Цистицеркоз свиней.

Свині – проміжні живителі. Цистицерк (Cysticercus сеllulоsе) – личинкова стадія стьожака, що паразитує в тонкому відділі кишечнику людини.

Усвиней уражуються масетери, слинні залози, анконеуси, м'язи язика і серця, поперекові, шийні, скелетна мускулатура, кора головного мозку тощо.

Післязабійна діагностика. Розрізають великий жувальний, крилоподібний м'язи паралельно до кістки нижньої щелепи. Оглядають язик і добре прощупують, за підозри розтинають., слизову оболонку гортані, надгортанник і мигдалики. Серце розтинають по біля-синусній борозні від верхівки через середину правого шлуночка. З боку міокарда роблять 2–3 не наскрізні розрізи (поздовжні або поперечні), оглядають поверхню розрізу, ендокард і клапани. Розтинають і оглядають поперекові м’язи.

На фінальній точці за виявлення в досліджуваних органах цистицерків розрізають шийні, лопатко-ліктьові (анконеуси) грудні, поперекові, крижові, стегнові м'язи і діафрагму, і за можливості - мозок.

На ринку розрізають великий жуйний та крилоподібний м'язи, серце по біля-синусній борозні і роблять листочкоподібні (через 1 см) поздовжні розрізи міокарду. За підозри додатково розрізають м'язи язика, шиї, лопатко-плечового поясу, поперекові та стегнові м'язи.

Диференційна діагностика. За дослідження свинини на цистицеркоз потрібно диференціювати живі цистицерки від дегенеративних та тонкошийних, трихінел, саркоцистів.

Загиблих цистицерків (дегенеративних) діагностують під мікроскопом, виявляючи звапнілі тільця.

Тонкошийні цистицерки зазвичай містяться під серозною оболонкою органів (а не в товщі м'язів), мають в сколексі більшу кількість гачків (32–48 проти 22–28 в свинячих цистицерках) і довшу шийку.

Молоді цистицерки, на відміну від личинок трихінел, містяться не всередині волокна м'язів, а між ними. Цистицерків найчастіше виявляють у м'язах серця, а трихінели в серці не паразитують.

Саркоцисти не мають сполучнотканинної капсули, а покриті тонкою, прозорою оболонкою, яка проростає всередину мішечка і тому ділить його на вічка. Мішечки бувають різної форми: серповидні, круглі, веретеноподібні. Цистицерки мають пошарову сполучнотканинну оболонку.

В окремих випадках дегенеративно змінені бичачі або свинячі цистицерки доводиться диференціювати від дрібних ехінококів в органах. У таких випадках ретельно досліджують наявність цистицерків або слідів їх розпаду (під мікроскопом, виявляючи звапнілі тільця).

Санітарна оцінка продуктів забою та порядок знешкодження м'яса.

Знезараження м'яса проводять проварюванням і засолюванням за тих же режимів, що й яловичини.

Заморожують з доведенням температури в товщі м'язів не вище -10 °С з наступним витримуванням в камері не вище -12 °С упродовж 10 діб або доведенням температури в товщі м'язів не вище -12 °С за температури не вище -13 °С протягом 4-х діб. Шпик знезаражують так само, як і внутрішній жир великої рогатої худоби.

Визначення життєздатності цистицерків.

1. Із м'яса вирізають 10 цистицерків (солонину попередньо вимочують в теплій воді), поміщають у чашку Петрі з розчином жовчі температурою 37 °С (80 % розчин жовчі на фізіологічному розчині) на 10–30 хв. Якщо вони живі – вивертають сколекс назовні і рухаються в різні боки.

2. У солонині визначають непрямим методом - за сольовим показником (цистицерки гинуть у глибоких шарах солонини за вмісту кухонної солі 5,5–7 %). Уміст солі в солонині (для встановлення сольового показника) визначають за загальноприйнятою методикою.

3. За дослідження рублених ковбас шматочок фаршу (5–10 г) розкришують і вміщують на декілька годин у посуд з штучним шлунковим соком (6–8-кратний об'єм) за температури 39–40 °С. М'ясо перетравлюється, жир спливає на поверхню, а живі головки цистицерків чи гачки (мертвих свинячих цистицерків) залишаються на дні посуду, і їх виявляють під мікроскопом. За іншим методом, у конічну посудину наливають 1–3 л 19 % розчину їдкого натру або вуглекислого калію. Фарш кришать на дрібні шматочки, перетворюючи його на кашку, поміщають у конічну посудину і збовтують. Якщо фарш жирний – попередньо обробляють ефіром. Після відстоювання вся маса фаршу залишиться на поверхні рідини, а цистицерки і гачки випадуть на дно посудини, і їх виявляють в осаді під мікроскопом.

Цистицеркоз овець.

Хвороба викликана паразитуванням личинкової стадії (Cysticercus ovis) статевозрілого паразиту – Taenia ovis родини Taeniidae, що паразитує у собаки, яка з фекаліями виділяє онкосфери гельмінта, заражуючи корм і воду.

У овець, кіз, верблюдів, джейранів цистицерк паразитує у м'язах жувальних, серця, язика, діафрагми,стравоходу, легенях, шлунку.

Цистицерк овець подібний до свинячого, однак значно менший. Він має вигляд прозорого міхурця, довжиною 3–5 мм і шириною 2–4 мм, всередині якого міститься сколекс з 24–36 гачками з тонкими кінцями.

В організмі вівці паразити швидко піддаються дегенеративним змінам, що виражаються в казеозному переродженні і звапнінні, особливо за ураження серця. Гинуть через 3 міс. після ураження. Збудник цистицеркозу овець має таку ж чутливість до дії температурних факторів, як і цистицерк великої рогатої худоби.

Післязабійна діагностика. Розрізають жувальні м'язи, м'язи язика, серця і діафрагми. Одночасно оглядають на наявність цистицерків легені, стравохід і шлунок.

Санітарна оцінка і порядок знешкодження м'яса

аналогічна яловичині за цистицеркозу ВРХ.

ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ ЗАБОЮ З ОБМЕЖЕННЯМ -

ПРОМИСЛОВА ПЕРЕРОБКА (виготовлення окремих видів м’ясних продуктів на переробному підприємстві)

У сирому вигляді забороняється випускати м’ясо

Промислова переробка м’яса - виготовлення варених, варено-копчених ковбас та м’ясних виробів, м’ясних хлібів і консервів.

Ковбасу варять за температури 88-90°С до досягнення температури в середині батона не нижче 75°С.

За переробки м’яса на м’ясні хліби маса останніх повинна бути не більшою 2,5 кг. Запікають за температури не нижче 120°С упродовж 2-2,5 год за досягнення температура в середині виробу не нижче 85°С.

Варено-копчені грудинки і корейки їх варять за температури 89-90°С: грудинки – не менше 1 год. 35 хв, корейки – 1год. 50 хв; Температура у товщі виробів має бути не нижче 80°С.

Стерилізацію консервів проводять за дотримання режимів технологічної інструкції.

Саркоцистоз

Хвороба продуктивних (ВРХ, свині, ДРХ, коні, диких і морських тварин (тюлені), земноводних, птиці (домашньої й дикої), людини, що викликається одноклітинними організмами із роду саркоцистіс. Уражуються внутрішні органи та м’язи. Саркоцистам властива специфічність живителя. Проміжні живителі – свійські, дикі, м’ясоїдні тварини, Дефінітивні - собака, вовк, лисиця, інші м’ясоїдні, людина (уражується тонкий кишечник).

Саркоцисти – овальні чи витягнуті утворення (мішечки) сірого чи сіро-білого кольору з заокругленими кінцями. Локалізуються в середині м’язового волокна і оточені прозорою подвійною (внутрішньою тонкою і зовнішньою товстою) оболонкою особливої будови – у вигляді паралельних паличок, перпендикулярних до поверхні. Оболонка обмежує порожнину, розділену перегородками на численні вічка. Останні містять характерні тільця серпоподібної, овальної, чи овально-видовженої форми, що звуться спорозоїтами чи спорами.

У свиней Мішерови мішечки виявляють під час трихінелоскопії свинячого м'яса. Мішерови мішечки мають довжину 0,5-4 мм і ширину 0,3-3 мм; довжина спори 13-16 і ширина 2-7 мкм. Паразити розміщуються поздовжньо усередині м'язових волокон і спочатку мають вигляд тілець веретеноподібної або загостреної форми. З віком тільця набувають циліндрової форми. В разі звапніння саркоцисти їх інколи можна виявити в м'язах неозброєним оком у вигляді світло-сірих круглих або подовжених утворень. Звапніння починається завжди в центрі мішечка.

У м'язах саркоцисти, що звапнувалися повністю, мають схожість з звапнілими трихінелами.

Саркоцисти, паразитуючі у великої рогатої худоби і кіз, значно більше Мішерових мішечків: довжина паразита досягає 15 мм і ширини перевищує 9 мм.

Молоді саркоцисти виділяють токсин-саркоцистин (саркоспоридин), що впливає на центральну нервову систему, серцевий м'яз, наднирники, печінку і стінки кишечнику.