7. Мета, завдання, об’єкт, суб’єкти управління працею на підприємстві (в організації). Сутність сучасного типу управління працею.

Під управлінням працею слід розуміти систему соціально-економічних та організаційних інструментів, що забезпечують умови для становлення і розвитку індивідуальності працівників, можливості їх самовираження у праці, узгодженості інтересів учасників трудового колективу з метою активізації трудової поведінки, підвищення результативності праці та задоволення потреб працівників

Новий тип управління працею ґрунтується на рівноправних, партнерських взаємозв’язках роботодавців та найманих працівників, охоплює не тільки фазу використання робочої сили з метою одержання економічних вигод для власника засобів виробництва, а й безпосередньо стосується формування та розвитку потенціалу працівників.

Мета управління працею – створення у працівника позитивного, максимально зацікавленого ставлення до праці, що приводить до поліпшення її результатів.

Суб’єкти управління працею – підрозділи економічної й адміністративної служб підприємства, лінійне керівництво.

Управління працею покликане розв’язувати такі головні завдання

Регулювання соц.-труд. відносин;

формування та ефективне використання трудового потенціалу та людського капіталу;

розробка та запровадження політики доходів від трудової діяльності;

організація заробітної плати;

формування ефективної системи винагороди за працю;

визначення кількісних та якісних характеристик праці;

організація праці;

нормування праці;

аналіз та планування трудових показників;

звітність, аудит і консалтинг у сфері праці.

8. Сутність та зміст соціально-трудових відносин.

Соціально – трудові відносини – це процес взаємодії між сторонами – найманими працівниками та роботодавцями, суб’єктами й органами сторін за участі держави і місцевого самоврядування; вони пов’язані з наймання , використанням, розвитком робочої сили, винагородою за працю та спрямовані на досягнення високих рівнів якості життя та ефективності виробництва.

Основною умовою виникнення та функціонування соц.-труд. відносин у сучасній економіці є існування товарного виробництва й характерних йому рис, відносин, інститутів, сторін, механізмів.

Соц.-труд. відносини за нинішньої економічної системи водночас ґрунтуються на вободі праці, що означає правіо кожного члені суспільства вирішувати, працювати йому чи ні, а якщо працювати, то на якого роботодавця і на яких умовах.

Ще до рис соц.-труд. відносин можна віднести їх динамічність та постійність у взаємодії. Пояснюється це тим, що взаємодія між сторонами і суб’єктами соц.-труд. відносин може виявлятися по-різному у формі конфлікту, протидії, соц. діалогу, співпраці тощо.

9. Сторони та суб’єкти соціально-трудових відносин.

Відомо, що сторонами соц.-труд. відносин є роботодавець і найманий працівник. Роботодавець – це сторона соц.-труд. відносин – юридична чи фізична особа, яка є власником засобів виробництва, створює робочі місця та використовує найману працю згідно з трудовим договором. Найманий працівник – сторона соц.-труд. відносин – фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі чи організації, в їх об’єднаннях або у фіз. осіб, які використовують найману працю.

Щодо суб’єктів соц.-труд. відносин, то варто зазначити, що виокремлюють чотири групи суб’єктів соц.-труд. відносин перша – це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування); друга – це представницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повноважень (об’єднання роботодавців професійні спілки, органи влади й управління); третя – органи через які реалізується соціальний діалог (Національна тристороння соц.-ек. рада, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах); четверта – це органи покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, запобігати загостренню соц.-труд. відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та ін. формування.