7. Співвідношення соціального і біологічного в причинах конкретного злочину

Співвідношення соціальних і біологічних чинників у виникненні і подальшому розвитку (генезисі) злочинної поведінки має теоретичне і практичне значення: акцент у той чи інший бік визначає мету і методи боротьби зі злочинністю. Суть у тому, щоб правильно оцінити як біологічне, так і соціальне в причинному ланцюжку кримінальної поведінки.

Складність проблеми в тому, що співвідношення соціального й біологічного в поведінці людини не є постійним і однаковим. Воно є різним у різних ланках причинного ланцюжка: у початковій стадії розвитку людини, що веде до свідомої поведінки; у процесі розвитку конкретного організму й життя індивіда; у процесі суспільного розвитку.

Перша ланка причинного ланцюжка відноситься до почат-кової стадії розвитку людського організму і далека від злочинної поведінки. З кримінологічного погляду важливо встановити, чи діють на даному етапі які-небудь біологічні чинники, які надалі можуть вплинути на розвиток особистості в криміногенному напрямі.

Тут необхідно враховувати, що біологічний розвиток індивіда є складною взаємодією трьох груп чинників: генетичних (спад-кових), екологічних (вплив зовнішнього середовища) і інди-відуальних, котрі є продуктом їхньої взаємодії.

Не встановлені також спадкові ознаки такої поведінки. Генетика довела, що набуті за життя ознаки успадковувати неможливо.

Однак це не означає, що при вивченні причин конкретного злочину варто уникати усього, що відноситься до біологічної структури особистості злочинця. Не можна заперечувати, що людина не тільки соціальна, але й біологічна істота. У її поведінці, зокрема злочинній, завжди мають місце не тільки соціальні, але і біологічні елементи.

Друга ланка, пов’язана зі співвідношенням соціального й біологічного в процесі формування особистості. Біологічний елемент у цій ланці виражений слабкіше, ніж у попередньому, а соціальний – значно сильніше.

З числа біологічних якостей у процесі формування осо-бистості істотне значення мають стать, вік, стан фізичного й психічного здоров’я, а також наявність патологічних відхилень.

Найбільший вплив на формування особистості мають ві-кові ознаки. На різних вікових етапах вплив соціального сере-довища на особистість не однаковий. Так, незрілість нервової системи в ранньому віці, непідготовленість організму до багатьох психічних проявів, особливості юнацького сприй-няття, підвищена емоційність і невміння реально оцінити наслідки за несприятливих обставин можуть сприяти вчи-ненню злочину.

Третя ланка злочинної поведінки пов’язана з зародженням злочинного наміру й реалізацією злочинного задуму. У цій ланці взаємодіють два соціальних чинники, конкретна життєва ситуація, яка має значення для приводу до здійснення злочину, і особа злочинця зі сформованою кри-міногенною мотивацією. Ця ланка найближче від усіх стоїть до злочинної поведінки.

У поведінку людини включаються воля, творчість, емоційна сфера. Для індивідуальної специфіки поведінкової реакції істотне значення мають особливості біології людини.

Розділ IV

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ.

ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

БОРОТЬБИ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ

1. Поняття і принципи

попередження злочинності

Попередження злочинності є багаторівневою системою цілеспрямованих державних і громадсьних заходів для виявлення, усунення, ослаблення й нейтралізації причин і умов злочинності, окремих видів злочинів і конкретних злочинів, а також утримання від становлення чи повернення на злочинний шлях людей, умови життя і (чи) поведінка яких вказують на таку можливість.

Профілактика злочинності повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості й науковості.

Законність діяльності з попередження злочинності передбачає наявність достатнього правового регулювання на рівні законів і інших нормативних актів, завдань, методів, форм профі-лактики, прав і обов’язків суб’єктів (учасників) цієї роботи, гаран-тій законних інтересів осіб щодо яких вона здійснюється.

Демократизм у профілактиці злочинності означає, що вона здійснюється:

• під контролем органів представницької влади відповідного рівня;

• при особистій участі і під контролем громадських об’єднань і формувань, роль яких у цьому зв’язку не можна зводити до ролі „помічників” державних органів;

• з урахуванням результатів постійного моніторингу суспільної думки.

Гуманізм і справедливість профілактичної діяльності означають, що:

• особи, щодо яких вона проводиться, розглядаються як суб’єк-ти взаємодії з органами профілактики, а не як безправні об’єкти;

• ставиться завдання як можна раніше виявити і попередити подальший розвиток криміногенних процесів, щоб мінімізувати збиток для особистості, суспільства і держави;

• профілактичний вплив починається з найбільш м’яких заходів, і лише при неефективності цих заходів здійснюється перехід до більш дієвішого впливу.

Говорячи про гуманізм як принцип профілактичної діяльності, не можна зводити його до вимоги „не нашкодь” стосовно осіб, що втягуються у сферу профілактики. Необхідно враховувати й інший аспект – значення профілактичної діяльності в цілому, її напрямів, конкретних заходів для забезпечення безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, прав, свобод і законних інтересів його громадян, що можуть стати потерпілими від злочинів. Тому мінімізація попереджувального впливу виправдовує себе лише до того моменту, доки вона на вступає в протиріччя з метою профілактичної діяльності.

Науковість як принцип профілактики означає:

• наявність і потреба в програмуванні й плануванні попе-реджувальної діяльності, правовому регулюванні й керуванні нею, а також у безпосередньому застосуванні профілактичних заходів, наукової концепції цієї діяльності, заснованої на пізнанні її закономірностей і місця в соціальних системах;

• супровід усіх рівнів, етапів, напрямів, видів профілактичної діяльності науково-методичним забезпеченням, заснованим на комплексному використанні наукових даних про боротьбу зі злочинністю, поєднаних кримінологією і кримінальною полі-тикою; наявність при цьому механізмів впровадження наукових рекомендацій після їхньої об’єктивної оцінки;

• усвідомлення практикою тієї обставини, що спроби вирішити проблеми концептуальної бази, правового регулювання, керування профілактикою тощо, які вимагають професійного використання наукових знань, не звертаючись до них, а використовуючи поня-тійний апарат на рівні побутового слововживання, приводять тільки до серйозних провалів; у цьому зв’язку має бути усві-домлена необхідність виділяти у всіх програмно-планових документах розділ про наукове забезпечення попереджувальної діяльності;

• проведення кримінологічних чи комплексних експертиз законодавчих і управлінських актів, пов’язаних із профілактикою злочинності, у процесі їхньої підготовки.