68.Поняття про неоавангард.

неоавангардизм — це очищення мистецького руху від стереотипів і

кліше, творчість молодих поетів-неоавангардистів влилася в могутнє

річище суспільного карнавального дійства, типовими виявами якого стало

тотальне маскування та «перелицьовування» політичних сил;

перефарбування прапорів; зміни пам'ятників тощо. Насиченість суспільного

життя карнавальним духом змусила молодих митців бути не просто поетами,

але й акторами на кону театралізованого шоу з його

екзотично-ексцентричним карнавалом і балаганом. Тобто можна

стверджувати, що неоавангардизм був історично й естетично зумовлений.

69.Поняття про повість-притчу.

Повість-при́тча — повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.Повість-притча - це своєрідний різновид повісті, у якому наявна алегорична оповідь, що має на меті підвести читача до чітко визначеної моралі твору. Повість-притча обов'язково має виразний повчальний зміст, здебільшого однолінійний сюжет, діалоги. У ній немає алегоричних образів-персонажів, проте часто наявні образи-символи.

70.Постмодернізм та його ознаки.

Постмодернізм—загальна назва окреслених,останіми десятиліттями тенденцій у мистецтві,основними рисами яких є показ зруйнованої свідомості,деформованої дійсності,задушливої атмосфери епохи.Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальний абсурд життя,розри соц. І дух. Звязків у світі,падіння людства у безодню.Ознака—поєднання комічного і фантастичного(Еко ,Кобо абе,Андрухович).

71.Реміеісценція.

"Ремінісце́нція" — елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твір твору мистецтво мистецтва. Ремінісценція — це неявна цитата, цитування без лапок. Треба розмежовувати ремінісценцію і цитату.

72.Роман — притча— великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована повчальній частині твору, на відміну від багатозначності тлумачення байки..представник:А.Камю.

73.Романсеро- цикли іспанських романсів, тобто іспанських національних пісень.(Генрих Гейне)

74.Роман-хроніка- літературна форма роману, містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім'ї. Але крім цього містить суто романні засоби - переживання і конфлікти людей. Сюжетоутворюючу роль грає саме час, розповідь це почергова зміна епізодів.

75. Сонет — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування

76.Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм ) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції. Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон

77.Твір-сповідь- твір, в якому автор відкриває свої гріхи перед читачем, кається, просить прощення письмово перед людьми, яким нашкодив.

78. Фантастика — жанр художньої літератури, в якому за допомогою додавання вигаданних, уявних елементів створюється світ відмінний від сьогоденного, реального. фантастика має свої теми, проблеми які вона розкриває, — «людина і природа», «людина і Всесвіт», «людина і суспільство», «людина і добро (зло)».

У фантастиці можна виділити такі напрями:

таймпанк;фентезі;соціальна фантастика;наукова фантастика;бойова і пригодницька фантастика;

апокаліпсис і постапокаліпсис;альтернативна історія і географія;

79. Футуризм — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10-30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко набуває популярності в Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмовляється від художньої спадщини, протиставляє старій культурі нову антикультуру. Футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі.

Футуристи (від латинського — майбутнє) вважали, що об'єктом мистецтва повинен бути не предметний світ, а рух, який уносить художник, поєднуючи час, місце, форми, колір. Велику увагу футуристи приділяли формі своїх поетичних творів, створенню нової поетичної мови, відкидали традиційну літературу та поезію. У літературі представниками футуризму були Ф. Марінетті, В. Маяковський, І. Сіверянин, В. Хлєбніков.

80.Постмодернізм— загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. він поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі — у літературі та малярстві Популярності П. сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф. Ліотара. В поезії він більш притаманний Еммі Андіевській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, почасти "Новій дегенерації", у прозі — В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пащковському, Оксані Забужко. Особливе значення у П. надається іманентній текстовій структурі, власне, текстові у тексті.

81. Медитативна лірика (лат., задумливий, замислений) - вид лірики, що має характер розмірковування, роздумування, замисленості, авторських вагань.

82. «Новий роман»— жанровий різновид французького модерного роману другої половини 40—70-х XX ст.

"Новий роман" — це умовний термін для позначення художньої практики письменників 1950-их-1970-их років, що замість техніки традиційного роману, яка, на їхню думку, вже вичерпалася, запропонували прийом творення тексту без сюжету та героя.

Його представники опиралися на філософсько-естетичну систему екзистенціалізму і відтворювали розірвану свідомість особи, стан її відчуттів та вражень. В антиромані немає «відображеної дійсності», конфлікту, сюжетних колізій, зав'язки чи розв'язки, немає героя, його вмотивованих вчинків, емоцій.

Представники.Семюел Беккет Жерар Бессетт Мішель Бютор

83.Психологічне есе»Джакомо Джойс»,його автобіографічний характер.

твір «Джакомо Джойс» уважається одним із найкращих зразків малої модерністської прози. Написаний у вигляді низки фрагментів, він є своєрідним художньо-щоденниковим літописом історії одного кохання.

реальною основою сюжету була пережита письменником закоханість в Амалію Поппер, його ученицю. Напружений, багатий розмаїтими відтінками плин почуттів ліричного героя, який сприймає любовну ситуацію в усій її неймовірній суперечливості й ускладненості , адже він – зрілий чоловік, до того ж одружений, а вона – молода дівчина; він – учитель, вона – учениця; його ставлення до своїх почуттів – лірично-іронічне, її – трохи кокетливе,- усе це становить зміст твору. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті любовних взаємин, віддзеркалюють спалахи почуттів героя та відтворюють різні ракурси образу коханої.

Реальною основою сюжету є пережита закоханість автора у свою ученицю Амалію Поппер. Митець-новатор відмовився від традиційної манери оповіді, віддаючи перевагу "потоку свідомості", прийому, який дозволяв показати всю розмаїтість відтінків почуття ліричного героя. У творі Дж. Джойс провадить неспішну, дещо уривчасту оповідь про власні душевні переживання, про сплески емоцій від радості до болю, і саме тому есе має автобіографічний характер. На перший погляд, відсутність динамічних подій створює враження "розмитості" сюжету. Уважно вчитавшись, ми бачимо: на перший план тут виходить образ Амалії, показаний у різних ракурсах. Ліричний герой не байдужий ні до зовнішніх, ні до внутрішніх рис дівчини. Уривчастість вражень героя; "безладність " його думок і переживань прекрасно передають його захоплення молодістю та вродою Амалії. В уяві читача постає образ тихої чорноокої дівчини, яка довірливо й зацікавлено дивиться на свого вчителя. Однак любовна ситуація, описувана Джеймсом Джойсом, є складною і суперечливою, адже виникненню взаємного почуття заважають численні причини. В есе показані тільки окремі щасливі миті любовних взаємин, хвилинні спалахи почуття автора. Дж. Джойс згадує і свої переживання під час того, як Амалію оперують. "Йду геть від її спустілого будинку. Відчуваю, що ще трохи й заплачу. 0 ні! Цього не станеться, --пише він. Однак кохання знову квітне аж до повної вичерпаності почуттів. Бачимо, що у творі мало подій і на перший план виходить відтворення емоцій. Проте твір є автобіографічним у повному сенсі цього слова, адже наше життя складається не лише з ряду подій, а й душевних переживань, викликаних ними. Усе, що складається з низки фрагментів, є літописом історії одного кохання.