Випрівання та снігова пліснява

Випрівання відбувається при температурі близько 0 °С, коли у рослин ріст та дихання уповільнюються, але не припиняються, а тому при відсутності фотосинтезу вони поступово витрачають запаси асимілятів і в результаті виснаження загибель настає лише через кілька місяців. Цей процес найінтенсивніше відбувається в темряві під шаром снігу 50 см і більше. Виявлено, що під шаром снігу 57 см гине до 35 %, 50 см – 20,4 % і 34 см – лише 13,4 % рослин.

Під товщею снігу рослини витрачають на дихання наявний кисень, за рахунок підвищених температур втрачають загартовування, у них швидше відбувається яровизація, що зумовлює їх загибель навіть при незначних весняних заморозках.

При відсутності світла відмирає старе листя та руйнуються хлоропласти, що призводить до вуглеводно-білкового виснаження, а також відбуваються незворотні зміни мембранних структур.

Стійкість до випрівання значно знижується при втраті рослинами листя до початку зими під впливом посухи, хвороб, шкідників. Стан розвитку рослин (ступінь проходження яровизації) мало впливає на стійкість до випрівання, отже, ця властивість не пов'язана з озимістю, а є наслідком екологічної пристосованості.

Під час випрівання вміст цукру у рослин знижується, і коли він доходить до рівня 3…5 %, вони гинуть. При цьому інтенсивно розпадаються білки, за рахунок чого підвищується вміст вільних амінокислот, небілкового азоту, а також токсичного для організму аміаку. Внаслідок зменшення запасів енергетичних речовин і виснаження рослин їх дихання у процесі випрівання поступово уповільнюється.

Внаслідок виснаження у процесі випрівання рослини озимих рослин дуже легко уражаються грибною інфекцією. Це явище називається сніговою пліснявою, або фітопатологічним випріванням. Серед поширених збудників цього явища с гриби Fusarium nivale Ces., Fusarium culmorum Sacc, Sclerotinia graminegrum Elenev.

Снігова пліснява добре розвивається при температурі повітря 0…1 °С та вологості повітря близько 100 %. Гриби паразитують на листі, корінні, а також у плодах і насінні, їх гіфи проникають у тканини рослин через продихи, а також через кутикулу. Гриби з роду Fusarium Fr. та інших із своїх тканин виділяють ферменти і токсини, які пригнічують активність ферментів рослини-господаря, руйнують хлоропласти та інші органоїди, а також захисні метаболіти (феноли та ін.). Токсини, що виділяються патогенними грибами, підсилюють проникність мембран клітин і підвищують вихід із них електролітів, а також органічних метаболітів.

З метою підвищення стійкості озимих рослин до випрівання та снігової плісняви на виробництві застосовується ряд заходів. При випаданні раннього снігу на непромерзлий ґрунт його необхідно ущільнити котками, що сприятиме промерзанню ґрунту й гальмуванню росту рослин. У місцях, де навесні сніг тане слабо, необхідно його поверхню посипати торфом, попелом, сажею чи ґрунтом.

Своєчасне весняне боронування озимих – важливий захід боротьби із сніговою пліснявою: при цьому видаляються органічні рештки, уражені інфекцією, та аерується поверхневий шар ґрунту. Для знищення збудників снігової плісняви застосовують обробку насіння фунгіцидами.

Важлива роль у боротьбі з хворобами належить сорту. Найстійкішими до фузаріозу й склеротинії є сорти, що навесні швидко ростуть, утворюють нове листя й коріння, чим випереджають весняний розвиток грибів і ураження ними рослин озимих.