63. Ідеологія: суть, специфіка та роль у політиці.

Політична ідеологія - це система ідей, поглядів на політичне життя, які виражають інтереси, світогляд певних групових суб’єктів.

Термін "ідеологія" (від грецьк. idea — поняття і logos — наука, значення) запровадив французький дослідник А. Дестют де Трасі (1754-1836), який розумів під нею вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень про світ.

В сучасному розумінні можна стверджувати, що політичні ідеології становлять світосприймальну основу політики, оскільки постають у формі раціонально-ціннісної мотивації політичної поведінки.

Культурологічне тлумачення ідеології використовували у своїх працях М. Вебер, К. Мангейм, Е. Дюркгейм, які досліджували природу і зміст ідеології як сфери суб'єктивних цінностей, актуалізованих групою чи індивідом і таких, що є мотивами їхньої діяльності.

Наприклад, М. Вебер особливе значення надавав відповідності політичних ідеалів релігійним нормам. Ці норми та цінності, на його думку, є своєрідним культурним кодом, що дає змогу зрозуміти специфіку політичних форм життя в конкретному суспільстві.

Можемо стверджувати, що кожна нова ідеологія з'являлася як наслідок невідповідності між зростаючими потребами певних соціальних груп і існуючими цінностями й нормами, що регулювали в той час суспільні відносини.

Напевно, якщо згадати, як змінювали одна одну найвпливовіші ідеології — лібералізм, соціалізм, комунізм, націонал-соціалізм, фашизм, що пропонували актуальні для конкретних суспільств у певних історичних умовах ідеологічні альтернативи.

Роль ідеологій у суспільному житті визначається їх функціями:

1) орієнтаційною — спрямовує людську діяльність;

2) мобілізаційною — пропонуючи нові ідеали, мобілізує суспільство на їх реалізацію;

3) інтегративною — пов'язана з узгодженням інтересів на загальному рівні;

4) амортизаційною — сприяє послабленню соціального напруження;

5) соціально-представницькою — відбиває й захищає інтереси певних соціальних груп населення;

6) пропагандистською — створює позитивний імідж політичній лінії певної держави, нації, класу.

На завершення наведемо форми прояву ідеології, що є ядром політичної свідомості: політичні теорії, концепції, ідеї, ідеали, принципи, гасла, погляди.

Вони можуть реалізовуватися на таких рівнях:

• теоретико-концептуальному, що розкриває основні положення ідеології;

• програмно-політичному, який впроваджується на рівні програм, маніфестів, гасел;

• актуалізованому, що визначається ступенем засвоєння базових засад ідеології громадянами.

Останнє, зрозуміло, і визначає популярність певної ідеології.

64. Зміст політичної психології, її функції.

Політ. психологія – компонент пол. свідомості, який фіксує політ відносини в суп-псих формі і сприяє виробленню у суб’єкта мотивів політ поведінки.

Ознаки: формується в проц політ активності суб’єкта, роль емоцій і настроїв, мобльна, швидко змінюється.

Функції: пізнавальна, адаптаційна, мотиваційна.

Політична психологія у структурному вимірі, входить до сфери політичної свідомості.

Політичне життя детермінується не лише науково-теоретичними аспектами. Більшість населення оперує поняттями політичної науки на рівні буденної свідомості, якій притаманні емоції, фрагментарність інформації, швидкоплинність настроїв мас і т. ін. Відтак не випадковою є потреба у політичній психології — міждисциплінарній дисципліні, що об'єднує психологію, менеджмент і політологію.

Завдання політичної психології полягає у вивченні психологічних чинників функціонування політичної сфери суспільства. Сутність політичної психології віддзеркалюється співвідношенням категорій "влада" і "психологія".

Політична психологія — наука, що вивчає психологічні компоненти політичної сфери суспільства в контексті реалізації психічних чинників (ціннісних орієнтацій, думок, настроїв, відчуття, волі, рис характеру, потреб, мотивів, традицій та ін.) у відносинах влади та політичних діях суб'єктів політики.

Особливе значення для політичної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм політичної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.

Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.

Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.

Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.

Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.