6. Кримінологічні дослідження

Кримінологічне дослідження – це вивчення і пізнання законів і закономірностей розвитку такого комплексного негативного соціального процесу як злочинність, причин і умов її виникнення і розвитку, місця і ролі в цьому процесі особи злочинця, ви-роблення оптимальних заходів з попередження і профілактики правопорушень.

Вивчення злочинності і заходів боротьби з нею складається з трьох етапів:

– підготовчого – формулювання проблеми, постановка наукової гіпотези, розробка напрямів дослідження;

– робочого – розробка інструментарію, пробне обстеження, збір інформації тощо;

– заключного – формулювання висновків, складання звітів, впровадження результатів дослідження в практику.

Послідовність проведення дослідницьких операцій:

– загальна постановка завдання;

– складання програми – побудова гіпотези, визначення основних напрямів дослідження;

– визначення методики дослідження – яка потрібна інформа-ція, способи її одержання, оцінка і визначення обсягу інформації;

– складання робочого плану;

– розробка інструментарію – підготовка анкет, опитувальних аркушів, бланків інтерв’ю тощо;

– уточнення (перевірка) методики;

– збір інформації – спостереження, опитування, вивчення документів тощо;

– статистична обробка отриманої інформації;

– формулювання висновків і розробка конкретних пропозицій за результатами дослідження, запровадження їх у практику.

Одним з найважливіших етапів кримінологічних досліджень – запровадження їхніх результатів у практику. Виділяють такі форми впровадження:

– підготовка планів соціального розвитку, комплексних планів попередження злочинів і інших правопорушень, державної і регіо-нальної програм боротьби зі злочинністю, перспективних і по-точних планів роботи правоохоронних органів;

– підготовка законодавчих пропозицій, відомчих нормативних актів і інших управлінських документів з актуальних проблем протидії злочинності;

– підготовка аналітичних довідок, доповідних записок, оглядів, методичних листів тощо;

– проведення науково-практичних конференцій і семінарів, використання результатів досліджень у навчальному процесі;

– підготовка наукових рекомендацій, котрі передбачають удосконалення форм, засобів і методів діяльності з протидії злочинності.

7. Статистика в кримінологічних дослідженнях

Кримінальна статистика – це система положень і прийомів загальної теорії статистики, які застосовуються до вивчення кри-мінально-правових і кримінологічних явищ з метою виявлення їхніх закономірностей і розробки заходів, котрі протидіють злочинності.

Завданням кримінальної статистики є:

• цифрова характеристика стану і динаміки злочинності в абсолютних і відносних показниках, а також оцінка практики боротьби зі злочинністю;

• одержання інформації про реєстрацію злочинів і боротьбу з ними;

• визначення тенденцій зміни злочинності і її рецидиву;

• виявлення плюсів і мінусів у боротьбі зі злочинністю.

До методів кримінальної статистики відносяться: статистичне спостереження, зведення й групування зібраного матеріалу, обчислення узагальнених показників, якісний аналіз суспільних явищ.

Статистичне спостереження – це організований збір інфор-мації про масові соціальні процеси і явища, які мають відношення до кримінологічного дослідження.

Статистична інформація про злочинність залежить від того, що і як враховується. Звідси головне завдання статистичного спостереження в галузі злочинності – реєстрація кожного виявленого злочину й особи, що його вчинила, які є одиницями її сукупності у відповідних документах обліку.

Статистичне зведення – це наукова обробка матеріалів статистичного спостереження, зведення окремих одиниць у різні сукупності з метою одержання узагальненої характеристики досліджуваного явища за низкою істотних для нього ознак.

Статистичне групування – це розподіл одиниць сукуп- ності на однорідні, такі, що якісно розрізняються між собою групи за тими чи іншими істотними для даного дослідження ознакам.

Основне завдання групувань у кримінологічному досліджен-ні – дати найбільш повну і всебічну кількісну характеристику злочинності, особи злочинця, жертв злочинів, причин і умов злочи-нів і реакції суспільства на них.

У залежності від завдань дослідження розрізняють три види групувань: типологічні, варіаційні й аналітичні.

Типологічні групування – це розчленовування досліджуваних явищ на однорідні групи, типи за істотною ознакою (наприклад, статі, наявності судимості).

Варіаційні групування – це розподіл типово однорідних груп за кількісними ознаками, котрі можуть змінюватися. За їхньою допомогою вивчають злочинців за віком, освітою, кількістю судимостей, за термінами позбавлення волі й іншими кількісними ознаками.

Аналітичні групування – це розподіл за залежністю, взаємо-зв’язку між двома чи декількома різнорідними групами.

Наступний етап обробки статистичного матеріалу – одержання узагальнюючих характеристик. Вони можуть бути виражені:

– в абсолютних (сумарних) величинах;

– у відносних величинах, наприклад відношення частини до цілого;

– у середніх величинах, коли узагальнену характеристику сукупності досліджуваного явища відносять до якої-небудь кількісної ознаки.

Розділ II

ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ.

ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ

1. Поняття злочинності

Злочинність – це історично змінне соціальне і кримінально-правове явище, що є сукупністю (системою) злочинів, вчинених на певній території (в державі, регіоні) за певний проміжок часу.

Злочинність виникла з появою приватної власності, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов’язаних з цим соціально-економічних протиріч.

Розвиток класового суспільства об’єктивно порушило питання про державно-правову охорону від посягань приватної власності й охорону особистості та привілеїв пануючих класів. Найбільш раннє відоме нам кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі і Ману), як згодом і феодальних держав, характеризується в цьому зв’язку розгалуженістю і казуїстичністю правових заборон, суворим характером каральних заходів, нерів-ністю осіб, котрі потрапляли в його сферу, в залежності від їхнього соціального статусу.

Злочинність історично мінлива. Стан злочинності неод-наковий в різних соціально-економічних формаціях. Її рівень і структура змінюються на окремих етапах розвитку визначеної формації в залежності від змісту і тенденцій, причин і умов зло-чинів, а також від визначення державами кола діянь, що визнаються злочинними. Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального законодавства.

Злочинність – соціальне явище. Вона соціальна тому, що її суб’єкти, як і особи, на інтереси яких здійснюються посягання, – члени суспільства. Злочинність соціальна і тому, що в її основі лежать соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і характером продуктивних сил. Злочинність породжується причинами й умовами, які носять соціальний характер.

Злочинність – не статистична множина злочинів, а саме явище. Як усяке явище, воно закономірне за причинно-наслідковою залежністю і за взаємодією з іншими соціальними явищами – економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних груп, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються протиріччями взаємодіючих соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та змішаного характеру.

Злочинність – кримінально-правове явище. Поняття злочи-ну – базової складової поняття „злочинність” – дається кримі-нальним правом. Злочини – це суспільно небезпечні і кримінально-протиправні, тобто заборонені кримінальним законом під страхом покарання, діяння. Не існує власне кримінологічних понять злочинності і її підсистем. Усі вони жорстко запрограмовані їхньою кримінально-правовою оцінкою.

Злочинність – це не механічна множина, а цілісна сукуп-ність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійку взаємозалежність злочинів усередині цілісності і з іншими зовнішніми соціальними явищами. Причому її елемен- ти – окремі злочини і їхні групи (підсистеми) – знаходяться у визначеній статистично вимірюваній взаємозалежності і взаємодії.

Злочинність складається з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.