19. Джерела та риси права Запорізької Січі

джерела права Запорізької Січі були досить різноманітними, зокрема серед них можна виділити такі основні види: 1) правові звичаї (“давні вольності” і т.п.), що були запозичені від різних народів, представниками яких і утворювався поліетнічний склад Січі (це підтверджують теорії походження козаків – черкаська, чорноклобуцька, татарська та ін.); 2) деякі види соціальних норм, зокрема, норми канонічного права та моральні норми, котрі визначалися своєрідним “кодексом честі” козаків14; 3) рішення козацької ради; 4) акти волевиявлення козаків шляхом прямої демократії (тобто вибори деяких представників старшини, своєрідний “референдум” в разі розгляду важливих питань і т.д.); 5) міжнародні договори, тобто правочини, котрі визначали взаємини Січі з іншими державами, участь козаків у війнах і т.д.; 6) право “метрополій”, котре мало як безпосередній вплив на Запорізьку Січ (у т.ч. на козацький реєстр), так й опосередкований вплив (своєрідна рецепція козаками деяких правових норм); 7) нормативно-правові акти, що видавалися гетьманом або військовою адміністрацією, хоча власне на Січі вони не мали широкого застосування, оскільки козаки ставилися насторожено до писаних документів, бо вважали, що вони зможуть обмежити їхні права та вольності. Правова система Запорізької Січі мала релігійно-традиційний характер. Тим не менше, широке вживання такого джерела права як нормативно-правовий акт (переважно із середини ХVII ст.) дає підстави стверджувати, що мало місце зародження романо-германської правової системи в Україні, котра остаточно витіснила систему релігійно-традиційного права у XVIII – XIX ст., опісля кодифікації українського права. Слід також відзначити, що консерватизм джерел права Запорізької Січі, безперечно, відіграв важливу роль у збереженні національної правової традиції

20.Законодавство контрреформ

Олександру ІІІ належало закінчити обговорення проекту графа М.Т.Лорис-Мелікова. 8 березня в Зимовому палаці відбулася нарада за участю вищих чиновників і членів імператорської сім'ї. На ньому мова йшла про подальший напрямок внутрішньополітичного курсу - продовжувати реформи чи законсервувати самодержавний лад. Більшість підтримала проект Лоріс-Мелікова.Керівник військового відомства Д. А. Мілютін, міністр фінансів А. А. Абаза та інші усвідомлювали необхідність європеїзації російського державного і суспільного ладу, частиною якої і були великі реформи . Однак проти продовження курсу реформ виступив Побєдоносцев-наставник імператора,тому Проводилася коригування реформ 1860 - 1870-х рр.. з метою обмеження та ліквідації тих інститутів, які служили «розсадниками інакомислення». У соціальній сфері поряд з всілякою підтримкою «першенствуючого стану» - дворянства - здійснювалися обмежені заходи по селянському і робітничому питанні, щоб ліквідувати чи послабити соціальні конфлікти. Перемогла політика державного націоналізму та антисемітизму. Разом з тим уряд Олександра III зосередив увагу на господарському розвитку країни, що позволило в 1880 - 1890-і рр.. досягти вражаючих економічних успіхів.

Політичний курс Олександра III заслужив у істориків в основному негативну оцінку. І ліберальні дослідники кінця XIX - початку XX ст. (А. А. Корнілов, С. Ф. Платонов та ін), і радянські автори (П. А. Зайончковський, М. Є. Єрошкін) оцінювали його як «контрреформи», тобто перетворення, спрямовані проти ліберальних реформ АлександраII і покликані повернути дореформені порядки.

14 серпня 1881 р . було видано «Положення про заходи щодо охорони державного порядку і громадського спокою», за яким будь-яка місцевість імперії могла бути об'явлена ​​на надзвичайний стан, що дозволяло засилати порушників громадського спокою на 5 років без суду або віддавати їх військовому суду, а також закривати навчальні заклади, органи друку і припиняти діяльність земств і міських дум. Для боротьби з революційним рухом були створені спеціальні охоронні відділення, які припиняли діяльність опозиції, зокрема впроваджували в громадські організації своїх агентів та інформаторів.

У період боротьби з терористами-народовольцями у 1879 - 1882 рр.. було страчено 29 осіб; в 1883 -1890 рр.. суди винесли 58 смертних вироків, але в більшості випадків Олександр III заміняв страту каторжними роботами або довічним ув'язненням у Шліссельбурзькій фортеці.

Політика уряду була спрямована на посилення цензури. 27 серпня 1882 р . були затверджені «Тимчасові правила» про пресу, які встановлювали суворий адміністративний нагляд за газетами і журналами. У 1884 р . був введений новий університетський статут, ліквідувалася автономія університетів. Плата за навчання підвищувалася в 5 разів, були звільнені ліберальні професори. Міністр народної освіти І.Д. Делянов 5 червня 1887 р . опублікував циркуляр про «кухарчиних дітей» з забороною приймати в гімназії «дітей кучерів, лакеїв, праль, дрібних крамарів і т.д.»

12 червня 1890 р . було видано «Положення про земських начальників», метою якого було створити «міцну і близьку народу владу». Завданням земського начальника, призначуваного з потомствених дворян, був нагляд над діяльністю селянських органів самоврядування, виконання поліцейських і судових повноважень