3. Причини й умови злочинності неповнолітніх

Кримінологи виділяють наступні криміногенні обставини, котрі відіграють вирішальну роль у формуванні особистості неповнолітніх, здатних у певній ситуації вчинити злочин:

• негативні впливи в родині. Істотні дефекти сімейного виховання мають місце в більшості випадків перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях конкретних підлітків. У 30–40% випадків злочинів неповнолітніх установлений негативний вплив з боку батьків і інших старших членів родини;

• відсутність (тимчасова чи триваюча) в батьків у кризовій ситуації можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей. Значна кількість українських сімей мають прибуток нижче прожиткового мінімуму. У таких родинах породжуються настрої безнадійності, соціальної заздрості й озлобленості через важке матеріальне становище. При відсутності соціальної допомоги ці обставини формують мотивацію злочи-нів – крадіжок, хуліганства тощо;

• негативний вплив найближчого оточення – у побуті, навчанні тощо з боку однолітків чи дорослих. Негативний вплив на поведінку підлітка має спостереження дій і ситуацій, що породжують у нього неправильну уяву про допустимість і безкарність злочинних дій; спостереження дій, що свідчать про невідповідність між словами і вчинками самих вихователів тощо;

• підбурювання з боку дорослих, злочинців, яке має місце в 30% випадків. Воно нерідко пов’язано з попереднім залученням у пияцтво, азартні ігри, інші форми антигромадської поведінки в поєднанні з пропагандою „переваг” життя злочинців;

• тривала відсутність визначених занять у неповнолітніх, які покинули навчання, також обумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, котрі можуть реалізуватися в ситуаційних злочинах чи спричинити входження в злочинну групу;

• проникнення в середовище молоді стандартів повсякденної поведінки, не сумісних з цінностями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків тощо).

У взаємодії з зазначеними чинниками формуванню криміно-генної мотивації і її прояву в злочинності неповнолітніх сприяють соціальні чинники:

• бездоглядність, відсутність належного контролю з боку родини й освітніх установ за поведінкою, зв’язками, дозвіллям неповнолітніх. Вона відзначається в чотирьох з п’яти випадків злочинів неповнолітніх;

• бездоглядність неповнолітніх-потерпілих, що сприяє ство-ренню ситуації і приводів для злочинів;

• низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечес-ність, непрофесіоналізм, відмова від індивідуального підходу тощо);

• розпад системи працевлаштування підлітків;

• відсутність достатньої мережі клубних установ для під- літків;

• збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інте-лектуальному і вольовому розвитку.

4. Попередження злочинності неповнолітніх

Серед суб’єктів профілактики злочинності і злочинів непов-нолітніх можна виділити:

• органи державної влади і муніципальні органи, що забез-печують програмування, планування, правове регулювання і ресурси цієї діяльності, контроль за її ходом і результатами;

• інститути соціального виховання – родина, школа, трудовий колектив, установи культури і дозвілля, які здійснюють у взаємодії й у межах компетенції профілактику виникнення перекрученої позиції особистості дітей і підлітків, корекцію виниклих кримі-ногенних перекручувань, якщо їх можна здолати педагогічними й іншими виховними засобами;

• органи захисту і соціальної, психолого-педагогічної, медичної і правової допомоги дітям і підліткам, які знаходяться в неспри-ятливих життєвих умовах;

• правоохоронні органи в цілому і їхні спеціалізовані підрозділи та служби.

Система попередження злочинності неповнолітніх складається з: ранньої профілактики, безпосередньої профілак-тики, профілактики злочинної поведінки і профілактики рецидиву.

Ці етапи профілактики спрямовані на те, щоб:

• оздоровити середовище і допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя і виховання ще до того, як негативна дія цих умов позначиться на поведінці таких осіб (етап ранньої профілактики);

• не допустити перехід на злочинний шлях і забезпечити виправлення осіб зі значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

• не допустити перехід на злочинний шлях і створити умови для виправлення осіб, які систематично вчиняють право-порушення, характер і інтенсивність яких вказують на імовірність вчинення злочину в найближчому майбутньому (етап профі-лактики злочинної поведінки);

• попередити рецидив підлітків, які раніше вчинили злочини (профілактика рецидиву).

Заходи раннього попередження мають своїм змістом:

• попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду і контролю за дотриманням правових норм, що регулюють ці умови, надання соціальної допомоги, підтримки, захисту в різних формах, своє-часних для їхнього відновлення;

• усунення джерел несприятливого впливу на умови життя і виховання неповнолітніх;

• коректування неправильного розвитку особистості в початковій стадії, а також нормалізацію умов середовища життя і виховання конкретних підлітків чи визначених груп.

Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернено формування в непов-нолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчиняти.

На цій стадії також здійснюється нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. До того ж, істотно збіль-шується вплив на самого неповнолітнього, включаючи необхідні заходи правового характеру.

Служба соціального захисту і допомоги, спеціалізована служба органів внутрішніх справ і спеціалізовані формуван- ня громадськості з’ясовують і усувають обставини, під впли-вом яких конкретні неповнолітні вчиняють порушення гро-мадського порядку (дрібні крадіжки, участь у випивках, азарт-них іграх тощо), а також ведуть роботу із виправлення самих цих осіб.

Заходи щодо неповнолітніх, помічених у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

• постановку на облік в органах, які здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, триваючу виховну роботу і контроль;

• суспільний вплив;

• влаштування у спортивно-трудові табори, загони й клуби;

• цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

Наступний етап профілактики передбачає заходи щодо неповнолітніх, котрих можна розглядати як таких, що знаходяться, в силу розвитку криміногенної мотивації, на грані вчинення злочину. Тут використовуються заходи, реалізовані в процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за пове-дінкою, зв’язками і дозвіллям неповнолітнього. Ці заходи мають завдання втримати неповнолітнього від переходу на злочинний шлях.

Заходи попередження рецидиву включають:

• діяльність спеціалізованих підрозділів у справах неповно-літніх, слідчих, прокурорів, суддів з виявлення й усунення причин і умов, які сприяють здійсненню злочинів неповнолітніми;

• використання виховного та профілактичного впливу самого судочинства;

• своєчасне вилучення зброї й знарядь злочинів у раніше суджених підлітків;

• правову й моральну підготовку до життя на волі засуджених, які підлягають звільненню;

• трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних із позбавленням волі, контроль за їх поведінкою.

Розділ VI

НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Кримінологічна характеристика

насильницьких злочинів

Переважну частину насильницьких злочинів складають умисні вбивства, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, катування, зґвалтування, розбої, насильницькі грабежі і поєднане з насиль-ством хуліганство. Їхній стан, динаміка характеризують насиль-ницьку злочинність у цілому.

Основою об’єднання даних злочинних діянь в одну кримі-нологічну групу є такі критерії, як:

• спосіб дій злочинця – фізичне насильство над особою, спроба або погроза його застосування;

• вмисна форма вини;

• об’єкт зазіхання – фізичний стан особи.

Віднесення хуліганства до однієї групи з насильницькими злочинами пов’язано з спільністю та близькістю їхніх причин, способів вчинення цих злочинів, конкретних ситуацій, осо-бистісних якостей злочинців. Суттєво також, що багато на-сильницьких злочинів учиняються з хуліганських спонукань.

Насильницькі злочини за ступенем суспільної небезпеки й ваги заподіюваних наслідків перевершують інші кримінальні прояви. Вони завдають непоправної шкоди суспільству. Щорічно потерпілими від них стають сотні тисяч людей. Особи, які вчи-няють такі злочини, поширюють стереотип агресивно-насиль-ницької поведінки в побуті. Ці кримінальні діяння найбільше засуджуються з погляду загальнолюдської моралі.

Кримінальні діяння даної групи досягають 20% у структурі всієї злочинності.

Найхарактернішими видами насильницьких злочинів є умисні вбивства і тілесні ушкодження.

Результати вивчення умисних вбивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тенденції у розвитку даних злочинів. Це особливо виявляється в останні роки, коли значно зросла частка таких злочинів, учинених із корисливих мотивів, з особливою жорстокістю, і виникли нові різновиди злочинів (вбивства на замовлення, що чиняться професійними вбивцями).

Загальна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 1972 р., неухильно зростає: 1972 р. – відповідно 1577 і 2218; 1993 р.– 4008 і 8174; 1994 р.– 4571 і 8872; 1995 р.– 4783 і 8800; 1996 р. – 4896 і 8429; 1997 р. – 4529 і 7602; 1998 р. – 4563 і 6943 злочини. У структурі всієї злочинності такі злочини складають у середньому за вказаний період близько 1,9%. Щодо умисних тілесних ушкоджень серед-ньої тяжкості, умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних у стані сильного душевного хвилювання, мордування, то їх частка у структурі всієї злочинності за той же період досягає у середньому майже 3%, хоча динаміка цих злочинів має суттєві коливання.

Так, за даними МВС у 2003 р. в структурі злочинів проти життя і здоров’я, умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження вчинено (38%) або 10 700 злочинів, на третину більше за 2002 рік. Тяжкі тілесні ушкодження становлять близько чверті або 6300, що на 4,3% більше ніж у 2002 р. Умисні вбивства та замахи на вбивства скоротилися на 5,9% (4000). Але на території м. Києва Запоріжської та Кіровоградської областей їх частка зросла відповідно на 35,8%, 15,7% та 14,4%.

Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показ-ники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісти або при-чина смерті яких не виявлена.

Така тенденція динаміки даних злочинів, мабуть, збережеться у найближчі роки з огляду на поглиблення соціально-економічної кризи у країні.

Висновок вчених і практиків про переважно сімейно-побу-товий і ситуаційний характер умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, притаманний насильницькій злочинності 70–80-х років, вимагає уточнення. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, котрі виникають у побутовій сфері життєдіяльності. Але, починаючи з 90-х років, у структурі злочинів намітилися деякі істотні зміни: постійно збільшується частка умисних вбивств, які плануються завчасно.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважна більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80% таких злочинів вчиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Водночас, понад 10% цих злочинів вчиняється із застосуванням різної вогнепальної зброї, в тому числі і військового зразка, та вибухових речовин.

У 2003 р., з використанням вогнепальної зброї вчинено 146 умисних вбивств та 22 тяжких тілесних ушкодження.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто під впливом алкоголю), що виникла при раптовому розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

Посилюється тенденція підвищення ступеня суспільної небезпеки насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх нас-лідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Результативне вибіркове вивчення кримінальних справ про тяжкі насильницькі злочини, проведене у 80–90-х роках минулого століття, показало, що з особливою жорстокістю їх учинили до 30% засуджених за навмисне вбивство за обтяжуючих обставин, усі – за умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинені способом, який мав характер мордування, близько 15% – за навмисні тяжкі тілесні ушко-дження, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

Суттєво зростає кількість вбивств на замовлення, вбивств при збройних сутичках між членами злочинних угруповань. Смерть „за прейскурантом” з мотивів кримінальної, підприємницької, політичної, іншої громадської діяльності стає звичайним явищем. У 1995 р. в Україні було зареєстровано 210, у 1996 р. – 119 убивств на замовлення. Більш професійним стає спосіб їх виконання. Змінюється не лише динаміка цих убивств, але й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів рев-нощів, користі, помсти, які виникають на ґрунті побутових сто-сунків, то нині – це замовлення з метою усунення конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угруповань тощо. За даними міжвідомчого науково-дослідницького центру, до 90% вбивств на замовлення мають тіньове економічне підґрунтя.

Відбуваються певні негативні зміни в емоційно-мотиваційній сфері вчинення злочинів. Значна частина злочинів пов’язана з мотивами ревнощів, помсти, хуліганськими спонукань і так званих „неприязних стосунків”, змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, помста, заздрість, хуліганство та інше. До того ж, різко зростають злочини, мотивом яких все більше стає користь: убива-ють заради декількох гривень, речей, майна, автомашин, привати-зованих квартир тощо. Зростає також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов’язаний, ймовірно, з внутрішньою готовністю до злочину. Почастішали випадки „серійних” убивств, учинених вбивцями-маніяками. Збільшується кількість групової насильницької злочинності проти особи.

Серед насильницьких злочинів швидкими темпами зростає кількість виявлених фактів торгівлі людьми у 2003 р. – 289 (+71,0%) та протиправних дій, пов’язаних з незаконним позбав-ленням волі або викраденням людини – 205 (+15,8%).

При загальній кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів слід враховувати регіональні, демографічні, сезонні і часові коливання й особливості. Більше половини (52,8%) вбивств у 1996 р. припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Одеську, Харківську області та Автономну Республіку Крим. На 4,2% менше зареєстровано тяжких тілесних ушкоджень, але їх кількість значно зросла у Волинській, Чернівецькій, Жито-мирській, Івано-Франківській областях.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку.