Тварини отримують мінеральні речовини з кормом та з водою. Добова потреба в мікроелементах залежить від багатьох факторів – від виду, віку та продуктивності тварин, а також від пори року, оскільки в зимовий період наявність мінеральних речовин в кормах є значно нижчою і вони знаходяться в малодоступній формі. Часто зустрічається мінеральна недостатність у тварин промислових комплексів та за інтенсивної їх експлуатації. За хронічних катаральних запалень кишечнику мінеральні речовини повільно всмоктуються, що обумовлює мінеральний дефіцит. За диспепсій відбувається надмірне виведення мінеральних речовин з організму, внаслідок чого розвиваються мікроелементози – рахіт, остеомаляція, пасовищна тетанія та післяродові залежування.

Біологічна дія макрота мікроеленментів є взаємопов’язаною і взаємообумовленою. Дефіцит в метаболічних процесах будь-якого мікрочи макроелемента компенсується за рахунок посиленого використання близького до нього у фармакологічному відношенні макрочи мікроелемента.

В лікувальній практиці за макроелементозів застосовують моносолі макроелементів, які містять препарати натрію, фосфору або кальцію. Їх застосовують за умов гострого дефіциту Кальцію та Фосфору, рідше Натрію та Калію. Проте вищу фармакологічну дію проявляють комплексні солі мікроелементів – трикальційфосфат, кальцимаг, камагсол та каніфос. У формі хлоридів та сульфатів солі макроелементів добре всмоктуються, володіють високою біологічною доступністю і не подразнюють слизову оболонку кишечнику. Мікроелементи – Ферум, Йод, Кобальт та Селен в більшості випадків застосовують у формі комплексних солей.

Полісолі мікрота макроелементів у передшлунках жуйних тварин інтенсивно використовуються бактерійною мікрофлорою, в якій синтезуються необхідні для тварин вітаміни групи А, К та В, в тому числі вітамін В12, що є особливо важливим при утриманні тварин в промислових комплексах.

5. Препарати макроелементів

Макроелементи Натрій, Калій, Кальцій та Магній є лужними металами. Їх застосовують у формі солей, що являють собою продукти заміщення іонів гідрогену в кислотах на іони металів або гідроксильних іонів на аніони кислот. Залежно від кількості заміщених іонів солі лужних металів поділяють на: середні – коли всі іони гідрогену кислоти заміщені іонами металу (наприклад, NaCl), кислі – коли в мультиосновній кислоті частина іонів гідрогену заміщена іонами металу (наприклад, NaHCО3) та основні – якщо частина гідроксильних іонів металу заміщена аніонами кислот (наприклад, ВіНСО3).

Біологічна роль солей лужних металів залежить від фізико-хімічного їх стану. В молекулярному стані солі підтримують кислотно-лужну рівновагу та колоїдно-осмотичний тиск, забезпечують буферність крові та регулюють

обмін води і енергії. В іонізованому стані дія солей обумовлена аніоном та катіоном, кожному з яких властива специфічна біологічна дія.

Солі лужних металів, на молекулярному рівні, забезпечують динамічну рівновагу води та електролітів в позаклітинній рідині та в цитоплазмі. Впливаючи на перерозподіл води та наявних в ній електролітів, солі лужних металів впливають на функціональний стан тканин.

Механізм фармакологічної дії солей лужних металів обумовлений законами осмосу та дифузії, тому їх біологічна активність залежить від концентрації солі в розчині. Відомо, що осмотичний тиск плазми крові, спинномозкової рідини та сліз становить 72,5 Па. Подібний осмотичний тиск в розчині створює 0,85% водний розчин натрію хлориду. Концентрація натрію хлориду в 0,85% розчині є ізотонічною – оптимальною для позаклітинної рідини. Залежно від стану ізотонічної рівноваги, в практиці ветеринарної медицини застосовують розчини натрію хлориду або інших макроелементів в концетраціях, вищих або нижчих за оптимальні. Якщо осмотичний тиск солі в розчині є вищим, то розчин буде гіпертонічним, якщо нижчим – то гіпотонічним.

За парентерального уведення, залежно від концентрації, солі лужних металів по різному впливають на функціональний стан тканин. За підшкірних або внутрішньом'язових ін'єкцій ізотонічних розчииів солей лужних металів функціональний стан тканин не змінюється тому, що між позаклітинною та внутрішньоклітинною рідинами не порушується водносольова рівновага. Ізотонічні розчини солей лужних металів застосовують в якості розчинників для лікарських препаратів, які уводять внутрішньом'язово або підшкірно.

Гіпертонічні розчини солей макроелементів, уведених парентерально, створюють вищий осмотичний тиск в позаклітинній рідині, ніж в цитоплазмі клітин. За високого осмотичного напруження вода виходить з клітин, а сіль всмоктуються в клітину за законом різниці концентрацій. При цьому необхідно зазначити, що дифузія води з клітин є більш інтенсивною, ніж надходження в клітину солей макроелементів. При втраті води клітини зменшуються в об'ємі, цитоплазма стає густішою і, як наслідок, підвищується концентрація біологічно активних речовин у цитоплазмі, що викликає посилення метаболічних процесів. Проте, за втрати надмірної кількості води та електролітів, в клітині сповільнюються метаболічні процеси, а після виходу води в позаклітинну рідину появляється набряк, збільшується тиск на чутливі нервові закінчення, що викликає больову реакцією та запальні процеси. Тому гіпертонічні розчини солей мікроелементів уводять лише внутрішньовенно. Препарат, уведений внутрішньовенно в офіцинальній (фізіологічній) концентрації, у венозній системі розбавляється плазмою крові до ізотонічної концентрації. Компоненти препарату в процесі дифузії рівномірно розподіляються в тканинах. У випадку високої концентрації солі в крові підвищується осмотичний тиск, вода з тканин надходить у кров і викликає гідремію,

внаслідок чого посилюється серцева діяльність, прискорюється дихання та збільшується діурез.

При втиранні в шкіру розчини солей лужних металів діють на чутливі рецептори лише у високих концентраціях. Помірно подразнюючи нервові закінчення, вони рефлекторно стимулюють дихання та роботу серця. При застосуванні гіпертонічних розчинів на ранову поверхню сіль відтягує воду з тканин. Разом з водою з клітин видаляються продукти метаболізму та токсичні речовини. Крім того, сіль подразнює нервові закінчення, що супроводжується розширенням кровоносних судин, посилюється плин крові, покращується забезпеченість тканин оксигеном та поживними речовинами і активується лімфоцитопоез, що сприяє загоюванню ран.

За тривалої дії гіпертонічних розчинів солей лужних металів надмірне подразнення тканин викликає запальну реакцію та затримує регенеративні процеси.

При застосуванні всередину солі лужних металів в гіпертонічних концентраціях вступають в контакт з слизовими оболонками шлунковокишкового каналу, подразнюють нервові рецептори та посилюють секрецію травних залоз і перистальтику кишечнику. Тому їх застосовують за розладів моторної та секреторної функцій травного каналу.

Гіпотонічні розчини солей лужних металів мають низький осмотичний тиск. Вони виявляють менш виражену подразнювальну дію, ніж гіпертонічні розчини. За підшкірного або внутрішньом'язового уведення гіпотонічні розчини знижують осмотичне напруження рідини в міжклітинних просторах і солі виходить з клітин, а вода дифундує в цитоплазму. Клітини збільшуються в об'ємі, у них знижується концентрація біологічно активних речовин, в результаті чого послаблюються метаболічні процеси. Застосування солей лужних металів в гіпотонічних концентраціях немає практичного значення навіть за дегідратації тканин.

Фармакологічна дія солей лужних металів на клітини залежить не тільки від концентрації солі в розчині, а й від біологічної активності катіону та аніону. Солі хлоридної кислоти – хлориди натрію, калію, кальцію та магнію виявляють більш сильну подразнювальну дію на тканини, ніж солі сульфатної кислоти – сульфати натрію, калію, кальцію та магнію. Сульфати повільно всмоктуються в травному каналі, а сульфати барію та кальцію майже не всмоктуються. Чим більша атомна маса металу, тим більш сильну подразнювальну дію проявляє сіль. Так, кальцію хлорид викликає більш сильну подразнювальну дію на тканини, ніж натрію хлорид. При застосуванні всередину натрію хлорид виявляє фармакологічну дію, не схожу до дії натрію сульфату або натрію карбонату. Фармакологічну дію та практичне застосування кожної солі лужного металу необхідно розглядати окремо. При цьому слід враховувати, що після загальнобіологічної дії солі поступово розкладаються на іони, які проявляють специфічні фармакологічні ефекти за рахунок катіону та аніону.

5.1. Солі Натрію

З метою забезпечення фізіологічних потреб організму лактуючій корові потрібно 10 г Натрію на добу та по 0,7 г на утворення кожного літру молока. Це становить 0,3-1,5 г/кг сухої речовини корму. Більшість рослинних кормів містять Натрію близько 0,5 г/кг, тому травоїдним тваринам до раціону додатково задають кухонну сіль. Потреба тварин в Натрію підвищується за фізичних навантажень та за стресів. Баланс його в організмі та метаболізм порушуються при захворюваннях органів шлунково-кишкового каналу, за диспепсій, проносів та за гіповітамінозу. Натрій добре всмоктується в кишечнику у формі хлориду, погано – у формі сульфату. За проносів та за катарального запалення слизової оболонки всмоктування зменшується. Уведення солей натрію в організм тварин забезпечує не лише фізіологічний баланс його, а й діє патогенетично при атоніях та гіпотоніях шлунковокишкового каналу і матки, забезпечує мінеральний та енергетичний обміни, посилює реакцію організму на збудників захворювань, на токсини та отруйні речовини.

Метаболізм Натрію пов'язаний з обміном води. Він підтримує водний баланс, забезпечує розподіл води між позаклітинною рідиною та клітинами, регулює кислотно-лужну рівновагу та забезпечує резервну лужність плазми крові. Натрій – позаклітинний елемент. В плазмі крові його рівень у вісім разів є вищим, ніж в еритроцитах. Іони натрію беруть участь в синтезі ацетилхоліну, який забезпечує нервово-м'язову збудливість, активують тканинні ферменти та підтримують перебіг біохімічних процесів.

Застосовують натрію хлорид, натрію сульфат, натрію гідрокарбонат, натрію бензоат та натрію тіосульфат. Всі вони виявляють специфічну дію, яка обумовлена фізико-хімічними властивостями солі та біологічною дією кислотних залишків.

Натрію хлорид – Natrii chloridum, NaCl

Білі кубічні кристали або порошок солоного смаку, без запаху, добре розчиняється у воді. Розчини нейтральної реакції, термостабільні, стійкі при зберіганні.

Залежно від концентрації розчини натрію хлориду застосовують в ізотонічній – 0,9% та в гіпертонічній – 10-20% концентраціях.

Випускають порошок; таблетки по 0,9 г; 0,9% водний розчин в ампулах по 5, 10 та 20 мл та у флаконах по 400 мл і 10% та 20% розчини в ампулах по 10 мл.

Натрію хлорид виявляє місцеву та загальну дії. Місцево він подразнює нервові закінчення і тим сильніше, чим вища концентрація розчину. На шкіру гіпертонічні розчини діють слабко подразнююче і викликають гіперемію, посилюють обмін речовин та стимулюють рефлекси. При

нанесенні на рани ізотонічні розчини подразнюють інтерорецептори, посилюють утворення лімфи та обмін речовин і активують грануляцію. Гіпертонічні розчини затримують регенеративні процеси.

В травному каналі натрію хлорид у низьких концентраціях діє як слабкий подразник. Він рефлекторно стимулює секрецію залоз, сприяє утворенню пепсину та хлоридної кислоти в шлунку, посилює перистальтику кишечнику і стимулює всмоктування поживних речовин. При запаленні слизових оболонок натрію хлорид, уведений всередину в ізотонічній концентрації, розріджує слиз та забезпечує розсмоктування продуктів запалення. В гіпертонічній концентрації він діє протибродильно та протигнильно. У тварин з однокамерним шлунком викликає блювання, а за тривалого застосування – гастроентерит.

Натрію хлорид легко всмоктується в травному каналі. Після резорбції він приймає участь в обміні мінеральних речовин і в регуляції метаболізму води. Після внутрішньовенного уведення гіпертонічні розчини підвищують осмотичний тиск, посилюють утворення лімфи, покращують стан серцевосудинної системи і, викликаючи гідремію крові, діють діуретично. Виділяючись кишечником, натрію хлорид подразнює хеморецептори, посилює секрецію залоз шлунку та кишечнику. В судинному руслі натрію хлорид утримується недовго і швидко надходить у міжклітинну рідину. За годину після внутрішньовенного уведення половина уведеної кількості натрію хлориду всмоктується в тканини разом з водою. Уведення великих об'ємів розчину натрію хлориду викликає гідратацію тканин.

Застосовують з метою поліпшення апетиту, активації процесів травлення та з метою кращого засвоєння поживних речовин корму. Травоїдним тваринам натрію хлорид додають до корму або в пійло. За хронічних катарів органів травного каналу ізотонічні розчини застосовують в якості протизапального засобу з метою прискореного розчинення слизу та розсмоктування продуктів запалення. Внутрішньовенно уводять 10-20% водні розчини за атоній рубця в жуйних та за кольок в коней. Натрію хлорид є ефективнм засобом для профілактики ацидозу при годівлі тварин кислими кормами, для профілактики родильного парезу та затримання плаценти, а також за внутрішніх кровотеч. У високих дозах з великою кількістю води його застосовують в якості діуретичного засобу. Зовнішньо 2-3% водні розчини натрію хлориду застосовують з метою промивання слизових оболонок при метритах та вагінітах.

Дози всередину, г: коням – 20-75; великій рогатій худобі – 30-100; вівцям – 5-15; свиням – 0,5-3; собакам – 0,5-2; лисицям – 0,05-0,1.

Дози внутрішньовенно, г: коням – 20-30; великій рогатій худобі – 15-25; вівцям – 2-3; собакам – 0,4-0,6.

Натрію сульфат (глауберова сіль) – Natrii sulfas, Na2SO4×10H2O

Безбарвні прозорі кристали, гірко-солоного смаку, без запаху, розчиняються в трьох частинах холодної та в 0,3 частини теплої води. При зберіганні легко вивітрюється, а при висушуванні втрачає кристалізаційну воду і переходить в натрію сульфат зневоднений.

Випускають порошок у пакетах по 5 та 10 кг.

Застосовують тваринам в якості надійного та нетоксичного проносного засобу при атоніях рубця, копростазах та хімостазах. Після перорального уведення повільно всмоктується, притягуючи та утримуючи воду. Велика кількість рідини, що накопичується в тонкому відділі кишечнику, розріджує хімус та робить його більш лабільними. Механічний тиск води на барорецептори стінки тонкого відділу кишечнику та подразнення нервових закінчень слизової оболонки натрію сульфатом посилюють перистальтику, а, діючи на товстий відділ кишечника, викликають дефекацію, яка повторюється до повного виведення з каловими масами.

Швидкість та сила проносної дії залежать від дози та концентрації натрію сульфату в розчині. В 4% концентрації натрію сульфат діє помірно подразнювально, а пронос супроводжується виділенням напівсформованих калових мас. За концентрації розчину 4-6% перистальтика кишечнику посилюється і проносна дія проявляється скоріше. В концентрації понад 8% препарат викликає гіперемію слизових оболонок та стимулює утворення слизу.

Для прояву проносної дію необхідно забезпечити відповідний об'єм рідини в кишечнику. Якщо препарат задають з малою кількістю води, то необхідно тривалий час, доки за рахунок резорбції з крові та з тканин в кишечник надійде достатня кількість води, яка розрідить хімус і створить відповідний тиск на барорецептори. В 8-10% концентраціях натрію сульфат викликає проносну дію в травоїдних тварин за три-чотири години; у собак – за шість годин. При переповненні шлунку кормовими масами проносна дія настає в коней за 15-40 годин, в собак – за 10-18 годин. У високих концентраціях натрію сульфат застосовують з метою виведення води з організму при водянках, за набряку легень та за ревматичного запалення копит в коней. В чистому вигляді він не виявляє послаблюючої дії. За час проходження натрію сульфату по кишечнику не встигає нагромадитися достатня кількість розчину, здатного викликати проносну дію. Якщо натрію сульфат застосовують всередину в ізотонічній або в гіпотонічній концентраціях, то він всмоктується раніше, ніж проявить проносну дію.

З метою викликати швидку проносну дію натрію сульфат застосовують у формі 6-8% розчинів, які уводять всередину за допомогою зонда. Посилюючи перистальтику кишечнику, він затримує всмоктування токсичних продуктів. З алкалоїдами та солями Меркурію, Плюмбуму та Барію препарат утворює нерозчинні сполуки та прискорює виведення їх з організму.

Зовнішньо 10-20% розчини натрію сульфату застосовують з лікувальною метою за гнійних ран, виразок та пролежнів. Марлеву пов’язку змочують гіпертонічним розчином та накладають на рану. Відтягуючи з тканин воду та посилюючи відтік лімфи, препарат забезпечує очищення ранової поверхні від токсинів та продуктів обміну, затримуючи їх резорбцію, проявляє протизапальну дію та стимулює ріст грануляційної тканини.

В малих дозах натрію сульфат застосовують з метою стимуляції апетиту та більш повного засвоєння поживних речовин корму. Він активує секрецію кишкового та шлункового соку і підвищує перетравну силу травних ферментів. За рахунок Сульфуру натрію сульфат використовується бактеріями та інфузоріями рубця в процесах синтезу незамінних сульфурвмісних амінокислот. Його застосовують також коровам з метою прискорення відгодівлі та підвищення жирності молока.

Дози всередину з метою поліпшення травлення, г: коням – 15-50; великій рогатій худобі – 20-80; вівцям – 5-12; свиням – 2-5; собакам – 0,2-0,5.

Дози проносні, г: коням – 300-500; великій рогатій худобі – 400-800; вівцям – 50-100; свиням – 25-50; собакам – 10-25; котам – 3-10; лисицям та песцям – 5-20; норкам – 5-15; курям – 2-4. Дози висушеного натрію сульфату є у два рази меншими.

Натрію гідрокарбонат – Natrii hydrocarbonas, NaHCO3.

Білий кристалічний порошок без запаху, солоно-лужного смаку. Розчиняється у воді 1:12 з утворенням лужного розчину, нерозчинний в спирті, несумісний з кислотами, алкалоїдами, глікозидами, дубильними речовинами та солями важких металів. Термолабільний.

Місцева дія натрію гідрокарбонату на шкіру подібна до дії слабкого лугу, оскільки він очищає її від бруду, розрихляє та розм'якшує епідерміс і виявляє слабку антисептичну дію. При застосуванні всередину натрію гідрокарбонат нейтралізує в шлунку хлоридну кислоту. При цьому виділяється вуглекислий газ, який подразнює рецептори слизової оболонки і посилює виділення гастрину.

За внутрішньовенного уведення натрію гідрокарбонат підвищує лужний резерв крові, послаблює токсичну дію деяких речовин і прискорює виведення продуктів обміну та токсинів. Виділяючись легенями, він розчиняє слиз при катарах дихальних шляхів та проявляє відхаркувальну дію.

Застосовують натрію гідрокарбонат за гіпотоній та атоній передшлунків у жуйних, за підвищеної кислотності шлункового соку у тварин з однокамерним шлунком, а також при отруєнні кислотами. У випадку захворювань дихальних шляхів застосовують в якості відхаркувального засобу. За сильно вираженого ацидозу, міогемоглобінурії, гемоглобінурії, ацетонемії та хронічного нефриту препарат уводять внутрішньовенно.

Зовнішньо 3% водні розчини використовують для промивання слизових оболонок носової та ротової порожнин і при маститі та з метою видалення згустків молока. За катаральних станів матки та вагіни його застосовують в якості протизапального засобу.

Випускають порошок, таблетки по 0,5 г та 4% водний розчин в ампулах по 20 мл та у флаконах по 200 мл.

Дози всередину, г: коням – 20-75; великій рогатій худобі – 25-100; вівцям – 5-15; свиням – 2-6; собакам – 0,5-2; котам – 0,2-0,5.

Дози внутрішньовенно, г: коням та великій рогатій худобі – 20-40; вівцям –

2-6; собакам – 0,5-1,5.

Натрію бензоат – Natrii benzoas

Білий кристалічний порошок солодко-солоного смаку, добре розчиняється у воді (1:2), погано – в спирті (1:45). Розчини термолабільні та мають слабку лужну реакцію.

Випускають порошок.

Натрію бензоат при застосуванні всередину легко всмоктується у кров і виводиться легенями, розріджуючи густий слиз та подразнюючи нервові закінчення, стимулюючи скоротливість миготливого епітелію.

Застосовують дрібним тваринам в якості відхаркувального засобу за бронхітів та бронхопневмоній.

Дози всередину, г: собакам – 0,1-0,5; котам – 0,05-0,1 три рази за добу.

Натрію тіосульфат – Natrii thiosulfas, Na2S2O3×5H2O

Безбарвні прозорі кристали без запаху, солонувато-гіркого смаку, розчиняються у воді (1:1) майже нерозчинні в спирті.

Випускають порошок та 30% розчин в ампулах по 5 та 10 мл.

Натрію тіосульфат проявляє антитоксичну, протизапальну, десенсибілізувальну та протипаразитарну дії. Легко вступає у взаємодію з різними хімічними сполуками і, окиснюючись, діє як відновлювач. Протидіє процесу флокуляції (осаджуванню) білку. При всіх формах зменшення дисперсності колоїдів тканин і крові натрію тіосульфат відновлює їх до звичайного стану.

Як антитоксичний засіб його застосовують при отруєнні метгемоглобіноутворювачами (нітратами, нітритами, нітрофуранами, похідними аніліну) – забезпечує відновлення гемоглобіну; сполуками арсену, меркурію, плюмбуму – утворює неотруйні сульфіти; синильною

кислотою та її солями – утворює менш отруйні роданіди; солями йоду та брому.

Як протизапальний та десенсибілізувальний засіб його застосовують при алергійних захворюваннях, екземі, артритах, кетонурії овець, невралгії, бронхітах мікозного походження, сепсисі. При опіках для зниження ацидозу, попередження подальшої коагуляції білків та стимуляції резистентності організму.

Зовнішньо застосовують для лікування тварин при корості за методом Дем’яновича. Метод ґрунтується на здатності натрію тіосульфату розкладатися в кислому середовищі з утворенням сульфуру та сірчистого ангідриду. В уражені ділянки шкіри втирають 60% розчин натрію тіосульфату, а через 10-15 хвилин втирання повторюють. Після висихання втирають 10% розчин хлоридної кислоти 2-3 рази з інтервалом 5-10 хвилин. Через 2-3 доби оброблені ділянки промивають водою.

Дози внутрішньовенно, г: коням та великій рогатій худобі – 5-15; дрібній рогатій худобі – 1-4; собакам – 1-3; всередину, г: коням та великій рогатій худобі – 25-50; дрібній рогатій худобі та свиням – 5-10; собакам – 1-2.

5.2. Солі Калію

Калій надходить в організм тварин з кормами, які повністю забезпечують потреби організму. Загальна кількість калію в організмі тварин становить близько 1,5 г/кг маси тіла. Калій відноситься до внутрішньоклітинного елементу. Рівень його в еритроцитах є у 20 разів вищим, ніж у плазмі крові. Велика кількість калію міститься в м'язовій тканині. Добова потреба організму молочних корів у Калії становить близько 7 г на кг сухої речовини кормів раціону.

Місцево на рецептори чутливих нервів солі калію проявляють більш сильну, але короткочасну подразнювальну дію, ніж солі натрію. Застосовують їх у тих же випадках, що і солі натрію – для промивання ран та для лікування тварин за атонії передшлунків.

Після всмоктування у кров калій відіграє важливу роль в процесах збудження, оскільки обмін Калію тісно пов'язаний з обміном Натрію, але Калій є основним внутрішньоклітинним іоном, а натрій – позаклітинним. Взаємодія зазначених іонів відіграє важливу роль в підтриманні ізоіонії клітин та в проведенні нервових імпульсів. Іон калію, забезпечуючи поляризацію постсинаптичних мембран, бере участь в передачі збуджень з нервів на м'язи. Він підтримує також тонус холінергічних нервів та посилює скоротливість м'язів і мало впливає на тонус судин внутрішніх органів, але звужує периферійні судини, знижує тонус серцевого м'яза, сповільнює ритм та забезпечує автоматизм скорочень серця. За швидкого внутрішньовенного уведення великих доз солей калію може зупинитися серце. Виділяючись нирками, Калій проявляє діуретичну дію. Іони калію

легко проникають через біологічні мембрани, швидко надходять у клітини й швидко виводяться з організму, тому отруєння солями калію зустрічаються рідко.

За внутрішнього уведення солі калію стимулюють травлення, посилюють ферментативні процеси та перистальтику кишечнику, але порівняно з відповідними солями натрію діють подразнювально.

Калію хлорид – Kalii chloridum, KCl

Білий, кристалічний порошок або безбарвні кристали, солонуватого смаку, добре розчиняються у воді (1:3), а розчини є термостабільними.

Калію хлорид містить 52% калію та 48% хлору. Він добре всмоктується з кишечнику, надходить у кров і швидко проникає в тканини. За гіпоксії надходження Калію в клітини дещо погіршується, але цей процес полегшується після уведення інсуліну, іонів магнію та глюкози.

Застосовують всередину з метою стимуляції процесів травлення. Калію хлорид є обов'язковим компонентом замінника незбираного молока для поросят раннього відлучення. За миготливої аритмії, пароксизмальної тахікардії, а також за отруєння серцевими глікозидами та діуретиками 4% водний розчин калію хлориду уводять повільно внутрішньовенно. Швидке уведення та підвищена концентрація калію хлориду в крові може викликати зупинку серця.

Випускають порошок та 4% водний розчин в ампулах по 20 мл.

Дози всередину, г: коням та великій рогатій худобі – 5-10; вівцям – 2-5; свиням – 1-2; собакам – 0,1-1; курям – 0,1-0,5.

Внутрішньовенно дози тваринам всіх видів становлять 6,6 мг/кг маси тіла.

Протипоказане застосування калію хлориду за повної блокади серця та при порушенні видільної функції нирок.

Калію сульфат – Kalii sulfas, K2SO4

Безбарвні прозорі кристали або білий дрібнокристалічний порошок, гіркосолоного смаку, розчиняється в одинадцяти частинах води, не розчиняється в спирті. Розчини є термостабільними.

Випускають порошок в пакетах по 100 г.

Калію сульфат за внутрішнього уведення подразнює нервові закінчення слизових оболонок та швидко всмоктується.

Застосовують в якості проносного засобу при запорах, кольках, після переїдання концентрованих кормів та з метою зневоднення організму при набряках та водянках.