Лекція 4.1 Засоби, що діють на серцевосудинну систему

Сайт: Навчально-інформаційний портал НУБіП України

Курс: Ветеринарна фармакологія. Ч2

Книга: Лекція 4.1 Засоби, що діють на серцево-судинну систему

Надруковано: Воловецька Єлизавета Сергіївна

Дата: середа, 15 березня 2023, 22:56

Опис

Засоби, що діють на серцево-судинну систему. Серцеві глікозиди. Засоби, що нормалізують ритм серцевих скорочень. Спазмолітичні засоби

Зміст

1. Серцеві глікозиди

o 1.1. Препарати наперстянки o 1.2. Препарати горицвіту

o 1.3. Препарати конвалії

o 1.4. Препарати строфанту

2. Засоби, що нормалізують ритм серцевих скорочень

3. Спазмолітичні засоби

4. Відео

5. Запитання для самоконтролю

1. Серцеві глікозиди

здатність зв'язуватись з білками крові та тканин і проникати через клітинні мембрани. Специфічність кардіотонічної дії окремих глікозидів обумовлена активними групами циклопентанпергідрофенантренового радикалу. Глікон також

діє кардіотонічно, але, орієнтовно, разів у десять слабше за аглікон.

В зелених рослинах містяться первинні глікозиди, які під час сушіння рослинної сировини піддаються ферментативному, кислотному та лужному гідролізу. При цьому від молекули полісахариду відщеплюється одна або кілька молекул моносахаридів і утворюються вторинні глікозиди, які виявляють фармакологічну активність.

При розладах серцевої діяльності гальмується транспортування до міокарду необхідної кількості Оксигену та поживних речовин, що обумовлює тахікардію. При цьому збільшується об'єм циркулюючої крові, підвищується навантаженість на серце, зростають витрати Оксигену та енергетичних ресурсів, а в міокарді накопичується молочна кислота. Серце не може тривалий час функціонувати з надмірним навантаженням. В результаті скорочення часу діастоли шлуночки не встигають повністю наповнитися кров'ю, а міокард – відновити енергетичні ресурси. Як наслідок

– знижується коефіцієнт корисної дії серця і порушується ритмічність його скорочень.

Механізм систоличної дії серцевих глікозидів наведено на рисунку. За допомогою лактонного кільця глікозид приєднується до рецептора, розміщеного на мембрані міофібрил міокарду. Глікон пригнічує активність сульфгідрильних груп натрійта калійзалежної АТФ-ази цитоплазматичної мембрани і, викликаючи деполяризацію мембран, ініціює потенціал дії. При цьому змінюється активне транспортування іонів через натрій-калієву помпу – іони натрію довше затримуються на поверхні мембрани, а калію – в цитоплазмі.

цитоплазми міофібрил. Концентрація кальцію в плазмі клітин досягає

утворення актоміозинового комплексу в сарколемах. Внаслідок конформації

молекул білка головка міозину спонтанно повертається на 45° і натягує

крові міофібрили звільняються від фактору розслаблення, що забезпечує руйнування актоміозинового комплексу, а міофібрили пасивно розслаблюються. В цей час здійснюється фосфорилювання міозину, цебто забезпечення його аденозинтрифосфатом. При передозуванні серцевих глікозидів вміст іонізованого кальцію в саркоплазмі залишається високим і Са++ та Mg++- аденозинтрифосфатази не встигають переміщувати іони Ca++ в систему канальців ендоплазматичного ретикулуму, що викликає тетанічні скорочення міофібрил та параліч серця в стадії систоли.

Систолична дія серцевих глікозидів проявляється підвищенням сили та зростанням швидкості скорочення серцевого м'яза. Під час систоли тиск крові в лівому шлуночку підвищується, внаслідок чого виштовхування з нього крові прискорюється. Збільшення поштовхового та хвилинного об'ємів серця забезпечує подолання високого опору крові в артеріальній системі та повного звільнення шлуночка серця від крові, завдяки чому за менших затрат енергії підвищується коефіцієнт корисної дії міокарда.

Рис. 25. Схема механізму кардіотонічної дії серцевих глікозидів за С.М. Дроговоз

Врезультаті збільшення систолічного об'єму серця і підвищення

Вагусний вплив серцевих глікозидів на частоту серцевих скорочень залежить від виду та віку тварини. Більш ефективно діють вони в собак, котів та коней, в яких вплив блукаючого нерва на серце є більш вираженим, ніж в жуйних тварин. За цієї причини серцеві глікозиди проявляють більш сильну дію в дорослих тварин, ніж в старих та в молодих, особливо в підсисний період.

Дія серцевих глікозидів характеризується тривалою діастолою, під час якої міокард довше відпочиває, що забезпечує відновлення енергетичних ресурсів і зниження витрат Оксигену та енергії. При цьому правий шлуночок серця краще наповнюється кров'ю з венозної системи, що забезпечує зниження венозного тиску.

Кардіотонічна дія аглікону є значно слабшою, ніж глікону. Вона проявляється за рахунок того, що аглікон, діючи на катехоламіни, змінює

більше, чим значніші ураження, що обумовлено послабленням механічної скоротливості саркомерів. За значних дистрофічних змін міокарду може бути розрив переродженої м'язової тканини.

Поряд з кардіотонічною дією серцеві глікозиди звужують кровоносні судини внутрішніх органів та розширюють судини мозку, легень і нирок, що сприяє перерозподілу крові та підвищенню артеріального тиску. При цьому внутрішні органи краще забезпечуються кров'ю, що супроводжується посиленням обмінних процесів та виведенням з організму продуктів метаболізму. Із-за високого артеріального тиску та прискорення циркуляції крові в нирках збільшується діурез, внаслідок чого зникають набряки.

Специфічним синергістом кардіотонічної дії серцевих глікозидів є Калій, іони якого відновлюють активність тіолових ферментів, що забезпечують вуглеводний та білковий обміни в клітинах міокарду і посилюють його скоротливу здатність. За гіпокаліємії, яка виникає при ішемії міокарда, разом із серцевими глікозидами призначають препарати калію, оскільки при гіперкаліємії іони калію затримують контактування рецепторів міокарду з серцевими глікозидами і знижують їх кардіотонічну дію.

серцеві глікозиди уводять з метою більш швидкої їх дії при раптовій серцевій недостатності, а продовжують лікування, застосовуючи їх перорально. При цьому вони всмоктуються поступово і проявляють тривалу кардіотонічну дію. Всмоктування серцевих глікозидів у кров прискорюють сапоніни, що містяться в рослинних препаратах. Вони подразнюють слизову оболонку і викликають її гіперемію, але у високих дозах сапоніни можуть викликати блювоту.

водорозчинними, тому вони швидко руйнуються у травному каналі і всмоктується лише 2-5% від уведеної дози препарату. Особливо швидко і в значних кількостях глікозиди руйнуються в рубці жуйних тварин, тому дози їх при застосуванні всередину великій рогатій худобі та вівцям повинні бути більшими, ніж тваринам з однокамерним шлунком.

Після всмоктування у кров серцеві глікозиди розподіляються у всіх органах. Існуюче раніше твердження, що вони кумулюються переважно в серцевому м'язі, було помилковим. В дослідах з поміченими препаратами встановлено, що вміст дигітоксину в стінці кишечнику, в печінці та в нирках є більш високим, ніж у міокарді. Вибірковість дії серцевих глікозидів на міокард зумовлена також особливою функцією серцевого м'яза, що пояснюється зміною рівня кальцію в клітинах міофібрил і в позаклітинній рідині.

Біотрансформація серцевих глікозидів здійснюється в печінці шляхом розщеплення на лактонну групу, стероїдне кільце та вуглеводний радикал, які виділяються нирками. Строфантин піддається біотрансформації в малих кількостях, тому 70-90% препарату виділяється з жовчю в незміненому вигляді. Повільно виводяться з організму препарати наперстянки – за добу виділяється близько 7% від уведеної дози, що необхідно враховувати при повторних уведеннях препарату. Повне виведення глікозидів наперстянки завершується протягом 20-25 діб. Глікозиди інших рослин виводяться з організму швидко і практично не піддаються кумуляції.

Препарати серцевих глікозидів застосовують для лікування тварин за гострої та хронічної серцево-судинної недостатності, за хронічних захворювань міокарда атеросклеротичного походження, при гіпертонії та при «перевтомі» серця, при миготливій аритмії та як діуретичні засоби при

пароксизмальній тахікардії шлуночків, гострих міокардитах, ендокардитах та органічних змінах у серцевому м'язі та в судинах.

Передозування серцевих глікозидів супроводжується брадикардією, яка переходить у блокаду серця, різко сповільнюється частота пульсу, відтак появляється тахікардія та олігурія.