45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у XIX ст. Та їх наслідки для українського народу.

Інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запро­ваджувалися в життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіче­ного абсолютизму і мали на меті шляхом посилення дер­жавної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імпе­рію до нових історичних процесів.

Підхід до реформування суспільства був комплексним: зміни водночас відбувалися майже у всіх сферах життя. Реформа управління зробила центральною постаттю міс­цевої адміністрації державного чиновника, було проведе­но перші статистичні переписи населення та земельних володінь, упорядковано систему обліку та контролю. Вій­ськова реформа ввела обов'язкову військову повинність та централізований рекрутський набір. Особливо значним був вплив реформ у сфері аграрних відносин, релігії та освіти.

У 1779 р. Марія-Тереза видала патент (імператорський), що закликав поміщиків відноситись з селянами «по-людськи». її спадкоємець Йосиф II пішов ще далі: у 1782 р. його патентом було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано їм певні права оби­рати професію без згоди пана, одружуватися, переселяти­ся, передавати майно в спадщину тощо; 1784 р. сільським громадам були надані права самоврядування; 1786 р. за­проваджено триденну панщину. Ці реформаційні кроки, спрямовані на скасування кріпацтва, робилися саме тоді, коли в українських землях, підвладних Російській імпе­рії, це кріпацтво було юридично оформлене.

Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії; по-перше, церква підпорядковувалася державі; по-друге, змінився статус священиків — вони стали держав­ними службовцями; по-третє, 1773 р. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на сус­пільне життя імперії; по-четверте, цісарським патентом 1781 р. покладено край дискримінації некатолицьких кон­фесій і зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.

Модернізація суспільства вимагала серйозних змін у галузі освіти. У цій сфері короновані реформатори проголосили за­гальну середню освіту; створили в містах і селах для ши­роких мас населення цілу мережу навчальних закладів; перевели шкільну освіту на державний кошт; 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львівський університет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою.

Каталізатором реформаційного процесу в Росії стала Кримська війна. Олександр 11 вирішив перейти до радикальних реформ. Першим його кроком було підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права. Принципові риси російської моделі селянської реформи нагадують австрійську: ліквідація особистої залежності селян від по­міщиків; створення органів селянського самоуправління; наділення селян землею та визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів.

Маючи підтримку держави та користуючись відсут­ністю земельного розмежування до реформи, поміщики Російської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої.

У комплексі реформ Олександра II після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, су­довій та військовій. Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Цей крок самодержавства пояснюється його ба­жанням компенсувати дворянам їхні економічні втрати шляхом надання їм обмеженої влади на місцевому рівні; блокувати опозиційність лібералів, спрямувати їхню енер­гію на вирішення конкретних державних справ; створити орган, здатний ефективно вирішувати проблеми провін­ції. Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну осві­ту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполу­чення тощо. Уряд пильно стежив за діяльністю земств, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських зем­ських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог.

Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості судочинст­ва, незалежності суддів від адміністрації, гласності судо­вого процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі гро­мадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.

Військова реформа, що здійснювалася п'ятнадцять ро­ків, мала на меті шляхом модернізації армії створити су­часне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скороти­ла термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.

Реформи в Росії відрізнялися від реформ у Австрії. По-перше, вони проводилися пізніше. По-друге, їхнім могутнім каталізатором став міжнародний фактор — участь і поразка в Кримській війні. По-третє, вони були обме­женими, непослідовними і незавершеними.