2. Основні тeopiї політики.

1. Стратифікаційна (А.Бентлі) Політика – це суперництво певних суспільних груп (страт) за владу, що забезпечує баланс, рівновагу суспільних відносин.

2. Правова (Спіноза, Гоббс, Локк) Політика, держава є похідними від права і перш за все, від природніх прав людини, які лежать в основі діяльності держави і тих законів, які вона приймає.

3. Етична (Аристотель) Політика – це діяльність, спрямована на досягнення загального блага.

4. Інституційна. Політика реалізується через інститути які реалізовують владу, в першу чергу такий важливий інститут, яким є держава, а отже, політика – це участь у справах держави, через неї визначається зміст діяльності держави.

3. Суб'єкти політики. Критерії політичної суб'єктності.

Суб’єкт – це джерело активно-цілеспрямовної і предметно-практичної діяльності, яка спрямована на об’єкт. Суб’єкт є завжди діяльний, є ініціатором взаємодії з об’єктом.

Суб’єктами політики є:

• людина;

• певні групи (різні об’єднання, нації, населення даної території, різні демографічні групи);

• політичні партії, різноманітні організації та об’єднання;

• політична еліта, політичні лідери, держава, її органи та організації.

Політика виражається у діяльності її суб’єктів.

+ Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три рівні суб’єктів політики: соціальний (індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційний (партії, органи державної влади, суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональний (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія).

4. М.Вебер про політику як покликання I професію.

Найвпливовішою постаттю у галузі політичної теорії на зламі століть був, безперечно, Макс Вебер (1864- 1920).

М.Вебер вважав, що політика — це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розуміннях: у широкому — це політичні відносини, пов’язані з управлінням окремими сферами суспільного життя, а у вузькому — керівництво політичною організацією, передовсім державою.

Справжньою професією дійсного чиновника - це має вирішальне значення для оцінки нашого колишнього режиму - не повинна бути політика. Він повинен "управляти" насамперед неупереджено - дана вимога застосовна навіть до так називаного "політичного" чиновника. Sine ira et studio - без гніву й пристрасті повинен він вершити справи.

Саме ті натури, які як чиновники високо коштують у моральному відношенні, кепські і безвідповідальні насамперед у політичному змісті слова, і остільки в моральному відношенні низько варті політики - такі, яких ми, на жаль, увесь час мали на керівних постах. Так які ж внутрішні радості може запропонувати кар'єра "політика" й які особисті передумови для цього вона припускає в тім, хто ступає на даний шлях?

Насамперед, вона дає почуття влади. Навіть на формально скромних посадах свідомість впливу на людей, участі у владі над ними, але в першу чергу - почуття того, що й ти тримаєш у руках нерв історично важливого процесу, - здатна підняти професійного політика вище рівня повсякденності.

Можна сказати, що в основному три якості є для політика вирішальними: пристрасть, почуття відповідальності і окомір. Пристрасть - у змісті орієнтації на істоту справи (Sachlichkeit): жагучої самовіддачі "справі", тому богові або демонові, що цією справою володіє.

Тому що одна тільки страсть, як би справжньою вона не здавалася, ще, звичайно, недостатньо. Вона не зробить вас політиком, якщо служіння "справі", не зробить відповідальність саме перед цією справою головною дороговказною зіркою вашої діяльності. А для цього й складається вирішальна психологічна якість політика - потрібен окомір, здатність із внутрішньою зібраністю й спокоєм піддатися впливу реальностей, іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей і людей. "Відсутність дистанції", тільки як таке, - один зі смертних гріхів усякого політика, - і є одне з тих якостей, які виховують у нинішньої інтелектуальної молоді, прирікаючи її тим самим на нездатність до політики. Тому що проблема в тім і складається: як можна втиснути в ту саму душу й жарку пристрасть, і холодний окомір? Політика "робиться" головою, а не якими-небудь іншими частинами тіла або душі. "Сила" політичної "особистості" у першу чергу означає наявність у неї цих якостей.

Марнославство є властивістю досить розповсюдженою, від якого не вільний, мабуть, ніхто. Політик трудиться із прагненням до влади як необхідному засобу. Тому "інстинкт влади", як це звичайно називають, дійсно ставиться до нормальних якостей політика. Гріх проти святого духу його покликання починається там, де прагнення до влади стає неділовим (unsachlich), предметом сугубо особистого самосп'яніння, замість того щоб служити винятково "справі". Тому що в остаточному підсумку в.сфері політики є лише два роди смертних гріхів: відхід від істоти справи (Unsachlichkeit) і - що часто, але не завжди та ж саме - безвідповідальність.

Головний засіб політики - насильство, а як важливо напруга між засобом і метою з етичної точки зору - про це ви можете судити по тому, що, як кожний знає, революційні соціалісти (циммервальдскої орієнтації) уже під час війни сповідали принцип, якому можна звести до наступного точного формулювання: "Якщо ми виявимося перед вибором: або ще кілька років війни, а потім революція, або мир тепер, але ніякої революції, то ми виберемо ще кілька років війни!" Якби ще було задане питання: "Що може дати ця революція?", не всякий соціаліст, відповів би, що про перехід до господарства, що у його змісті можна назвати соціалістичним, не йде й мови, але що повинне знов-таки виникнути буржуазне господарство, яке б могло тільки виключити феодальні елементи й залишки династичного правління. Виходить, заради цього скромного результату "Ще кілька років війни"!

Політика є потужне повільне буравлення твердих шарів, проведене одночасно із пристрастю й холодним окоміром. Думка, взагалі ж, правильна, і весь історичний досвід підтверджує, що можливого не можна було б досягти, якби у світі знову й знову не тяглися до неможливого. Але той, хто на це здатен, повинен бути вождем, мало того, він ще повинен бути - у найпростішому змісті слова - героєм. І навіть ті, хто не суть ні те, ні інше, повинні озброїтися тією твердістю духу, що не зломить і катастрофа всіх надій; уже тепер вони повинні озброїтися нею, тому що інакше вони не зуміють здійснити навіть те, що можливо нині. Лише той, хто всупереч усьому здатний сказати "і все-таки!", - лише той має "професійне покликання" до політики.