- •1. Суть політики, її специфіка. Межі політики.
- •2. Основні тeopiї політики.
- •3. Суб'єкти політики. Критерії політичної суб'єктності.
- •4. М.Вебер про політику як покликання I професію.
- •5. Співвідношення політики та економіки.
- •6. Співвідношення політики та моралі, цілей I засобів у політиці. Н.Макіавеллі про ці проблеми у праці "Державець".
- •7. Співвідношення політики I права. Етико-правова концепція політики I.Канта.
- •8. Предмет політичної науки, її основні закони I категорії. Методи політології.
- •9. Прикладна політологія. Її суть, методи та основі сфери застосування.
- •10. Співвідношення політології з іншими гуманітарними науками. Функції політології.
- •11. Політична влада: суть, форми. Специфіка державної влади.
- •12. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •13. Ресурси політичної влади, їx зміст.
- •14. Джерела політичної влади, методи I принципи її реалізації. І.Ільїн про норми влади.
- •15. М.Вебер про типии політичного панування. Типологія влади ж. Бюрдо.
- •16. Політична влада і політична опозиція. Насильницькі і ненасильницькі форми боротьби за владу.
- •17. Політичні цінності. Їx структура.
- •18. Політико-правовий нігілізм, його суть I форми прояву.
- •19. Політична система: суть, структура, функції. Розвиток тeopiї політичної системи д. Істоном. Дж.Алмондом.
- •20. Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •21. Держава як базовий елемент політичної системи. В.Липинський про причини втрати державності Україною в npaцi "Листи до братів-хліборобів...".
- •22. Громадянське суспільство: суть I структура. Розвиток теорії громадянського суспільства.
- •23. Правова держава: суть, принципи. Розвиток тeopiї правової держави.
- •24. Соціальна держава: суть, структура.
- •25. Багатозначність поняття "бюрократія". Концепція формально-раціональної бюрократії м.Вебера.
- •26. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному суспільстві.
- •27. Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія.
- •27А. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
- •28. Зміст поняття "демократія". Основні принципи демократії, їx взаємозв'язок. Особливості демократії різних історичних епох.
- •29. Й.Шумпетер - основоположник сучасних теорій демократії. (Праця "Капіталізм. Соціалізм. Демократія").
- •30. Основні аспекти плюралістичної теорії демократії, її недоліки. Культура плюралізму.
- •31. Елітарна модель демократії. Її основні інститути.
- •32. Проблеми демократії в праці Алексіса де Токвіля "Про демократію в Америці"
- •33. Загроза демократії в перехідних суспільства. А.Токвіль про ці проблеми.
- •34. Перехід від авторитаризму (тоталітаризму) до демократа. С. Хантінгтон про моделі переходу від авторитаризму до демократії.
- •35. Політичний процес: суть,структура. Тенденції розвитку політичного процесу в Україні.
- •36. Політичний розвиток, його суть, види та умови. Криза політичного розвитку.
- •37. Політична модернізація: суть, критерії та основні моделі модернізації. Політична модернізація в Україні.
- •38. Політичне рішення: суть. Види. Етапи і способи прийняття політичного рішення.
- •39. Популізм як ідейно-політична доктрина. Історичні та соціальні корені популізму.
- •40. Політична участь I форми її прояву.
- •41. Політична стабільність. Фактори політичної стабльності.
- •42. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.
- •43. Політичний маркетинг як форма політичних технологій: суть. Функції.
- •44. Політична людина. Дж. Алмонд. А. Боднар про основі типи політичної людини.
- •45. Суть та етапи політичної соціалізації особи. Teopії політичної соціалізації особи.
- •46. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •46А. Маси і влада. Психологічні характеристики поведінки людини в товпі (г.Лебон).
- •47. Середній клас як політичне явище: суть, основні критерії, структура.
- •48. Основні напрями і принципи етнополітики.
- •49. Націоналізм як ідеологія. Різновиди доктрин націоналізму.
- •50. Політичне рекламування: етапи. Функції. Вимоги.
- •51. Політичні партії: суть, причини виникнення та етапи розвитку. Функції політичних партій.
- •52. Типологія політичних партій (м.Дюверже, с.Коен. Е.Вятр).
- •53. Партійні системи, їx характеристика. Ознаки партійної системи в України на сучасному етапі.
- •54. Юридичне оформлення політичних партій. Їх фінансування.
- •55. Групи інтересів, їx типологія та функції. Лоббі як панівна група, її суть і специфіка.
- •56. 3Асоби масової інформації політичному житті суспльства. Їх місце в політичному маніпулюванні свідомістю.
- •57. Політична еліта: суть, структура. Функції.
- •58. Сучасні теорії еліти (в.Парето. Г.Моска, р.Міхельс. В.Липинський).
- •59. Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за м.Вебером.
- •60. Типологія лідерства в залежності від критеріїв.
- •61. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •62. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •63. Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.
- •64. Зміст політичної психології, її функції.
- •64А. Політична культура: суть, структура, функції. Субкультура.
- •65. Правила конструювання іміджу засобами реклами.
- •66. Зовнішня політика: суть, суб'єкти. Типи і функції зовнішньої політики.
- •67. Актуалізація іміджу кандидата.
- •68. Г. Моргентау про природу національного інтересу. Національний інтерес України у зовнішній політиці.
- •69. Національна безпека. Основні виміри національної безпеки України.
- •70. Теоретичне обгрунтування міжнародних політичних відносин, їх суб'єкти. Закономірності розвитку міжнародних політичних відносин.
- •71. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
- •72. Політична етика. Макс Вебер про етику відповідальності та етику переконання.
- •73. Консерватизм як ідейно-політична доктрина та її трансформація в неоконсерватизм.
- •74. Лібералізм як ідейно-політична доктрина та його трансформація в неолібералізм.
- •75. Соціалізм. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.
- •76. Поняття "імідж", його природа і властивості.
- •77. Геополітика: основні положення і принципи геополітичного аналізу.
- •78. Глобальні проблеми сучасності, їх характеристика.
- •79. Теорія поліархії р.Даля. Інститути поліархії.
- •80. Хвилі демократизації за с. Хантінгтоном в праці "Третя хвиля. Демократизація в кінці XX ст.".
- •81. Нація як суб`єкт політики. Основні підходи до з'ясування суті нації.
81. Нація як суб`єкт політики. Основні підходи до з'ясування суті нації.
Для визначення поняття нація використовують три головних підходи
1) духовно-психологічний прагне розглядати націю поза системою суспільних зв’язків. Деякі ідеалістичні концепції трактують „національний дух” як провідний, а іноді і як єдину ознаку нації. Інші розглядають націю як „психологічне поняття", безсвідому психологічну спільність або спільність, засновану на „голосі крові”. Існує й така точка зору, згідно з якою нація - спільність долі, союз однаково мислячих людей, об'єднаних спільністю характеру.
2) політичний підхід розглядає націю в державно-правовому аспекті без урахування палітри суспільних відносин. Етатистські концепції нації відмовляють народам, які не утвердили в силу різних причин своєї національної державності називатися націями.
3) історичний визначає націю на підставі залучення широкої групи соціальних факторів, де головним є народження усталених економічних, торговельних зв'язків при капіталізмі, коли розвиток товарного виробництва викликав до життя глибокі зрушення в економічному, соціально-політичному і духовному житті.
Відповідно є багато визначень нації:
4) французькі політологи Г. і К. Вілард вважали, що нація - це насамперед спільність історичної долі.
5) марксисти вважали, що нація - історично сформована стійка спільність людей, котра виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що проявляється в спільності культури - Сталінське тлумачення. Пізніше Сталін уніс зміни в це визначення, підкресливши, що психічний склад виражається не в спільності культури, а в спільності специфічних особливостей національної культури, яка відрізняє одну національну культуру від іншої.
6) американський енциклопедичний словник Вебстера визначає націю як історичну спільність людей, яка має наступні спільні риси: територію, економічне життя, окрему культуру і мову. Цей самий словник далі визначає націю і як політичну спільність - нація є народом, що проживає на єдиній території, об'єднаній спільним урядом, країною, державою.
7) концепція нації Е. Сміта грунтується наявності національної державі на певній території або на наявності змагання за неї, а найголовнішими рисами націо¬нальної ідентичності, за Смітом, є:
історична територія, або рідний край;
спільні міфи та історична пам'ять;
спільна масова, громадська культура;
єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів;
спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.
Отже, націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність. Як державно-політична спільність нація - це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Державно-політичне значення слова „нація” є переважним у французькій, а згодом і англійській мовах. У німецькій та російській мовах, як і в більшості мов інших східноєвропейських народів, переваж¬ним залишилось первинне - етнічне значення цього слова.
Нація, крім етнографічного, має полі¬тичний зміст, що полягає головним чином у державотворчих, територіальних і громадянських моментах. Звідси зрозуміло, чому групи людей, що мають спільну національність (етнічні особливості психіки, культури) з тими, які належать до певної нації, але не живуть на її території, не є представниками даної нації. Наприклад, канадські чи австралійські українці є українцями за національністю, етнічним походженням, але канадцями чи австралійцями - за нацією, громадянством.
Є дві найпоширеніші концепції нації: західна (територіальна) і незахідна (етнічна).
Відповідно до західної концепції нація — сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну мову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Основною ознакою нації за цією концепцією є національна держава на певній території або змагання до неї. При чому в західній концепції нація і народ ототожнюються.
Прихильники незахідної або етнічної концепції нації розділились на два табори: одні вважають, що термін „нація” — вживається у двох значеннях. Нація — 1. історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільною територією, економічним життям, культурою, мовою; або 2. сукупність громадян певної держави. Тоді як народ визначається як населення, людність певної країни (всі етнічні, соціальні групи та прошарки) або окремого регіону. Народ, як і нація, на думку цих вчених, поліетнічний феномен. Але саме поняття зосереджене не на етнічності, а на соціальності. Воно фіксує розселення людей на певній території, в державі, місцевості (наприклад можна сказати: „народ України”, „народ Криму”, „народи Півночі”), а також сукупність соціальних груп, прошарків чи окремих осіб („багато народу зібралося”).
Тоді як інша частина прихильників етнічної концепції нації визначає термін „нація” тільки в одному, першому значенні. А сукупність громадян певної країни позначають терміном „народ”. Зокрема така точка зору викладена в Декларації „Про державний суверенітет України” від 16.07.1990 р., де зазначається, що „громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України”.
Важливою і неодмінною ознакою нації у свіх значеннях необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї належності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Звідси прагнення нації зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, певні релігійні вірування тощо. Звідси й прагнення до національно культурної і національно-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення національного, громадянського суспільства, держави.
Усі ці та інші справедливі вимоги дістають оформлення в національній ідеї.