40. Політична участь I форми її прояву.

Це поняття охоплює дві форми політичної діяльності: 1. Пасивна політична участь: а) участь у голосуванні на усіх виборах і референдумах; б) мати право бути обраним у всі суспільні виборні органи. 2. Активна політична участь: а) участь у формулюванні урядової політики і наступне її здійснення, заміщення посади і виконання всіх державних обов'язків на всіх рівнях керування; б) прийняття участі в діяльності неурядових організацій і асоціацій, пов'язаних із суспільним і політичним життям країни.

Політичній участі передує політичний інтерес.

Політична участь – це дії, до яких вдаються пересічні громадяни, намагаючись впливати на прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичного життя.

Вона може бути організована, або неорганізована, епізодична або постійна.Така що використовує незаконні методи, пряма чи опосередкована.

Політична участь є наслідком політичної соціалізації.

Політична соціалізація – процес засвоєння людьми притаманних даному суспільству політичних цінностей, настанов, переконань, моделей поведінки, спрямоване на забезпечення його свідомої участі в потітичному житті.

41. Політична стабільність. Фактори політичної стабльності.

Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруга – це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів.

Стабільність виступає як характеристика стану політичного життя всередині держави, а також в системі міжнародних відносин.

Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства горизонтальною і вертикальною, його диференціацією – утворенням відповідних спільностей, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням усіх інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про об’єднання людей для досягнення певних цілей, розв’язання тих чи інших завдань на основі поділу праці і обов’язків. Стабільний стан забезпечує вдосконалення політичної системи без величезних втрат, неминучих під час революційних катаклізмів.

Політична стабільність – одна із сторін соціальної стабільності. Її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, при якому жодна із них не може істотно змінити політичну систему в своїх інтересах, тобто забезпечує її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільностей соціальних груп і політичних інститутів як суб’єктів владних відносин

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, всіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатню авторитетність. Вони виявляється також у виконанні законів і інших нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об’єктивною стороною стабілізації і її складовою частиною є відсутність політичної напруги

Характер політичної стабільності визначається суспільною системою та її політичним режимом.

42. Політичні конфлікти. Конструктивні та деструктивні політичні конфлікти та шляхи їх розв'язання.

Політичні конфлікти – різновид соціальних. Під ними розуміється зіткнення протилежних поглядів, неспівпадання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей – професійних груп, держав, їх блоків. Загальне визначення конфліктів таке: конфлікт є така ситуація, в якій сторони доводять до відома неузгодженість своїх потенціальних позицій або станів і намагаються зайняти позицію, яка виключає спрямування іншого. Тобто конфлікти – це діяльність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути, чи навіть знищити один одного.

Політологічна теорія конфліктів розвивається у двох напрямах. Перший розглядає конфлікти як конфронтацію великих соціальних груп. Другий напрям зосереджує увагу на розробці концепцій індивідуалізації і дисперсії конфлікту.

Конфлікти відрізняються за рівнем і за суб’єктами. Одним із різновидів політологічних конфліктів можна вважати взаємовідносини, що виявляються в протистоянні політичних інтересів.

До політичних конфліктів усередині держави належать між класові, міжнаціональні і расові, міжконфесійні. Оскільки політичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі і реально часто трапляються між партійні конфлікти. Бувають і міжособові політичні конфлікти між членами однієї і тієї ж політичної партії, а може, й між представниками різних партій.

У міжособових політичних конфліктах відбиваються не тільки особисті, а й групові інтереси. Вони різко посилюються, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації. В такому випадку конфлікти можуть трансформуватися в між групові, втягуючи значну кількість людей.

Конфліктні ситуації як особливий стан політичного життя – явище різнобічне. Його істотною гранню є політична напруга.

За певних умов політичні конфлікти набувають тенденції до послаблення і, врешті, до подолання, яке може відбуватися само собою, коли стихійно зникають причини конфлікту через зміну обставин. Конфлікт може бути усунений свідомою діяльністю однієї або всіх конфліктуючих сторін. Це передбачає досягнення згоди на грунті взаємних поступок.

Конфлікт не може бути подоланим, якщо навіть одна сторона не здатна вислухати свого суперника. Тоді можлива й інша ситуація – поглиблення, ескалація конфлікту. Вона означає, що протистояння і противоборство сторін здійснюється за рахунок залучення дедалі більшої кількості населення. Розширення зони конфлікту, збільшення конфліктуючих проблем, скорочення можливостей взаємних поступок і загострення взаємних вимог, перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби – такі неминучі наслідки ескалації конфліктів. Один із варіантів подолання конфлікту – повернення до можливості його мирного усунення. Про те нова ситуація формує новий рівень взаємних претензій і новий рівень можливих поступок. Неможливість досягнення згоди призводить до політичної кризи, насамперед кризи владних відносин.