72. Оун-упа в роки Другої світової війни та в повоєнний період.

Складовою руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби ЗО червня 1941 р. проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави стали дії певної

частини Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Становлення і розгортання діяльності підпільних органів і партизанських загонів проходило у надзвичайно тяжких умовах. Чимало погано підготовлених і недосвідчених підпільників і партизанів, зіткнувшись з гітлерівськими каральними органами, не витримували труднощів. Проте, як не лютували окупанти, їм не вдалося ліквідувати підпілля і придушити партизанську боротьбу. Рух Опору в тилу ворога набирав дедалі широкого розмаху. У кінці 1941р. гітлерівське командування було змушено залучати до боротьби з ним 50 тис. своїх солдатів і офіцерів. Для координації боротьби в тилу ворога 30 травня 1942 р. постановою ДКО було створено Центральний штаб партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування. Цією ж постановою створювався Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем. Тут доречно сказати про діяльність Організації українських націоналістів(ОУН) у цей період. Прагнучи відіграти активну роль “третьої сили” в умовах окупаційного режиму, керівництво ОУН заявляло, що виступає “проти імперіалізмів Берліну і Москви”, бореться за незалежну соборну Україну. Спроба 30 червня 1941р. проголосити у Львові створення самостійної Української держави викликала різко негативну реакцію німецько-фашистського керівництва. В цих умовах посилився розкол ОУН на мельніківців (ОУН-М) на чолі з А. Мельником, яка відкрито стала додатком окупаційного апарату і навіть створила з українців дивізію СС “Галичина” для допомоги фашистам, і бандерівців (ОУН-Б), керовану С.Бандерою. Бандерівці заходилися утворювати власні збройні сили. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б включила до своїх воєнних формувань підрозділи ОУН-М і військову частину “Поліська Січ”, створену Т.Бульбою-Боровцем, близьким до петлюрівського уряду УНР, що перебував у Варшаві. Ці загони дістали назву Української повстанської армії (УПА). У діях проти німецьких окупаційних військ керівництво ОУН-УПА виявляло обережність. Якщо збройні сутички з ними й були, то в основному “місцевого значення”. Траплялося, що населення при підтримці місцевих загонів УПА боронилося від грабіжницьких дій фашистів , відбивало молодь, яку німці збиралися вивести до Німеччини. Керівництву ОУН формування УПА були потрібні для боротьби проти “нової більшовицької окупації”. Здійснювалися активні спроби з допомогою так званих похідних груп ОУН поширити її вплив на східні та південні області України. Однак це суперечило німецькій колоніальній політиці. На оунівців обрушувались репресії з боку німців.

73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом

Друга світова війна з перших днів захопила у кривавий вир 42-мільйонний народ України. У складі різних збройних формувань брали участь понад 4,5 млн українців, з них близько 4 млн — у лавах Червоної армії. Велику витримку і терпіння, стійкість і відвагу вони проявили в битвах з німецькими окупантами. Радянськими бойовими нагородами відзначено 2,5 млн українських вояків, 2069 з них — званням Героя Радянського Союзу. Чимало українців було серед воєначальників, командуючих фронтами і арміями: маршали С. Тимошенко, Р. Малиновський. А. Єременко, П. Рибалко і С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко, О. Лучинський, К. Москаленко, t. Кириченко та ін.

Близько 50 тис. українців діяли у складі загонів, частин і з'єднань радянських партизан. З них 96, у тому числі партизанські командири генерали С.Ковпак і О.Федорів, стали Героями Радянського Союзу. Билися з ворогом 80 тис. бійців у лавах Української Повстанської Армії, яка висунула зі своїх рядів талановитих повстанських командирів Р. Шухевича, Д. Маєвського, Р. Клячківського, В. Сидора, Л. Ступницького, О. Гасина та ін.

120 тис. українців брали участь у війні в складі польських і чехословацьких формувань, а також військ США, Канади і Франції. Водночас близько 250 тис. служили у сформованих німцями українській поліції та допоміжних військових частинах вермахту Дивізія "Галичина" — 18 тис, дві козацькі дивізії з Дніпропетровська — 15 тис. Сумський, Роменський і Шостківський полки — 20 тис. та ін.).

З початком радянсько-німецької війни через загрозу окупації близько 3,5 млн населення України, 500 найбільших заводів оборонного значення, а також майно МТС, колгоспів і радгоспів були евакуйовані у райони Уралу, Сибіру, Казахстану. Терплячи голод і холод, часто працюючи під відкритим небом, люди в небувало короткий строк відновлювали діяльність заводів і фабрик. Створена українцями військово-промислова база, привнесені нові прогресивні методи виробництва, їхня працелюбність сприяли швидкому розвитку економіки на сході СРСР.

Долаючи труднощі воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на схід Академія наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи і культурно-мистецькі заклади. Свою діяльність науковці та митці спрямовували на допомогу фронту. Видатні досягнення академіка Є. Патона, хірурга-офтальмолога В. Філатова дістали всесвітнє визнання. Великою популярністю користувалися твори українських письменників О. Корнійчука, П. Тичини, А. Малишка, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, кінофільми О. Довженка.

Постійно висловлювала співчуття і надавала матеріальну допомогу бать­ківщині українська еміграція. У 1944—1945 рр. Асоціація українців Канади надіслала до Києва більше як 500 тис. доларів. 100 тис. доларів для лікарень і дитбудинків Харкова, Полтави і Львова зібрала Ліга американських українців. За океаном провадилися масові збори одягу і взуття для українських дітей, які потерпіли від страхіть війни.

Ще не охолола опалена битвами земля, як виснажений війною та окупацією народ України приступав до відродження господарства, відбудови міст і сіл. Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 700 зруйнованих міст та 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи, фабрики, колгоспи, радгоспи. За наказами Берліна та Москви у Донбасі були зруйновані й затоплені 882 шахти, які давали 115 млн т вугілля щорічно, висаджені в повітря всі металургійні та машинобудівні заводи України. Сільське господарство втратило 80 тис. тракторів і комбайнів, понад 10 млн коней і голів великої рогатої худоби.

Але найбільш болючими і тяжкими були втрати України в людях. За підрахунками історика Володимира Косика, під час другої світової війни вона втратила 8,0 млн (19,1% населення), з них військові втрати становили 2,5 млн і цивільні 5,5 млн, тоді як у головних воюючих державах ці показники виявилися набагато меншими: у Німеччини 6,5 млн, а в Росії близько 6,0. Величезними були демографічні втрати України. Якщо у січні 1941 р. в Українській PCP проживало 41,9 млн осіб, наприкінці війни їх залишилося лише 27,4 млн. Отож, вбиті у боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 млн осіб. Такою виявилася данина українців другій світовій війні.