13. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю

Організація Об’єднаних Націй створена в жовтні 1945 р. За Статутом на неї покладено відповідальність за міжнародне співробітництво між державами за всіма актуальними проблемми. Безпосередньо питаннями співробітництва країн у боротьбі зі злочинністю займається один з органів ООН – Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), у структурі якої в 1950 р. був заснований Комітет експертів з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. У 1971 р. він був перетворе-ний у Комітет з попередження злочинності і боротьби з нею, у 1993 р. – у Комісію з попередження злочинності і кримінального правосуддя.

Комісія (комітет) надає ЕКОСОР рекомендації і пропозиції, спрямовані на ефективнішу боротьбу зі злочинністю і гуманне поводження з правопорушниками.

Генеральна Асамблея ООН поклала на цей орган функцію підготовки один раз у п’ять років конгресів ООН з попере-дження злочинності й поводження з правопорушниками. Конгреси ООН відіграють основну роль у виробленні між-народних правил, стандартів і рекомендацій з попередження злочинності і кримінальному правосуддю. На сьогодні було проведено дев’ять конгресів.

Серед суб’єктів роботи з міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю необхідно виділити неурядові організації: Міжнародна асоціація кримінального права (МАКП), Міжнародне кримінологічне товариство (МКТ), Міжнародне товариство соціального захисту (МТСЗ) і Міжнародний кримінальний і пенітенціарний фонд (МКПФ).

Міжнародна асоціація кримінального права заснована в 1924 р. Вона вивчає злочинність, її причини й засоби боротьби з нею, займається порівняльними кримінально-правовими дослі-дженнями, організовує проведення міжнародних конгресів із проблем карного права, консультує ООН, ЮНЕСКО й інші між-народні організації.

Міжнародне кримінологічне товариство засноване в 1934 р. і безпосередньо займається забезпеченням співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Воно поєднує національні інститути і фахівців із кримінології. МКТ має консультативний статус ЭКОСОР, ООН і ЮНЕСКО. МКТ вивчає причини злочинності на міжнародному рівні організовує кримінологічні конгреси, семі-нари, колоквіуми, публікує їхні матеріали, сприяє національним кримінологічним інститутам, засновує і призначає стипендії і премії для стимулювання кримінологічної науки.

Аналогічну роботу зі свого профілю проводять МТСЗ і МКПФ.

Особливе місце в міжнародному співробітництві займає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), що була створена в 1923 р. у Відні спочатку як міжнародна комісія кримінальної поліції.

З неурядової організації Інтерпол перетворився в міжурядову і в даний час поєднує понад 170 держав. Вищим органом Інтерполу є Генеральна асамблея, сесії якої проходять один раз у рік. Виконавчий комітет формується з представників регіонів. По-стійно діючим апаратом є секретаріат.

Для наукового опрацювання документів існує інститут радників.

На відміну від інших міжнародних організацій Інтерпол має національні центральні бюро (НЦБ) у кожній країні.

Відповідно до статуту, Інтерпол забезпечує і розвиває взаємне співробітництво органів кримінальної поліції в межах діючих у їхніх країнах законів, створює й розвиває установи, що можуть сприяти попередженню кримінальної злочинності. Основна його робота – організація співробітництва по конкретних кримінальних справах шляхом прийому, аналізу і передачі інформації від НЦБ і для них.

Кожне НЦБ підтримує постійні зв’язки зі своїми право-охоронними органами, а на міжнародному рівні – із НЦБ інших країн і з Генеральним секретаріатом Інтерполу.

Розділ III

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

1. Особа злочинця

Під особою злочинця розуміється особа, що вчинила злочин, в якому проявилася її антисуспільна спрямованість, що виражає сукупність негативних соціально значимих властивостей, які разом з зовнішніми умовами впливають на характер злочинної поведінки.

У цьому визначені висвітлюється взаємозв’язок між загаль-носоціологічним та кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця. Особистість є індивідуальним вираженням соціально значимих властивостей, індивідуальною формою відображення буття та духовних цінностей суспільства. З кримінально-правових позицій про особу злочинця можна говорити тільки тоді, коли особа, котра вчинила злочин визнана винною в суді.

Структура особи злочинця містить в собі наступні ознаки: біофізіологічні, соціально-демографічні, моральні, соціально-рольові, кримінально-правові та кримінологічні.

Біофізіологічні ознаки – це стать, вік, стан здоров’я, особ-ливості фізичної конституції, природні властивості нервової системи тощо.

Біологічна природа людини – необхідна умова індивідуаль-ності особистості, яка визначає її самобутність і неповторність.

Деякі психологічні характеристики людей мають генетичний характер. Від генетично обумовлених особливостей, психофізіо-логічних можливостей індивіда залежить багато в чому те, що він бере з навколишнього середовища, конкретних умов життя і вихо-вання, а також інших обставин, з якими йому приходиться зіштов-хуватися. Важливе значення має генетично обумовлений ступінь активного опору негативним явищам навколишнього середовища.

Соціально-демографічні ознаки містять такі характеристики як стать, вік, освіта, соціальне походження і положення, рід занять, національна і професійна приналежність, родинний стан, рівень матеріальної забезпеченості, приналежність до міського чи сіль-ського населення тощо.

Вікова характеристика злочинців дозволяє судити про ступінь інтенсивності прояву криміногенної активності й особ-ливості злочинного поводження представників різних вікових груп.

Освітній і інтелектуальний рівні визначають характер злочину.

Найбільш криміногенною соціальною групою є особи, не зайняті суспільно корисною працею: вони складають майже третю частину всіх злочинців.

Кримінологічне значення мають дані про родинний стан, рівень матеріальної забезпеченості, місце проживання тощо.

У структурі особистості злочинця важливе місце належить його моральній і психологічній характеристиці. Ці ознаки дозволяють пізнати внутрішній зміст особистості – його світогляд, моральні риси і властивості, погляди, переконання, ціннісні орієнтації тощо.

Світоглядна позиція визначає загальну спрямованість особистості, її цілеспрямованість, позначається на всій сукупності особливостей поведінки і дій, звичок і схильності. Людина стає особистістю лише тоді, коли в неї вироблена визначена система поглядів на основні питання суспільного буття і життєдіяльності.

Характеристику особи злочинця доповнюють його інтелек-туальні, емоційні і вольові властивості.

До інтелектуальних властивостей відносяться: рівень розу-мового розвитку, обсяг знань, широта поглядів, зміст і розмаїтість захоплень і прагнень, життєвий досвід тощо.

Емоційні властивості складаються з таких ознак як сила, врівноваженість чи рухливість нервових процесів, динамічність почуттів, ступінь емоційної збудливості, характер реагування на різні прояви зовнішнього середовища тощо.

Вольові властивості містять: здатність приймати і здійснювати прийняті рішення, уміння регулювати свою діяльність і спрямо-ваність вчинків, витримка, стійкість, твердість, наполегливість й інші риси.

Для характеристики особи злочинця істотне значення мають його соціальна роль і соціальний статус.

Під соціальною роллю прийнято розуміти реальні соціальні функції конкретної особи, зумовлені її положенням у системі суспільних відносин і приналежністю до визначених соціальних груп.

Соціальна роль пов’язана із соціальним статусом людини, її обов’язками і правами. Відповідно до соціального статусу від кожної людини очікується певна поведінка і вчинки. Невиконання рольових розпоряджень може викликати конфлікт між особистістю і суспільством або особистістю і її оточенням.

Найважливішими в розумінні особи злочинця є кримінально-правові і кримінологічні характеристики. Вони відбивають ступінь соціальної деформації особи, її особливі властивості, яка дозволяє визначити самі істотні ознаки осіб, що вчинили злочини.