Санітарна оцінка м'яса.

У випадку ураження поодинокими ларвоцистами, уражені органи зачищають. Неуражені частини органів, тушу випускають без

обмежень. Уражені частини органів утилізують.

За інтенсивного ураження внутрішніх органів (понад 1/3 частини органу), їх направляють на утилізацію. Тушу випускають залежно від стану вгодованості.

Проте дослідженнями, проведеними останніми роками, встановлено, що м'ясо і м'ясопродукти, отримані за ураження великої рогатої худоби ехінококами, є потенційним джерелом харчових отруєнь. Бактеріальне обсіменіння їх знаходиться в прямій залежності від ступеня ураження органів і тканин, що необхідно враховувати в процесі проведення ветеринарно-санітарної експертизи м'яса.

За виснаження тушу з внутрішніми органами утилізують.

присоска, бічні краї йдуть паралельно один одному, і лише в задній частині тіло декілька звужується і закінчується закругленням. Внутрішня будова гігантської фасціоли така ж, як звичайної.

Післязабійна діагностика.

Уражується головним чином печінка, ступінь ураження залежить від інтенсивності інвазії. Під впливом механічної і токсичної дії фасціол, а також за участю занесеної мікрофлори в жовчних ходах розвивається хронічний запальний процес, внаслідок чого стінки ходів товщають, а просвіт розширюється. Розширені і потовщені жовчні ходи помітні на внутрішній (портальній) поверхні печінки у вигляді жовтих тяжів завтовшки до 2 см і більше. Подальший перебіг процесу в стінках жовчних ходів (найчастіше у великої рогатої худоби) супроводжується відкладенням солі фосфорнокислого вапна інколи в такій кількості, що жовчні ходи є твердими трубками, хрусткими під час розрізу і натискання.

У овець потовщення і розширення жовчних ходів не супроводжується вираженим звапнінням. Уражені жовчні ходи наповнені брудно-бурою або брудно-цегельною густою жовчю з домішкою зернистої маси солей, що відшарувалися від стінок відкладень. У цій масі можна виявити живих фасціол, епітелій і безструктурний детрит. Не зважаючи на різко виражені зміни в жовчних ходах, паренхіма печінки часто не уражується. Лише за значно інтенсивної інвазії розвивається хронічний інтерстиціальний гепатит, виражений у вигляді дифузійних змін в печінковій тканині. Розвивається гіпертрофічний або атрофічний цироз печінки. Інколи печінка сильно збільшується, досягаючи у великої рогатої худоби маси 7-21 кг. За затяжного хронічного процесу уражені частини печінки зменшуються в розмірах, поверхня їх нерівна, консистенція тверда. Уражені ділянки втрачають червоно-буре забарвлення і набувають білувато-сірого. Часто портальні лімфатичні вузли як у великої, так і дрібної рогатої худоби збільшені у декілька разів проти норми, покриті фібринозним ексудатом щільної консистенції, на розрізі темно-коричневого кольору, капсула напружена.

Окрім печінки фасціоли можна виявити в інших органах, найчастіше в легенях. За свіжого зараження на поверхні легенів помітні точкові крововиливи. На розрізі таких ділянок помітні дрібні молоді фасціоли. У старіших осередках є ходи, заповнені кров'ю, що згорнулася, в якій знаходяться паразити. В разі хронічної інтенсивної інвазії в легенях помітні більш виражені зміни. Паразити, що оселилися в легенях, інцистуються, оточуючись щільною сполучнотканинною капсулою, що містить буру рідину з кров'ю. Інколи в уражених легенях виявляють по декілька осередків (розміром з волоський горіх) з мазеподібним вмістом темно-бурого кольору неприємного запаху. Усередині осередку знаходяться світліші фасціоли. Під час мікроскопії вмісту осередків виявляють стафілококів і грам-позитивних стрептококів, за бактеріологічного дослідження - кишкову паличку.

У окремих випадках фасціоли можуть знаходитися в селезінці, нирках, серці, мускулатурі, діафрагмі, брижових лімфатичних вузлах тощо.

Санітарна оцінка м'яса.

Людина, споживаючи не знешкоджені органи, зокрема печінку, не уражується фасціолами. Зараження людини, так само як і тварин, може статися лише у разі заковтування адолескаріїв (інцистованого церкарія, після виходу з тіла молюска у воду), який у вологому середовищі (соломинці, водяній рослині і ін.) може зберігатися життєздатним до 3-5 міс. Фасціольозна печінка небезпечна як джерело поширення інвазії.

Уражені частини органів відділяють і направляють на технічну утилізацію, неуражені частини, органи й тушу випускають без обмежень.

За інтенсивного ураження внутрішніх органів (більше 2/3 органу) їх повністю утилізують або знищують.

Дикроцеліоз - гельмінтозне захворювання, що характеризується ураженням печінки і жовчного міхура найчастіше у овець, рідше - великої рогатої худоби, кіз і свиней. Хворіють також коні, осли, мули, олені, кролі, люди. Збудник – трематода двовустка ланцетоподібна Dicrocoelium lanceatum з

родини Dicrocoeliidae. Довжина паразита 4-10 мм, ширина 1-2,5 мм.

Уражуються жовчні протоки печінки, жовчний міхур, рідше – підшлункова залоза. Проміжні живителі – наземні молюски (понад 10 видів), додаткові – мурахи (два види). Тварини уражуються, поїдаючи разом із рослинами мурах з інцистованими метацеркаріями.

Післязабійна діагностика. Необхідно (особливо у овець) розкривати крупні жовчні ходи, обов'язково видавлюючи біля місця розрізу їх вміст. Про наявність малопомітних за розміром паразитів свідчить коричневий, майже чорний колір вмісту жовчних ходів (унаслідок чорного забарвлення зрілих яєць в сильно розвиненій матці паразита).

Патологоанатомічні зміни, що викликаються в печінці, залежать від інтенсивності інвазії. За слабкого ураження помітних змін в печінці не виявляють, стінки жовчних проток потовщені. За сильнішого - діафрагмальна і вісцеральна поверхня печінки стає дрібно сітчастою. Під капсулою помітні розширені жовчні протоки. Печінка збільшена, поверхня її горбиста, видно окремі осередки ураження у формі обмежених білих плям. В разі сильної інвазії кількість паразитів в печінці може досягати декількох тисяч, викликаючи хронічне запалення жовчних проток, що часто завершується цирозом печінки.

Санітарна оцінка м'яса.

Уражені частини органів відділяють і направляють на технічну утилізацію, неуражені частини, органи й тушу випускають без

обмежень.

За інтенсивного ураження внутрішніх органів (більше 2/3 органу) їх повністю утилізують або знищують.

Лінгватульоз.

Захворювання сільськогосподарських тварин, що викликається паразитом Linguatula serrata s. rhinaria, що відноситься до ряду Arachnoidea. Характеризується ураженням носових порожнин і лобових пазух. Личинкова стадія лінгватули уражує легені, печінку і лімфатичні вузли інвазованих тварин.

На лінгватульоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, рідше вівця, коза, свиня, кролі.

Збудник. Статевозрілий паразит має плоску форму, поперечно покреслену, сіруватого або жовтуватого кольору, передній край ширший, задній звужений. Черевна поверхня паразита абсолютно плоска, на спинній уздовж тіла – валикоподібна опуклість. На передньому кінці є ротовий отвір, а з боків – по два втяжних гачки. Довжина самця 1,8-2 см, самки – 7-13 см.

Улюбленим місцем паразита є носова порожнина тварини.

Зубчасті п’ятивустки під час проходження їжі через глотку причіплюються до її слизової оболонки, а звідси - через хоани пробираються в носову порожнину, де розвиваються в статевозрілу форму

Linguatula serrata s. Pentastomun taeniades. Брижові лімфатичні вузли є основним місцем локалізації паразитів, інколи їх можна виявити і в

інших лімфатичних вузлах, під очеревиною, плеврою, в печінці, в кишковій стінці та легенях.