Вимокання

Великої шкоди рослинам озимих завдає вимокання, яке зумовлюється затопленням посівів під час зимових відлиг та внаслідок нагромадження талих вод ранньою весною. Звичайно, це явище у ряді випадків спостерігається і на посівах ранніх ярих рослин.

Тривале перезволоження ґрунту та затоплення небезпечне для озимих у всі фази їх розвитку, але особливо у перший період, коли формується вузол кущення і відбувається загартовування рослин. При цьому послаблюється інтенсивність фотосинтезу, знижується вміст цукрів та інших захисних речовин, рослини погано зимують, а навесні утворюється менше озернених колосків. Не менш небезпечне затоплення й на початку весняної вегетації, коли рослини втратили ефект загартовування.

Під час затоплення в умовах анаеробіозу переважає безкисневе дихання, внаслідок якого у клітинах утворюється спирт, який є отруйним для організму. Поряд з цим нагромаджуються токсичні сполуки алюмінію, заліза, марганцю, що завдає шкоди кореневій системі.

Стійкість рослин до затоплення визначається добре розвиненою аеронхімною тканиною коренів та надземних органів, через яку кисень надходить з листя. В коренях рису на аеренхімну тканину припадає 37 % їх об'єму, у кукурудзи – 10, а у ячменю – лише до 1 %.

Дія вимокання посилюється, коли відразу після відлиги настають морози й утворюється льодова кірка. З метою знешкодження негативної дії вимокання у виробництві застосовують своєчасний спуск води з полів та підживлення озимих азотом.

Посухостійкість

Вивчення ритміки сезонного росту й розвитку рослин проводиться за загальноприйнятою методикою фенологічних спостережень в модифікації І.О. Зайцевої, польова оцінка посухостійкості – за бальною шкалою. Польова оцінка посухостійкості рослин проводиться візуальними методами, враховуючи такі ознаки:

• ступінь тургесцентності, або зав'ядання листя;

• наявність некрозів і опіків на листі, змінення забарвлення листя – літнє пожовтіння;

• скорочення листової поверхні – сухе листя, літній листопад.

Ступінь зав'ядання враховували за 3-х бальною шкалою:

1 бал – втрата тургору листям;

2 бали – початок висихання листя;

3 бали – висихання всієї листової пластинки.

Загальна стійкість, як інтегральна характеристика попередніх показників, оцінюється за 5-ти бальною шкалою:

5 балів – високо стійка порода;

4 бали – стійка;

3 бали – недостатньо стійка;

2 бали – мало стійка;

1 бал – нестійка порода.

Польова оцінка стійкості рослин-інтродуцентів до умов степової зони знаходить своє відображення і підтвердження у кількісному складі розчинних білків в тканинах рослин. Розчинні білки є осмотично-активними речовинами, які накопичуються у відповідь на дію стресових факторів (посуха, низькі температури), тому вміст їх в листках і пагонах має суттєве інформативне значення при визначенні стійкості рослин до означених вище чинників.

В листках найбільш активне накопичення розчинних білків відбувається в фазі вторинного росту, коли листки повністю сформовані, процеси метаболізму проходять в них активно, і листки виконують свою донорську роль.

З листків розчинні білки надходять в пагони, де вміст їх дещо нижчий ніж в листках, але динаміка кількісного складу їх була ідентичною до листків, тобто максимальне накопичення речовин притаманне фазі вторинного росту. З настанням фази фізіологічного спокою кількість розчинних білків в листках і пагонах зменшувалась, донорська функція листків зменшується, що підтверджується зниженням вмісту їх як в листках, так і пагонах.