- •1. Суть політики, її специфіка. Межі політики.
- •2. Основні тeopiї політики.
- •3. Суб'єкти політики. Критерії політичної суб'єктності.
- •4. М.Вебер про політику як покликання I професію.
- •5. Співвідношення політики та економіки.
- •6. Співвідношення політики та моралі, цілей I засобів у політиці. Н.Макіавеллі про ці проблеми у праці "Державець".
- •7. Співвідношення політики I права. Етико-правова концепція політики I.Канта.
- •8. Предмет політичної науки, її основні закони I категорії. Методи політології.
- •9. Прикладна політологія. Її суть, методи та основі сфери застосування.
- •10. Співвідношення політології з іншими гуманітарними науками. Функції політології.
- •11. Політична влада: суть, форми. Специфіка державної влади.
- •12. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •13. Ресурси політичної влади, їx зміст.
- •14. Джерела політичної влади, методи I принципи її реалізації. І.Ільїн про норми влади.
- •15. М.Вебер про типии політичного панування. Типологія влади ж. Бюрдо.
- •16. Політична влада і політична опозиція. Насильницькі і ненасильницькі форми боротьби за владу.
- •17. Політичні цінності. Їx структура.
- •18. Політико-правовий нігілізм, його суть I форми прояву.
- •19. Політична система: суть, структура, функції. Розвиток тeopiї політичної системи д. Істоном. Дж.Алмондом.
- •20. Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •21. Держава як базовий елемент політичної системи. В.Липинський про причини втрати державності Україною в npaцi "Листи до братів-хліборобів...".
- •22. Громадянське суспільство: суть I структура. Розвиток теорії громадянського суспільства.
- •23. Правова держава: суть, принципи. Розвиток тeopiї правової держави.
- •24. Соціальна держава: суть, структура.
- •25. Багатозначність поняття "бюрократія". Концепція формально-раціональної бюрократії м.Вебера.
- •26. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному суспільстві.
- •27. Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія.
- •27А. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
- •28. Зміст поняття "демократія". Основні принципи демократії, їx взаємозв'язок. Особливості демократії різних історичних епох.
- •29. Й.Шумпетер - основоположник сучасних теорій демократії. (Праця "Капіталізм. Соціалізм. Демократія").
- •30. Основні аспекти плюралістичної теорії демократії, її недоліки. Культура плюралізму.
- •31. Елітарна модель демократії. Її основні інститути.
- •32. Проблеми демократії в праці Алексіса де Токвіля "Про демократію в Америці"
- •33. Загроза демократії в перехідних суспільства. А.Токвіль про ці проблеми.
- •34. Перехід від авторитаризму (тоталітаризму) до демократа. С. Хантінгтон про моделі переходу від авторитаризму до демократії.
- •35. Політичний процес: суть,структура. Тенденції розвитку політичного процесу в Україні.
- •36. Політичний розвиток, його суть, види та умови. Криза політичного розвитку.
- •37. Політична модернізація: суть, критерії та основні моделі модернізації. Політична модернізація в Україні.
- •38. Політичне рішення: суть. Види. Етапи і способи прийняття політичного рішення.
- •39. Популізм як ідейно-політична доктрина. Історичні та соціальні корені популізму.
- •40. Політична участь I форми її прояву.
- •41. Політична стабільність. Фактори політичної стабльності.
- •42. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.
- •43. Політичний маркетинг як форма політичних технологій: суть. Функції.
- •44. Політична людина. Дж. Алмонд. А. Боднар про основі типи політичної людини.
- •45. Суть та етапи політичної соціалізації особи. Teopії політичної соціалізації особи.
- •46. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •46А. Маси і влада. Психологічні характеристики поведінки людини в товпі (г.Лебон).
- •47. Середній клас як політичне явище: суть, основні критерії, структура.
- •48. Основні напрями і принципи етнополітики.
- •49. Націоналізм як ідеологія. Різновиди доктрин націоналізму.
- •50. Політичне рекламування: етапи. Функції. Вимоги.
- •51. Політичні партії: суть, причини виникнення та етапи розвитку. Функції політичних партій.
- •52. Типологія політичних партій (м.Дюверже, с.Коен. Е.Вятр).
- •53. Партійні системи, їx характеристика. Ознаки партійної системи в України на сучасному етапі.
- •54. Юридичне оформлення політичних партій. Їх фінансування.
- •55. Групи інтересів, їx типологія та функції. Лоббі як панівна група, її суть і специфіка.
- •56. 3Асоби масової інформації політичному житті суспльства. Їх місце в політичному маніпулюванні свідомістю.
- •57. Політична еліта: суть, структура. Функції.
- •58. Сучасні теорії еліти (в.Парето. Г.Моска, р.Міхельс. В.Липинський).
- •59. Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за м.Вебером.
- •60. Типологія лідерства в залежності від критеріїв.
- •61. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •62. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •63. Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.
- •64. Зміст політичної психології, її функції.
- •64А. Політична культура: суть, структура, функції. Субкультура.
- •65. Правила конструювання іміджу засобами реклами.
- •66. Зовнішня політика: суть, суб'єкти. Типи і функції зовнішньої політики.
- •67. Актуалізація іміджу кандидата.
- •68. Г. Моргентау про природу національного інтересу. Національний інтерес України у зовнішній політиці.
- •69. Національна безпека. Основні виміри національної безпеки України.
- •70. Теоретичне обгрунтування міжнародних політичних відносин, їх суб'єкти. Закономірності розвитку міжнародних політичних відносин.
- •71. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
- •72. Політична етика. Макс Вебер про етику відповідальності та етику переконання.
- •73. Консерватизм як ідейно-політична доктрина та її трансформація в неоконсерватизм.
- •74. Лібералізм як ідейно-політична доктрина та його трансформація в неолібералізм.
- •75. Соціалізм. Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.
- •76. Поняття "імідж", його природа і властивості.
- •77. Геополітика: основні положення і принципи геополітичного аналізу.
- •78. Глобальні проблеми сучасності, їх характеристика.
- •79. Теорія поліархії р.Даля. Інститути поліархії.
- •80. Хвилі демократизації за с. Хантінгтоном в праці "Третя хвиля. Демократизація в кінці XX ст.".
- •81. Нація як суб`єкт політики. Основні підходи до з'ясування суті нації.
61. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
Політична свідомість — це сукупність поглядів, оцінок, настанов, що відображають політико-владні відносини та політичні інтереси суб'єктів; це історично зумовлене відображення в ідеології і психології політико-владних відносин.
Політична свідомість є сукупністю раціональних і емоційно-чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб'єктів політики щодо подій, явищ і тенденцій, пов'язаних з питаннями політичної влади.
Якщо подивитися на цю проблему глобально, то можна виокремити такі сфери політичної свідомості:
• політичну науку (політичні теорії, концепції, гіпотези);
• політичну ідеологію (політичні цінності, доктрини, ідеали, програми, гасла);
• політичну психологію (політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо).
Саме, структурованість політичної свідомості дає , змогу чітко виділити-функціональний критерій її суспільного та індивідуального призначення.
Політична свідомість – істор зумовлене відображення і вираження ідеології і психології політ-владних відносин
Типи: тотал, автор, дем; реформіська, консервативна, ліберальна, націоналістична
Масова політична свідомість – обхоплює найширше коло людей щодо уявлень, переконань, поглядів, ідей
Ознаки: цивілізується, відхід від тотал цінностей, синдром ворога, спіраль мовчання, квазіпринциповість, комплекс меншовартості.
62. Громадська думка як фактор політики, її функції.
Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб‘єктів, політичних лідерів. Це один із дієвих компонентів демократичної політичної структури спрямовані збагнути інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.
Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб‘єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, погану методичну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий механізм форм вираження політичної свідомості мас.
Однією з поширених соціальних суперечностей є підхід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він забезпечується відповідним кадровим потенціалом. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспільної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і політичного життя, то пізнання його, вироблення практичних рекомендацій є саме по собі благом, яке слід підтримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Соціологічна наука видасть бажаний результат, який здебільшого ніким не використовується. Отже, створювалася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умовах антидемократизму, авторитарності думки керівництва, низької демократичної культури мас є профанацією.
Нині йдеться не просто про подолання догматичного, консервативного погляду на громадську думку, а про її нову роль. Громадська думка має базуватися на всемірному розвитку демократичних інститутів, що дають змогу подолати бюрократичні перекручення, косність, підміну волі народу адмініструванням, на можливостях широкого використання і розвитку демократичних відносин для безпосередньої участі людей у політичних процесах та управлінні ними. У такий спосіб можливе досягнення належного рівня громадської думки.
Ще не відпрацьовані механізми реалізації демократичних відносин, що позначається на компетентності та ефективності громадської думки. Ступінь участі громадської думки у процесах управління на рівні відображення її у політичній теорії може бути представлений у двох положеннях: «По-перше, повноті вираження цієї думки, публічній (відкритій) представленості всіх її секторів і підрозділів з використанням усіх наявних в суспільстві каналів; по-друге, гарантованому включенні громадськості у механізм влади, в процеси підготовки, прийняття і реалізації рішень»
Якщо громадська думка враховуєтеся постійно і планомірно, то вона стає своєрідним «дзеркалом» суперечностей, інтересів різних соціальних груп, прошарків, осіб, дає можливість виявляти їх, узагальнити й розробити програму управління політичною діяльністю людей. Епізодичні дослідження громадської думки не дають динаміки зміни інтересів, передбачити напрямок розвитку політичних процесів за допомогою їх не вдається. Необхідна чітка програма: послідовного цілеспрямованого аналізу всіх процесів політичного житія суспільства, де громадській думці слід надати статус основного регулятора в діалектиці інтересів груп і осіб, механізмі демократизації соціально-політичної обстановки. Для реалізації цього завдання слід подолати чимало організаційних, змістовних та інших перешкод. Необхідно докорінно змінити ставлення до громадської думки у структурах влади, довести на практиці, що громадська думка—. не «бідний родич», не «прохач зі сторони», а повноправний і повновладний суб'єкт управлінської діяльності, не «контрагент», а справжній союзник, не перешкода у роботі, а навпаки, найважливіший фактор і механізм піднесення її ефективності. Зміна ставлення до громадської думки, становлення демократичних відносин і культури мас — умови якісного перетворення політичної свідомості суб'єктів.