2.4.3.2 Юрська система

Основними районами поширення юрських відкладів на УЩ є його північно-східний схил (рис. 2.3). Останній відповідає північно-західній частині ДДЗ, де розрізи юри одні з найбільш повних на сході України. Діюча стратиграфічна схема розроблена В.В.Пермяковим, М.Н.Пермяковою, Б.П.Стерліним, І. М.Ямніченком та ін.

Розріз юрської системи починається орільською світою, що з перервою і кутовою незгідністю залягає на докембрії та тріасі. Світа складена континентальними пісками і пісковиками з лінзами каоліну і бурого вугілля. Визначені росли­ни Laccopteris polipodioides, Pityophyllum lindstromii. Потужність - 60-90 м.

З розмивом орільська світа перекривається морськими синьо-сірими глина­ми алевритистими з прошарками сидеритів підлужної світи. Виявлений багатий комплекс амонітів, серед яких Parkinsonia parkinsoni, Р. doneziana, в тому числі вид-індекс Pseudocosmoceras michalskii. Потужність світи - 60-120 м.

Стратиграфічно вище згідно на підлужній залягає ніжинська світа. Вона складена глинами сірими мікрошаруватими, алевролітами та прошарками си­деритів і вапняків з молюсками Meleagrinella doneziana, Cucullaea subdecussata, форамініферами Lucina zonaria й лускою риб. Потужність цієї світи -40-70 м.

Ніжинська світа згідно перекривається ічнянською. Остання являє собою товщу темно-сірих глин, алевролітів і пісків з амонітами Macrocphalites macrocephalus, Cadoceras elatmae та ін. Потужність товщі - 10-35 м.

Нарощує розріз юри іваницька світа, що залягає без перерви на ніжинській. Вона ділиться на дві підсвіти. У складі нижньої переважають пісковики, піски, алевроліти, вапняки оолітові з шамозитом та глини, що вміщують амоніти Erymnoceras coronatum, Kosmoceras castor та ін. Потужність підсвіти - 50-60 м.

Верхня підсзіта складена вапняками з прошарками глин, алевролітів і пісковиків. Знайдено багатий комплекс амонітів, серед яких найбільш характерні Amoeboceras altemoides, А. alternans, Cardioceras cordatum, Gregoriceras transversazium, Perisphinctes plicatilis, Quenstedtoceras mariae і Rasenia trimera. Потужність верхньої підсвіти - 30-130 м.

Іваницька світа з розмивом перекривається таранівською - глинами з глауконітом і прошарками вапняків-черепашників. У низах зустрічається галька фосфо­ритів з амонітами Aulacostephanus pseudomutabilis. Потужність світи 30-65 м. На ній згідно залягають пісковики, піски й вапняки-черепашники венеславівської сві­ти з молюсками Exogyra virgula, E. quadrata. Потужність цієї світи - 35-40 м.

Завершує розріз юри північно-західної частини ДДЗ донецька світа. Це строкатоколірні глини, алевроліти й пісковики сумарною потужністю до 100 м.

Багата фауністична характеристика світ північно-східного схилу УЩ дозволяє зіставляти їх, виділяючи регіональні стратиграфічні одиниці - горизонти, і корелювати з підрозділами загальної стратиграфічної шкали (табл. 2.10). Орільська та підлужна світи, що віднесені до черкаського й підлужного горизонтів, корелю-ються з байоським ярусом і нижньобатським під'ярусом середнього відділу, а ніжинська світа, що відповідає однойменному горизонту, - із середнім і верхнім батом, ічнянська й нижня підсвіта іваницької світи належать до ічнянського та нижньої частини солохського горизонту і корелюються з келовеєм. Верхня підсві­та іваницької світи, тарнівська і венеславівська світи відповідають солохському (верхня частина) та ігуменківському горизонтам. Вони корелюються з оксфордським і кімериджським ярусами верхнього відділу. І, нарешті, донецька світа (гори­зонт) корелюється з титонським ярусом загальної шкали.

Юрські породи відслонюються в районі Канівських дислокацій. У корінному заляганні товща, що віднесена до батського ярусу, трансгресивно залягає на строкатоколірних утвореннях тріасу. Вона складена, в основному, чорними глинами з прошарками мергелистих пісковиків, пісків і сидеритів. Потужність товщі близько 61 м. Трансгресивно вона перекривається осадовими породами, що вважаються келовейськими. У нижній частині - це глини з прошарками дрі-

бнозернистих пісків. Породи вміщують молюски та іншу фауну, іх потужність -16 м. Верхня частина, охоплює товщу кремиистих пісковиків, алевритистих і піщанистих глин з фауною амонітів, белемнітів та двостулкових молюсків. Потужність верхньої частини коливається від 5 до 17 м.

Скорочені розрізи юри відомі у межах УЩ поблизу Коростеня, Овруча, Радомишля, а також південніше, у районі Фастова і Білої Церкви. Тут до байосу відне­сена товща пісків, глин, алевролітів, бурого вугілля, вторинних каолінів потужніс­тю 40-50 м. У ній знайдені рослинні рештки. Вище залягають батські глини, але­вроліти, піски, вуглисті піски з лінзами бурого вугілля із залишками рослин. Се­ред переважно континентальних утворень юри зустрічаються морські глини і піски, що вміщують форамініфери й молюски. Потужність бату - 20-50 м.

На південному схилі УЩ юрська (байоc батська) товща глин зеленувато-сірих аргілітоподібних тонкошаруватих із обвугленими залишками рослин і раковинним детритом середньоюрського віку найбільш повно вивчена у Молочанському грабе­ні (с. Грозне). Тут вона залягає на корі звітрювання кристалічних порід і перекрива­ється нижньою крейдою. Потужність юрської товщі становить 19 м.

Нижньо-середньоюрські піщано-ґлі/інисті відклади розкриті свердловинами у палеодолині на заході Приазовського району. Нижня юра (22 м) складена зеленугзато-сірими глинами і пісками слюдисто-кварцовими, що вміщують залиш­ки обвуглених рослин та фауну морських молюсків. Середньоюрські відклади без перерви залягають на нижньоюрських або ж безпосередньо на звітрених кристалічних породах фундаменту. Це щільні глини з лінзами пісків і фауною молюсків. їх потужність 70 м.