Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпори.docx
Скачиваний:
383
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
375.19 Кб
Скачать

8. Східнослов’янскі союзи племен: їх розселення та об’єднання навколо Києва.

Східні слов'яни у VI — ІХ ст. займали величезну територію Східної Європи — від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. Про територію розселення їх напередодні утворення Давньоруської держави у VIII — IX ст. розповідається у відомому літописі «Повість временних літ».

За літописами союзи східнослов'янських племен можна об'єднати в три групи : південно-західна — українська — група союзів східнослов'янських племен, на основі яких формувалася українська народність, можна віднести полян, древлян, сіверян, волинян, або бужан (дулібів), тиверців, уличів, білих хорватів.'і Поляни жили в середній течії Дніпра, в основному на-його правому березі — між ріками Россю і Ірпенем. Древляни проживали південніше Прип'яті і в басейні Тетерева, сіверяни — на сході від Дніпра, по Десні, Сеймі і Сулі. Волиняни (бужани), або дуліби, які на сході межували з полянами, займали територію по верхній течії Західного Бугу і по правих притоках верхньої течії Прип'яті, а білі хорвати — басейн верхнього Дністра і Сяну. Між Південним Бугом, Дністром і Прутом до гирла Дунаю і Чорного моря жили тиверці і уличі, західна — білоруської — група східнослов'янських племен входили полочани і дреговичі. Полочани жили по р. Полоті, притоці Західної Двіни, дреговичі — між Прип' яттю і Західною Двіною на території Полісся, північно-східна — російська — група союзів східнослов'янських племен складали словени, кривичі, радимичі і в'ятичі. Словени, або слов'яни ільменські, жили на півночі в басейні озера Ільмень і ріки Волхов, кривичі —у верхів' ях Дніпра, Західної Двіни і Волги, радимичі — між верхів'ями Дніпра і Сожу, в'ятичі — по верхній і середній течії Оки та Клязьми.

З розкладом родоплемінного ладу і появою класів замість племінних союзів, що грунтувалися на патріархально-племінних зв'язках, у VІІІ -IX ст. поступово формувалися

нові територіальні об'єднання —- князівства (землі) , центрами яких ставали великі міста: у полян — Київ, в ільменських слов'ян — Новгород, у сіверян — Чернігів, у кривичів — Смоленськ і т. ін. На чолі князівств стояли князі, які для утримання влади, захисту своїх земель від нападів і завоювання нових територій створювали дружини,

Окремі князівства з часом об'єднувалися в більш державні утворення. Уже в VIII—IX ст. існували три великі східнослов'янські державні утворення, які арабські автори

називали Куявією (земля полян з Києвом), Славією (Новгородська земля) і Артанією (можливо, що це Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею. До нього входили поляни, древляни

й сіверяни. Центром Руської землі був Київ. Можливо, що саме Руську землю арабські автори й називали Куявією.

9. Теорії походження Київської Русі

Існує декілька точок зору на виникнення східнослов'янської держави. Спираючись на літописну згадку (XII ст.) про призвання новгородцями «варягів» Рюрика з дружиною, ряд німецьких вчених, зокрема 3.Байєр, Г.Міллер, А.Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Росії, розвернули так звану норманську теорію. В ній доводилось, що Київську Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність, відома на заході як вікінги, або нормани.

Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції (або теорії природно-історичного процесу виникнення класів і держави у східних слов'ян) та поклали початок суперечкам, які тривають і до сьогодні.

Антинорманських поглядів трималися також такі провідні українські вчені, як М.Грушевський та М.Костомаров. У 30-х рр. ХХ ст. радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. Як свідчать історичні факти, східні слов'яни задовго до «прикликання варягів» досягли високого рівня культурного розвитку, створили ряд державних об'єднань. Заслуга варягів була у тому, що вони оживили державний організм і підштовхнули до нової творчості.

Від середини IX ст. літописи починають послідовний династичний виклад історії Київської Русі. Від 862 р. київськими князями у «Повісті временних літ» згадані Аскольд і Дір, які були боярами Рюрика. Ця версія, й досі поширена в іноземній літературі, була переконливо спростована О.О.Шахматовим, який вважав Аскольда і Діра нащадками Кия, останніми представниками місцевої Київської династії. Територія Київського князівства Аскольда була невеликою – воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином племінного княжіння полян. Це князівство стало етнокультурним, політичним і соціальним осередком, довкола якого наприкінці IX ст. почала зростати Давньоруська держава. Впродовж XIX – І пол. XX ст. дискусії послідовників скандинавської і автохтонної концепцій походження втратили патріотичний підтекст, перемістившись у суто наукову площину. Фахівці об'єктивніше підходять до оцінки ролі „варязького фактора" у політичному житті східної Європи і вважають, що держава у східних слов'ян виникла завдяки поєднанню багатьох елементів, як слов'янських, так і неслов'янських. Вони є прибічниками так званої компромісної або поліетнічної теорії.

В останні роки з'явилося ще одна гіпотеза, автором якої є О.Пріцак (США, Гарвард), яка виводить витоки Київської держави з Хозарського каганату. Ця теорія не має серйозного наукового обґрунтування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]