9 Джерела та основні риси права Української держави (Гетьманат Скоропадського)

Серед державно-правових актів часів Гетьманату, насамперед, слід згадати гетьманську "Грамоту до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивілізації, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціативи. В той самий день, 29 квітня 1918 р., був прийнятий установчий правовий акт під назвою "Закони про тимчасовий державний устрій України", у якому вирішувалися питання "про гетьманську владу", "про віру", встановлювалися "права і обов'язки українських козаків і громадян", у спеціальному розділі "про закони" наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також "про Раду Міністрів і про міністрів", "про фінансову Раду", "про Генеральний Суд".

Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади прийшла Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який пізніше й став її головою. Серед правових актів Директорії, які мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 р., закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці, закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії був розроблений розгорнутий проект Конституції УНР під назвою "Основний державний закон Української Народної Республіки ". Отже, на різних етапах розвитку держави і права незалежної України (1917-1919 рр.) за формою правління УНР була парламентською республікою і конституційною монархією. За формою державного устрою - унітарною державою з елементами територіальної автономії і за формою державного режиму - демократією. Саме в УНР почала зародження та змінювалася українська національна правова система. Джерелами права були нормативні договори, правові звичаї і нормативно-правові акти.

10.Джерела права та зміни в законодавстві директорії унр

У несприятливих умовах постійних переїздів та фронтових боїв Директорія УНР не мала можливості для повноцінної законотворчості. Джерелами права для другої УНР були закони російських урядів, ЦР, гетьмана і навіть радянської влади. Одні закони діяли у повному обсязі, інші - з доповненнями, змінами, частковим або повним скасуванням окремих статей та положень. Законодавчий процес регламентувався Законом "Про порядок внесення і затвердження законів в УНР" від 14 лютого 1919 р. Законопроект мав проходити такі інстанції: міністерство - голова уряду - Рада Народних Міністрів - Державна канцелярія - Директорія. Проте до кінця існування УИР в державі так і не визначено конкретних суб'єктів законодавчої ініціативи.

У галузі конституційного права Директорія відновила чинність більшості конституційних законів ЦР: про національно-персональнуавтономію, громадянство, мову тощо. Але Конституцію 29 квітня 1918 р. не впровадила в дію і намагалася виробити власну. Проект її підготували лише на кінець жовтня 1920 р. Держава за формою правління ставала президентсько-парламентськоюреспублікою з Головою Держави і Державною Народною Радою на чолі. Окрім того, ухвалено закони про гарантії прав і свобод громадян в УНР, про реєстрацію населення, про форму влади та тимчасовий державний устрій УНР.

У цивільному та кримінальному праві використовувалися переважно закони царського уряду ("Звід законів" (томи 10-15); "Кримінальне уложення 1903 p.", Військовий карний статут). Доповненнями до них слугували закони Директорії про боротьбу зі спекуляцією, про ліси, про землю. В УНР скасовувалася приватна власність на землю. Серед кримінальних покарань переважали страта, в'язниця, каторга, конфіскації, штрафи. До цього варто додати, що закони другої УНР майже не діяли або діяли тимчасово, з огляду на загальну анархію та нестабільність, які панували в Україні у 1919-1920 pp.