2.4.4.2. Неогенова система

Традиційно неоген ділиться на два відділи: нижній (міоцен) і верхній (пліо­цен). Нижня границя системи проводиться по підошві новопетрівської світи, де виявлені ранньоміоценові прісноводні молюски, в той час як у берекській світі, яка підстеляє новопетрівську, знайдені пізньоолігоценові морські молюски, ди-ноцисти та паліноморфи. Верхня границя системи збігається з покрівлею товщі червоно-бурих глин.

Регіональна стратиграфічна схема неогену УЩ та його схилів базується на характерних комплексах форамініфер, остракод, морських, солонуватоводних і прісноводних двохстулкових та черевоногих молюсків, фіто- і нанопланктону, спор і пилку. Розроблена В.Ю.Зосимовичем, В.Г.Куличенко, А.П.Ольштинською та ін. Кореляція регіональних стратиграфічних підрозділів з ярусами Міжнарод­ної шкали не завади однозначна [4].

Особливості літології та органічних решток дозволяють виділяти окремі структурно-фаціальні райони неогену (рис. 2.5).

У центральному, північно східному районах УЩ, а також у Донбасі та південному борті ДДЗ розріз неогену починається з новопетрівської світи полтавської серії. На УЩ новопетрівська світа поширена на найбільш високих вододільних ділянках. Вона залягає на розмитих різновікових палеогенових породах або без­посередньо на докембрійському фундаменті. Виділяються три пачки. Нижня -складена пісками з прошарками глин, каолінів, пісковиків, вуглистих порід і бурого вугілля. Зустрічаються бентонітові глини. Найбільш поширена середня пачка включає білі тонкозернисті кварцові піски горизонтально-шаруваті з лінзами вторинних каолінів і пісковиків, що вміщують титан-цирконійові розсипи (Самотканс-ке родовище). У складі верхньої пачки переважають піски різнозернисті каолінис-ті, часто строкатоколірні. Потужність світи - 35 м. У центральній частині УЩ піски верхів новопетрівської світи заміщуються глинами зеленувато-сірими і строкато-колірними моитморилонітовими боярської товщі (36 м). Вони утворюють Черка­ське родовище бентоніт-палигорскітових глин.

У північно-східному районі УЩ описані вище пачки виділяють як підсвіти. У нижній підсвіті виявлені прісноводні молюски Congeria aquitanica, С. sandbergeri, Unio wateleti, U. bacareana та спорово-пилкові комплекси. Потуж­ність новопетрівської світи тут - 19 м. Схожі розрізи розкриті і в ДДЗ.

Поблизу сс. Нові Петрівці, Старі Петрівці та на околицях м. Вишгород на правому березі Київського водосховища, а також на північ від греблі на денну поверхню виходять крихкі пісковики, білі дрібнозернисті кварцові піски, вуглисті піски новопетрівської світи. У нижній частині зрідка зустрічаються ядра та від­битки прісноводних молюсків. Потужність світи 8-13 м.

У Донбасі до новопетрівської світи віднесені піски білі і світло-сірі кварцові, інколи строкатоколірні. Зрідка зустрічаються прошарки каолінистих порід і бу­рого вугілля. Потужність цих порід - 0-26 м.

У західному районі зі стратиграфічною перервою на олігоцені залягає подільська світа. Це зеленувато-сірі глинисті пісковики, глини монтморілонітові вуглисті. Потужність світи - 12 м. Незгідно на ній залягає товща зелених і сірих глин, пісків і органогенно-детрітусових ("товтрових") вапняків з молюсками Nucula nuclens, Chlamys elegans та ін. Вапняки складають також бар'єрні рифи - височини, що дістали назву Товтри або Медобори. Рифи збудовані літотам-нієвими водоростями, моховатками і серпулами. Товща незгідно перекриваєть­ся буглівськими верствами, що вперше описані ще В.Д.Ласкарєвим. Вони скла­дені пісками світло-сірими і зеленувато-сірими зі змішаною ("тортон-сарматською") фауною молюсків, серед яких найбільш типові Congena sandbergeri, Lorites niveus та ін. Потужність буглівських верств 10 м. Їх стратиг­рафічне положення до цього часу залишається дискусійним.

У південному районі УЩ розріз неогену починається чорнобаївською світою, яка без перерви змінює горностаївську (палеоген). Чорнобаївська світа скла­дена глинами, алевритами, пісками з форамініферами Bulimina tumidula. її по­тужність досягає 100 м. На цій світі з перервою залягають томаківські верстви, що мають потужність 6 м та складені пісками і вапняками з молюсками Chlamys seniensis domgeri, Crassostrea gingensis та ін.

Томаківські верстви незгідно перекриваються чокракськими. Це глини, піски й вапняки з молюсками Chlamys pertinax та ін. Потужність - 8 м. На чокракських також незгідно залягають варненські верстви - піски, піщані глини з двостулко­вими молюсками Spaniodontella gentilis та ін. Потужність -10 м.

Вище виділяються картвельські верстви - товща глин, пісків, черепашників з молюсками Euxinibarnea ustjurtensis, Ervilia pusilla trigonula. Потужність товщі - 3-9 м. Сартаганські верстви, що незгідно залягають на картвельських, скла­дені глинами й пісками, які вміщують молюски Anadara turonica та ін. Потуж­ність верств - 3 м. їх без перерви перекривають конкські (веселянські) верстви. Це глини і піски з молюсками Parvivenus konkensis, Mactra basteroti konkensis, Corbuba gibba. Їх потужність - 8 м.

Описані товщі відповідають нижньому й середньому підвідділам міоцену та кавказькому, сакараульському, коцахурському, тарханському, чокракському, караганському й конкському регіоярусам. З них тільки чотири останніх (табл. 2.14) завдяки багатій фауністичній характеристиці простежуються на значних терито­ріях, особливо у південній частині України. Стратони неогену, що залягають ви­ще, також найбільш повно представлені у Причорномор'ї. Тут переважають мор­ські фації, які з наближенням до УЩ заміщуються континентальними.

На конкських верствах з розмивом залягають кужорські. Вони виділяються тільки на південному схилі УЩ. Це піски, вапняки та глини з молюсками Ervilia pussilla dissita, Paphia vitalianaI Cerastoderma obsoletum. Їх потужність - 25 м. Без перерви кужорські верстви змінюються збручськими. Останні виявлені також у західному і центральному районах УЩ і являють собою товщу глин, мергелів, пісковиків і вапняків з близьким до кужорських комплексів молюсків. Потужність збручських верств - 25-30 м. Кужорським і збручським верствам у західному Донбасі відповідає товща пісків зелєнувато-сірих з кальцитовими стягненнями потужністю 14 м. В них знайдені молюски, форамініфери, остракоди.

Літологічно близькі до описаних Новомосковськ верстви, які також складені пісками сірими й зеленувато-сірими з прошарками глин і карбонатних порід, що вміщують молюски. Схожий склад цих верств і на південному схилі УЩ, де в них знайдені молюски Cerastoderma obsoletum nefandum, Paphina gregaria, Mactra vitaliana. Потужність новомосковських верств - 12-15 м. На південному схилі УЩ вони згідно перекриваються василівськими верствами. Останні мають подібну літолого-палеонтологічну характеристику, а їх потужність становить 9 м. Згідно на василівських залягають дніпропетровські верстви. Це глини, мер­телі, вапняки, піски з молюсками Mactra fabreana, Cerastoderma pliatum plicatofittoni. Потужність - 18 м.

Новомосковським, василівським і дніпропетровським верствам у центральному, західному та північно-східному районі відповідає товща глин, пісків, вап­няків з морськими молюсками Mactra, Paphia, Cerastoderma та ін., що заміщуються континентальними вуглистими пісками та глинами з прошарками бурого вугілля. Потужність цієї товщі - 18-49 м.

Моховаткові (мембранопорові) вапняки Придністров'я, що беруть участь у побудові східного рифового масиву (простежується на північний захід через Кам'янку, Томашполь, Жмеринку, Летичів), досягаючи потужності 60 м, на околицях Староконстантинова, Острога, Житомира заміщуються узбережноконтинентальними відкладами - пісками й вуглистими глинами. Вище у Придністров'ї фіксується стратиграфічна перерва, в той час як у південному районі згідно на дніпропетров­ських залягають катерлізькі верстви. Це глини, мергелі, вапняки з Mactra caspia, M. bulgarica, M. podolica. Їх потужність 9 м. Близька літолого-палеонтологічна ха­рактеристика і геліксових верств, що залягають вище та мають потужність б м. Проте, на відміну від катерлізьких, геліксові верстви поширені також у централь­ному та північно-східному районах, де крім Масіга, часто зустрічаються також мо­люски Helix pseudolingphatus. На західному схилі УЩ геліксові верстви заміщують­ся товщею алевритових глин потужністю 10 м.

Кужорські та збручські верстви відповідають нижньому (волинському), новомосковські, василівські й дніпропетровські - середньому (бессарабському), катерлізькі й геліксові - верхньому (херсонському) підрегіоярусам сарматського регіоярусу міоцену. З сарматом південного схилу УЩ (поблизу м. Мелітополь) пов'язане Приазовське газове родовище.

Незгідно на геліксових у південному районі залягають багерівські верстви. Це глини, мергелі й вапняки з молюсками Dosinia maeotica потужністю 15 м. В інших районах багерівським верствам відповідають континентальні піски та глини, інколи з останками ссавців (Західний Донбас, с.с. Андріївна, Олексіївна). Цей інтервал розрізу зіставляється з меотичним регіоярусом міоцену.

Зі стратиграфічною перервою багерівські верстви перекриваються топилівськими (піщано-глиниста пачка потужністю 9 м) та товщею оолітових і черепашникових вапняків з молюсками Dreissensisa simplex, Prosodacna littorullis. Ця товща простежується вздовж лівого берега р. Саксагані, де залягає на сарматі, інколи безпосередньо на кристалічних породах та корі їх вивітрювання, перекриваючись товщею червоно-бурих глин. За комплексами фауни вапнякова товща належить до понтичного регіоярусу пліоцену. їх потужність коливається від декількох до 10 м. По простяганню вапняки заміщуються бурими та яскра­во-жовтими глинами косівських верств, що мають потужність 22 м. У Донбасі

косівським верствам відповідає товща глин зеленувато-сірих з гіпсовими і карбонатними стягненнями, молюсками, остракодами. Потужність 2-15 м. Цей інтервал розрізу зіставляється з понтичним регіоярусом пліоцену. Вище зі стратиграфічною перервою у південному районі залягає товща пісковиків і оолітових залізних руд з молюсками Dreissensia rostriformis, Prosodacna obovata. Її потужність - 25 м. На решті території поширені одновікові континентальні утворення - піщано-глинисті товщі з прошарками бурого вугілля. Потужність цих товщ 12-30 м. Вони належать до кімерійського регіоярусу пліоцену.

Завершує розріз неогену південного району товща глин, алевролітів і пісків з прісноводними двохстулковими (Unio lenticularia) та черевоногими (Melanopsis esp[eri). Потужність товщі - 20 м. Вона відповідає акчагильському (куяльницькому) регіоярусу пліоцену.

Окремим генетичним типом континентальних відкладів неогену, поширених на півдні, складені давні надзаплавні тераси рік. В цілому виділяється до шести терас пліоцену. Потужність давнього алювію може сягати десятків метрів.

У межиріччі Дністра й Південного Бугу виділяється балтська світа. До неї віднесені континентальні піщано-глинисті відклади потужністю 45-90 м. У підошві світи залягають грубозернисті піски, що вище по розрізу змінюються пісками середньо-дрібнозернистими діагонально шаруватими з так званою "карпатською" рінню. У пісках балтської світи знайдені кістки ссавців, що дозволяє датувати її нижню частину верхнім сарматом - меотисом. Верхня межа світи поступова. Нерідко сірі глини балта поступово переходять у червоно-бурі глини пліоцену.

На північно-східному схилі УЩ і на південному борту ДДЗ та в Донбасі сармату, меотису і понту відповідає товща строкатих глин. Вона поширена також у центральному районі УЩ, де залягає у межах сучасних вододілів на полтавсь­кій серії, палеогенових та більш давніх відкладах, а на південному заході - на балтській світі. У складі товщі переважають глини сірі й темно-сірі з вохристими й червоними плямами. Глини вміщують карбонатні конкреції, залізисті та мар­ганцевисті бобовиння, кристали гіпсу. За складом глини каолінітові, монтмори­лонітові, інколи баделеїт-галуазитові. Вік глин встановлений у басейні рр. Самари і Вовчої, де спостерігається поступовий перехід середньосарматсь-ких товщ у товщу строкатих глин. Стратиграфічно вище вона змінюється тов­щею червоно-бурих глин, які за складом спорово-пилкових комплексів нале­жать до кімерійського та акчагильського регіоярусів. Потужність товщі строка­тих глин - 12-35 м, товщі червоно-бурих глин - 5-40 м.