58. Поняття та структура норми часу. Методи визначення тривалості окремих елементів норми часу.

Норми часу на виконання виробничого завдання, яку можна покласти в основу вивчення затрат робочого часу. У норму часу включають тільки необхідні затрати, до яких належать підготовчо-завершальний час Тп-з та штучний час Тшт.

Підготовчо-завершальний час Тп-з затрачається робітником на підготовку до виконання певної роботи та дій, які пов’язані з її завершенням. До данного виду затрат робочого часу відносять одержання виробничого завдання, інструментів, технологічної документації; ознайомлення з роботою або кресленням, одержання інструктажу майстра, налагодження верстата, установлення і зняття інструменту, здача готової продукції ВТК, здача технологічної документації, креслень тощо.

Особливістю підготовчо-завершального часу є те, що він повторюється не з кожною штукою виробу, а затрачається один раз на зміну або на партію виготовлених деталей, і від розміру партії не залежить. Партія — це визначена кількість однотипних деталей, що одночасно запускаються у виробництво, тобто обробляються з одного налагодження верстата.

Нормування підготовчо-завершального часу відбувається за допомогою фотографій робочого часу. Склад і тривалість підготовчо-завершального часу безпосередньо залежать від особливостей техніки, технології та організації виробничого процесу. Тому важливим є встановлення раціонального складу підготовчо-завершального часу. На практиці його норма не залежить від кількості одиниць виробів у завданні, а встановлюється на партію виробів або на робочу зміну.

Штучний час Тшт розуміють як час, необхідний для виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва.

Штучний час складається з основного й допоміжного часу, часу обслугову вання робочого місця та часу регламентованих перерв на відпочинок

Тшт = Топ + Тобс + Тпв + Тпо + Тпт , де Тшт — норма штучного часу, хв; Топ — оперативний час на одиницю продукції, хв; Тобс — час обслуговування робочого місця, хв; Тпв — час перерв на відпочинок, хв; Тпо — час перерв на особисті потреби, хв; Тпт — час перерв, які обумовлені технологічним процесом та організацією виробничого процесу, хв.

59. Сутність та еволюція винагороди за працю.

Теоретичні засади (природу) основних понять і категорій у сфері розподільних відносин доцільно з’ясовувати за такою схемою

-винагорода за працю — заробітна плата;

-заробітна плата — вартість (ціна) робочої сили;

-види реального існування ціни робочої сили на двох рівнях її формування

а) на першому рівні (зовнішньому ринку праці) — ставка заробітної плати;

б) на другому рівні (внутрішньому ринку праці) — заробітна плата;

-форми вияву ціни робочої сили (ціна функціонуючої робочої сили, ціна робочої сили, яка вже вийшла з працездатного віку, і т. д.);

-трудовий дохід і його складники;

-компенсаційна модель трудових і сукупних доходів працівників.

Для усвідомлення глибинних засад і природи розподільних відносин спочатку

маємо звернутися до базового поняття — «винагорода за працю». Розглянемо його в контексті розвитку суспільного виробництва загалом та його товарної форми зокрема. Слід підкреслити, що такі поняття, як «дохід», «заробітна плата», з’явилися значно пізніше, ніж поняття «робота», «праця», «винагорода за працю». Праця є обов’язковим атрибутом існування людини і суспільства. Як природна умова життя людей праця за своїм змістом є матеріальним процесом їхнього ставлення до природи, а за характером — суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей у процесі їх спільного впливу на природу. Працюючи, людина здобуває засоби для задоволення різноманітних потреб, які є винагородою за працю. Отже, поняття «винагорода за працю» виникло одночасно з поняттям «праця».

Отже, винагорода за працю є уособленням засобів (умов), що їх працездатна людина одержує у процесі праці і які мають забезпечити задоволення потреб цієї людини та її утриманців (дітей і батьків у непрацездатному віці).