33.Правобережна Україна та західноукраїнські землі під владою Польщі(друга половина 17-18ст)

За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією. Річ Посполита За Вічним миром 1686 р. з Мос­ковським царством підтверди­ла право власності на Північну Київщину, Галичину і Волинь

Відновлення козаччини

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюдні­лою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Біло­церківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турець* кій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. 3 1699р. вся територія Правобережжя ві­дійшла Речі Посполитій.

Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселяти покинуті села. Заселяли навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва.

Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати переселенців з Лівобережжя на Правобережжя.

Палїівщина (1700-1704рр.) — національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковни­ка Семена Палія (Гурка).

Причини повстання:

• у зв'язку з переходом правобережних українських земель від Ту­реччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування;

• із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і ко­заками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відно­вити свої володіння.

Перебіг подій:

- у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;

-- на підтримку козаків спалахнули селянські повстання;

- повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Мос­ковського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північ­ній війні, тому допомогу надати не змогла;

армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від поль­ського панування; ~~ із 1703 р. перевагу здобувають польські війська; ~~ у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Право­бережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І. Мазепи.

У 1714 р. південна Київщина та Брацлавщина знову опинилися під владою Польщі.

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку регіону

Територія була спустошена і знелюдніла внаслідок тривалих во­єнних дій та примусового переселення мешканців на Лівобереж­ну Україну. Державну та общинну землі захоплюють магнати.

• Збільшено повинності селян: панщина 4-5 днів, ремонт і спору­дження панських будинків, шляхів, мостів, натуральні побори (птиця, мед, гриби тощо).

• Зростає кількість дворових слуг (безземельних селян), чиє стано­вище не відрізнялося від рабського.

• У південній Київщині та Брацлавщині засновують слободи — по­селення, що на 10-25 років звільнялися від оподаткування: таким чином, землевласники стимулювали заселення спустошених ві­йною земель. Повинності навіть залежних селян обмежувалися грошовим і натуральним податками.

• Міста, крім Львова і Кам'янця-Подільського, втратили магде­бурзьке право, ліквідовано міське самоврядування.

• Відбувалося переслідування православних священиків, які теж мусили відбувати панщину.

• Відсутність сильної королівської влади мала наслідком анархію і феодальну сваволю.

Національно-визвольна боротьба

Посилення соціального та національно-релігійного гноблення спричинило початок нової хвилі боротьби українського народу. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати пан­щину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панської ро­дини. Основними виявами антифеодальної та національно-визволь­ної боротьби стали гайдамацький і опришківський рухи.

	Гайдамацький рух			Опришківський рух
Перша згадка	1717 р.			1529 р.
Назва	Гайдамак — від турець­кого Науйатпак — «розбій­ник», гнати (робити набіги)			Опришки — від латин­ського оргеззог — «зни­щувач, порушник»
Тери­торія	Брацлавщина Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина			Прикарпаття, Закарпат­тя, Буковина
Учас­ники	Селяни, козаки, наймити, міщани, ремісники, збіднілі шляхтичі. Керу­вали загонами переважно запорозькі козаки; Січ надавала і матеріальну допомогу			Безземельне і малозе­мельне селянство, міська біднота
Тактика	Грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам. Часто проводи­ли спільні операції
Основні хвилі		1734-1738рр. — повстання козацького полковника Верлана. 1741-1748 рр. —- повстання Гната Го­лого. 1750 р. — повстання під проводом 0. Ляха, М. Мамая, М. Сухого та ін­ших. 1768-1769 рр. — повстання М. Заліз­няка. Коліївщина (від «колій» — той, що коле). Приводом стала поява ро­сійських військ на Правобережжі, сприйнята як підтримка українців і православ'я. В Умані до гайдамаків приєднався козацький загін І. Ґонти, завдяки чому місто опинилося в ру­ках повстанців. Гайдамаки сподіва­лися на допомогу російського уряду, але Росія виступила на боці Польщі. Після полонення Залізняка й Ґонти решта гайдамацьких загонів була розгромлена, а їхні учасники підда­ні жорстоким катуванням. М. Заліз­няка засудили до каторжних робіт у Перчи нську, І. Гонта був страчений через четвертування	1648 р. — повстання С. Височана. 1700-1737 рр. — діяль­ність окремих загонів під проводом І. Шугая, І. Панчишина, П. Саба- та тощо. 1738-1745 рр. — повстан­ня 0. Довбуша. Його за* гін налічував 30-50 осіб. Здобув Богородчанську фортецю, здійснював на­пади на Дрогобич, Рога­тин. На придушення по­всталих польський уряд кидав до 2,5 тис. війська. За легендою, в 1745 р. До­вбуша смертельно пора­нив панський найманець. 1745-1759 рр. — продо­вження боротьби сорат­никами 0. Довбуша. Кінець XVIII ст. —- по­встання В. Баюрака та І. Бойчука
Історич­не зна­чення		Гайдамацький та опришківський рухи стали яскравою сторін­кою національно-визвольної боротьби українського народу. Вони послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку