48. Основні напрями і принципи етнополітики.

Етнополітика — це цілеспрямована діяльність з регулювання відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляються у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації.

Ключо¬вими принципами етнополітики виступають:

1) безумовне визнання права кожного етносу, етнічної групи на самовизначення на основі демократичного вибору й плю¬ралізму;

2) пріоритет загальнолюдських вартостей над національни¬ми і класовими, а інтересів особистості - над етнічними;

3) визнання за кожним громадянином незалежно від націо¬нальності права вільно користуватися всіма свободами, про¬голошеними Загальною декларацією прав людини.

Реалізація даних принципів можлива лише за умови демо¬кратичних перетворень у суспільстві, послідовного утвердження толерантності й гуманізму в міжетнічних відносинах. Тоді етнополітика стає важливим важелем політичної стабілізації, суверенізації, гармонізації міжетнічних та соціальних відносин, а стабільність поліетнічного суспільства, співвідношення інтегративних та дезінтегративних тенденцій значною мірою визначаються характером політичної культури, станом істо¬ричної пам'яті етносу, яка є складовою етнічної самосвідомості.

Ефективність етнополітики визна¬чається тим, наскільки адекватно її принципи відображають соціально-економічні та політичні процеси, відповідають інте¬ресам і потребам суверенізації етносів, гармонізації відносин між ними.

Основними завданнями етно¬політики є:

• оптимальне поєднання і гармонізація інтересів нації й етнічних груп, що її утворюють;

• вироблення таких форм співпраці, за яких кожний етнос був би зацікавлений у їх розвитку як основи власного добробуту;

• створення умов для забезпечення економічної та полі¬тичної самостійності, суверенітету регіонів з компактним проживанням одного чи кількох етносів;

• забезпечення ефективної взаємодії центральних і місце¬вих органів управління на основі принципів демократії і плюралізму;

• вироблення моделі самоврядування в етногеографічних регіонах;

• забезпечення умов для вільного розвитку мов, етнокуль¬турної автономії (якщо ця вимога висувається) для етно¬сів, які складаються з єдинодержавних громадян;

• зміцнення правових гарантій культурно-етнічних спільнот, які не мають адміністративно-територіального ста¬тусу;

• здійснення заходів щодо збереження середовища про¬живання, відтворення умов для нормального розвитку етносів, у тому числі нечисельних, соціально-політична реабілітація та адаптація депортованих етносів.

До найважливіших з них належать:

• запобігання дестбілізації міжетнічних відносин;

• захист етнічних груп (національних меншин), при чому етнічні групи, які мешкають у кожній розвиненій країні, правильніше було б кваліфікувати не як національні меншини (тим більше, що до них зараховують навіть групи, які налічують мільйони чоловік, як це ми бачимо з росіянами в Україні), а як частину нації, етнічні спільноти, що мають специфічні соціокультурні й політичні інтереси в межах певного національно-державно¬го утворення.