89.Символічний сенс сюжету «носорогів». Гротесково-сатиричне зображення в «носорогах» «омасовлення людей», перетворення їх на «бедлам нелюдів», що загрожує цивілізації і культурі.

Драма Э. Йонеско «Носороги» - одна з цікавих п'єс не лише свого часу. Написана в 1959 році, вона відобразила істотні особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу і простору). Насправді, в «Носорогах» розігрується драма самотності особи, індивідуальної свідомості в зіткненні з громадським механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, поки вона не полонила свідомість багатьох, оскільки тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно. Йонеско застосовує своєрідну форму, гротескну картину перетворення людей в носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлення, позбавлення індивідуальності. Враховуючи час написання п'єси, зрозуміло, хвилює Йонеско проблема тоталітаризму, що настає, войовничого. Муссоліні, Сталін або Мао - завжди десь знайдеться ідол, якого обожнюють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол звертається до натовпу, а не до людини. в «Носорогах», просвічуються важливі філософські ідеї: сенс буття, здатність людини протистояти злу, зберігати себе як особу. Ідея протистояння злу показана через опір п'яниці і нечепури Беранже загальній масі.

90.Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії р.М.Рільке.

Рільке увійшов до німецькомовну поезію на самому наприкінці XIX століття. У його ранніх поетичних збірках була представлена вся палітра літературних мод рубежу століть. У збірках «Життя і пісні» (1894), «Жертви ларам» (1896), «Вінчаним снами» (1897) імпресіоністична техніка вражень і нюансів, стилізоване народництво мирно уживаються з наївним аристократизмом. Така строкатість та різноплановість були в деякій мірі відображенням своєрідного статусу молодого поета.

У ранній ліриці Рільке помітно вплив модних настроїв «кінця століття» - самотності, втоми, туги за минулим. Для молодого поета ці настрої були в основному запозиченими, але вони сприяли виробленню його власної орієнтованості на «тишу» (аж до мовчання, мовчання) і самозаглибленість. Ще одним важливим етапом у творчій еволюції стали «Дуінезскіе елегії» (1923), в центрі яких виявляється не стільки поет, скільки людина взагалі.

92.Ствердження цінності творчості і кохання та їх рятівної сили в долі майстра і маргарити.

Роман «Майстер і Маргарита» присвячений історії майстра - творчої особистості, що протистоїть навколишньому світу. Історія майстра нерозривно пов'язана з історією його коханої. У другій частині роману автор обіцяє показати «справжню, вірну, вічну любов». Любов майстра і Маргарити була саме такою. Справжня любов, отже, не може заподіяти зла нікому, вона не буде будувати своє щастя за рахунок нещастя іншої людини. Справжня любов самовіддана. Маргарита здатна приймати інтереси й устремління свого коханого як свої, живе його життям, допомагає йому в усьому. Майстер пише роман - і це стає змістом життя Маргарити. Вона переписує начисто готові глави, намагається, щоб майстер був спокійний і щасливий, і в цьому бачить сенс свого життя. Любов пов'язана з творчістю. Доля любові переплетена з долею роману. У міру того, як міцніє любов, створюється роман, і тому твір - плід любові, і роман однаково доріг і майстру, і Маргариті. І якщо майстер відмовляється від боротьби, то Маргарита влаштовує розгром у квартирі критика Латунського. Але любов і творчість існують серед людей, які не знають ні того, ні іншого. Тому вони приречені на трагедію. В кінці роману майстер і Маргарита йдуть з суспільства, де немає місця високим духовним спонукань. Майстру і Маргариті смерть дається як спокій і відпочинок, як свобода від земних поневірянь, горя і мук. Можна її сприймати і як нагороду. Тут біль самого письменника, біль часу, біль життя.