96.Творчість о.Блока (1880-1921)- вершина російського символізму.

О. Блок - одна з найяскравіших зірок на небосхилі поезії "Срібної доби". Для багатьох своїх сучасників - майстрів слова, критиків, величезної аудиторії читачів - він був культовою постаттю.

В творчості О.Блока відбилось кохання до Л.Менделеевої, це відтворила збірка його символістських "Віршів про Прекрасну Даму" (1904), яка зачарувала сучасників чистотою поетичного звучання і розмахом любовного почуття. Гіркота розчарування у шлюбі, усвідомлення трагічної неможливості досягти "єдності зі світом" у межах особистого життя, духовна спустошеність визначили посилення трагічних мотивів у блоківських творах. він підводить сумний підсумок під своїм нещодавнім духовним злетом у ліричній драмі "Балаганчик" (1906). "Циганкою висока мрія стала!" - проголошує герой іншої блоківської п'єси - "Пісня Долі" (1908). Надалі ж Блок закликав слухати "музику революції", що народжувалася у "світовому оркестрі". Із власного "прислухання" він створив блискучу поему "Дванадцять" (1918), у якій передав приголомшливе багатство ритмів цієї "музики".

97.Томас Манн- німецький письменник, oдин із засновників інтелектуальної прози.

Творчий метод, новаторство письменника

- у центрі творів - людина, її життя, суперечності людського буття;

- зосередження уваги на порухах людської душі, змінах, що відбували у психіці героїв;

- глибокий психологізм, прихована іронія, гра інтелекту;

- зіставлення двох світів: філістерський (обмеженого бюргерства) та життя художника; світ духовний і світ речей;

- негативне сприйняття дійсності, її різка і відверта критика;

- ідейно-проблематичне та тематичне розмаїття;

- різноманітність тематики: творів історична доля Німеччини ("Будденброки", "Маріо і чарівник");

- протиставлення бюргера і митця, гострий осуд "мистецтва для мистецтва" ("Смерть у Венеції");

- викриття фашизму;

- повага до людської гідності, ницість суспільства, де ніхто не цінував справжні почуттів;

- показ поваги і визнання російської літератури ("Російська антологія").

Твори письменника - філософа Томаса Манна - були тісно пов'язані з кращими традиціями німецької прогресивної літератури. Він належав до тих представників літератури, які розпочали свій творчий шлях, усвідомивши зазначення прогресивний ідей XX століття. Прозаїк став засновником інтелектуальної прози, у якій образ викликав думку, а думка - образ. Митець був переконаний у тому, що, коли мистецтво існувало окремо від життя, воно не здатне дати людині повного щастя. Мистецтво, відірване від життя, не могло бути прекрасним.

Отже, Томас Манн - класик роману XX століття, який зумів розширити межі жанру й наповнити його новим соціально-філософським змістом. Використавши традиційні форми роману, він поглибив і перетворив їх.

98.Трагізм життєвої долі Анни Ахматової.

Не всі роки дитинства Анни Ахматової були щасливими. У 1905 році батькам Ахматової довелося розлучитися, бо мати відвезла дочок, хворих на туберкульоз, в Євпаторію. Там Ганна зіткнулася з жорстокою реальністю під назвою життя, пережила любовну драму і навіть зробила спробу самогубства.

Час Ахматової - це період від рубежу 19-20 ст. до середини 60-х років, протягом якого відбулися жорстокі події: і дві світові війни, і революція, і сталінський терор, і блокада Ленінграда. Вона пережила цілу епоху існування своєї країни, після якої від тієї Росії, що знала Ахматова, не залишилося й сліду. У той час Анна була живим символом нерозривного зв'язку часів, берегинею загиблої культури. Саме вона змогла з'єднати російську поезію 19 і 20 століть в єдине ціле, що, безсумнівно, позначалося в її творах після 1917 року. 1918 рік - початок масової еміграції. Країну залишають найближчі Ахматової люди, серед яких і її коханий Б. антреп і подруга юності О. Глебова-Судейкіна. Але сама поетеса залишається вірною своїй країні

Практически все близкие Ахматовой, оставшиеся в России, стали жертвами сталинского террора. Так в 1921 году был расстрелян Николай Гумилев, место захоронения которого так и осталось неизвестным, а единственного сына Анны трижды арестовывали. Остальные близкие ей люди, включая третьего мужа Ахматовой Н. Пунина, погибли в лагерях, будучи безвинно осужденными.

99.Визначний англомовний поет першої половини XX століття Томас Стернз Еліот поєднав у собі якості професійного поета і професійного філософа, віднайшовши шляхи впливу і на розум людини, і на її почуття.

В своїй поемі — «Порожні люди» — Еліот зображує рух без мети і сенсу й доходить висновку про абсурдність руху взагалі. Тема деградації та загибелі людини перебуває у центрі поеми. Поема закінчується пророцтвом про кінець світу.

У поезії Еліот виразив помітні сатиричні елементи «Суїні серед солов'їв» усі ці вірші написані у 1920 p.).

Уже назва поезії – «Суіні серед солов’їв імплікує «солов’їний мотив», який у цьому творі Еліот обігрує іронічно, актуалізуючи у підтексті жаргонне значення слова «nightingales» – повії.

Головні проблеми творчості Еліота — трагізм людського існування, духовна криза в умовах антигуманної сучасної цивілізації. Модернізм Еліота визначався його позицією, яка ґрунтувалася на розчаруванні в суспільному прогресі, у моральному потенціалі людства

Поезія Еліота стримана, навіть холодна. У його віршах відтворюються позаособистісні почуття людей. На відміну від романтиків, Еліотне вивільняє емоції, а втікає від них, створюючи деперсоналізовану поезію, у якій немає образу індивідуалізованої особистості.

100. Срібна доба — термін, що вживається в літературознавстві для характеристики межі XIX-XX ст. у російській літературі.Його героїв розкидало по всьому світу. У них ще була прекрасна і трагічна доля.Поети «срібного століття» творили в дуже складний час – час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і воїн. Поетам в Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке свобода, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Тоталітарна влада диктувала їм теми, сюжети, навіть настрій творів.

Ті ж, хто не хотів йти наперекір своїм принципам і переконанням, піддавалися жорстоким репресіям з боку уряду. Постійні спроби влади підпорядкувати думки автора, постійний цензурний тиск, зрештою табори і розстріли приводили до різних наслідків. Одні творили, обманюючи цензуру, намагалися зберегти твори в їх первинній подобі.Так, з 1928 року і до самої смерті писав роман «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков.

Він сподівався його надрукувати, але не хотів змінювати його і пристосовувати під радянську ідеологію.У «Майстрі і Маргариті» точне віддзеркалення обстановка тридцятих років.

Анна Ахматова, в якої по несправедливому звинуваченню в змові був розстріляний муж, – Микола Гумільов, році був арештований її єдиний син – Лев Миколайович, який згодом піддавався неодноразовим арештам. На початку XX ст видатні твори створюють класики російської літератури: Л.Н. Толстой, А.П. Чехов, В.Г. Короленко, А.І. Купрін, І.А. Бунін, Л.Н. Андрєєв, А.М. Горький, М.М. Прішвін.

Такі поети та письменники, як, скажімо, А. Ахматова, Б. Пастернак, О. Мандельштам, М. Булгаков та ін., відмовилися обслуговувати панівний режим своїм мистецтвом. Зберігаючи вірність своїм світоглядним, моральним і мистецьким принципам, понад усе цінуючи духовну та творчу свободу, вони по суті прирекли себе на «внутрішню еміграцію

Серед літераторів, ЯКІ опинилися за кордоном, були, зокрема, І. Бунін, О. Купрін, Д. Мереж-ковський, 3. Гіппіус, А. Аверченко, К. Бальмонт, Є. Замятін, М. Цвєтаєва та ін.