerus, Isorthis, граптоліти Monograptus, Ludensograptus; для тиритського - брахіоподи Meristina, Kikridium, граптоліти Cucullograptus. Улицький надгори-зонт вміщує брахіоподи Janius, Protochonetes, граптоліти Neolobograptus; скальський - брахіоподи Coelospira, Atrypoidea, граптоліти Istrograptus. Зістав­лення місцевих та регіональних одиниць полегшують витримані горизонти-маркери - прошарки метабентонітів. Прекрасна фауністична охарактеризова-ність розрізу, виявлення закономірностей еволюції різних груп викопних органі­змів дозволяють корелювати регіональні стратони з підрозділами загальної стратиграфічної схеми силуру (табл. 2.5): нижнім відділом (лландоверський і венлоцький яруси) і верхнім відділом (лудловський і пржидольський яруси).