![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Джерела та основні риси права рабовласницьких держав на території України 7 ст. До н.Е. – 4 ст. Н.Е.
- •2. Джерела права Київської Русі 9-14 ст. Ст
- •3. Джерела права Литовсько-Руської держави 14 -16 ст.
- •4 Джерела права Гетьманської України др..Пол. 17-18 ст.
- •5. Джерела права України в складі Російської імперії кінець 19-20 ст..
- •6. Джерела права Східної Галичини, Пн. Буковини і Закарпаття в складі Австро-Угорської держави другої половини 18 – поч.. 20 ст.
- •7. Джерела Магдебурзького права в містах України хіv-XIX
- •8. Джерела права та законодавства Украхнської народної республіки
- •9 Джерела та основні риси права Української держави (Гетьманат Скоропадського)
- •10.Джерела права та зміни в законодавстві директорії унр
- •11. Джерела права та основні риси права зунр
- •12. Джерела права Радянської України 1917-1922
- •13. Джерела права урср в склады срср 1922-1991 рр.
- •14 . Кодифікація права в Україні хviiIст причина та наслідки
- •15.Кодифікація права в Україні в першій половині хіХст ,причина т анаслідки її проведення
- •16. Перша кодифікація радянського законодавства в україні 1922-1929р
- •17. Друга кодифікація Радянського права в Україні 50-80р хХст та наслідки
- •18.Правове забезпечення буржуазно-демократичних реформ 60-70р хіХст в Рос. Імперії
- •19. Джерела та риси права Запорізької Січі
- •20.Законодавство контрреформ
- •21.Надзвичайна юстиція 1906-1907
- •22. Реорганізація прокуратури та адвокатури
- •23 Столипінська реформа
- •24 .Входження Західної України і Північної Буковини до складу урср:
- •Юридичне оформлення приєднання Закарпаття та Кримської області до урср
- •Українське звичаєве право
- •Еволюція Радянського виборного права за Конституціями урср 1919 та 1937 років
- •Джерела права та законодавство України в складі Речі Посполитої хvі — хvііі ст.
- •Нормативні акти церковного права
- •Рецепція Візантійського права в Київській Русі
- •31.Кодифікація права у великому князівстві литовському 2го пол. 15-16 ст.
- •32. Кодифікація загальнодержавного права в рос. Імперії 2ї чверті 19 ст ,її результати та наслідки для україни
- •33. Кодифікація загальнодержавного права в рос. Імперії 2ї пол 19 ст-поч. 20ст ,її результати та наслідки для україни
- •34.Причини та мета реформування системи права та системи законодавства України 1991-1996 рр
- •35. Загальносоюзне законодавство в період великої вітчизняної війни 1941-1945 рр
- •38.Поняття зобов язаннь Київської Русі
- •39.Поняття та види злочину в Київській Русі
- •40.Мета і система покарань в праві Київської Русі. Види покарань
- •41.Основні стадії судового проц.
- •42.Поняття речового права в литовсько-руській державі
- •43. Право зобов’язальне в Литовсько-Руській державі
- •44. Родинне право в Литовсько-Руській державі
- •45. Кримінальне право в Литовсько-Руській державі
- •46. Мета і система покарань в кримінальному праві Литовсько-Руської держави
- •47. Статутне судочинство в Литовсько-Руській державі
- •48. Ковне судочинство в Литовсько-Руській державі
- •49.Поняття та види злочинів в кримінальному праві Гетьманської України
- •50. Мета і сис-ма покарань в кримінальному праві Гетьманської України
- •52. Цивільне право в Україні в складі Російської імперії(хіх – поч. ХХст)
- •53. Кримінальне право в Україні у складі Рос.Імперії.
- •54.Цивільний і кримінальний процес за судовими статутами 1864-1865
- •55. Зміни в кримінальному і адміністративному законодавстві України в складі Російської імперії
- •56. Становлення українського радянського права 1917-1922 рр.
- •57. Право власності та право зобов’язань за Цивільним кодексом усрр 1922 року
- •58. Поняття та види злочинів, мета і система покарань за Кримінальним кодексом 1922 року
- •59. Основні засади судового процесу права за Кримінально-процесуальним кодексом
- •60. Репресивне законодавство срср і урср 30 р. 20 ст.
- •67. Сервітутне право Гетьманщини
- •68. Зобовязальне право Гетьманської України
- •69. Поняття та види злочинів за Кримінальним Кодексом урср 1961 р.
- •70. Поняття права власності та права зобов’язання за Цивільним кодексом 1963 р.
- •71. «Руська правда»
- •72 . Судебник Казиміра
- •73. Устава на волоки 1557 року.
- •74. Статут Великого князівства Литовського 1588 р.
- •75. Жалувана грамота Казиміра
- •76. Люблінська унія
- •77. Ординація Війська запорозького
- •78. Статті б. Хмельницького 1654 р.
- •79. Гетьманські статті 17-18 ст
- •80. Конституція Пилипа Орлика
- •81. Конституція 3 червня 1730
- •82. Інструкція судам 1730
- •83. Процес короткий приказний
- •84. Права, за якими судиться малоросійський народ
- •85. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 року.
- •86. Зібрання малоросійських прав 1807 року.
- •87. Звід законів західних губерній 1807 року.
- •88. Звід законів російської імперії редакції 1842 року, його стуктура і зміст
- •89. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., його стуктура і зміст
- •90. "Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності»
- •92. Основні закони Російської імперії
- •93. Статут про державний устрій, права і вольності унр (Конституція унр) —
- •96. Закон срср «Про судоустрій»
- •98. Адміністративний кодекс усрр 1927 р.
- •99. Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни —
- •103. «Кримінальне уложення Терезії»
- •104. «Указ Урядовому Сенату про доповнення деяких постанов діючих законів, що стосуються селянського землеволодіння і землекористування» 1906 р.
- •105. Примірні статути сільськогосподарської артілі 1930-1936 рр.
98. Адміністративний кодекс усрр 1927 р.
розроблявся тривалий час. В умовах, коли була проголошена теза загострення класової боротьби, будь-яка спроба регламентувати адміністративний вплив негативно сприймалася ДПУ та іншими силовими структурами. Попередні проекти кодексу розглядалися Комісією з розгляду законодавчих передбачень (1924 p.), сесією ВУЦВК (1926 р.). В остаточній редакції кодексу враховано також пропозиції Українського юридичного товариства і зауваження, висловлені на III Всеукраїнському адміністративному з'їзді.АК УСРР 1927 р. не охоплював усе адміністративне законодавство і мав відомчий характер у межах компетенції НКВС УСРР та його місцевих органів. Він містив 528 статей, об'єднаних у 15 розділів. Основними сферами його регулювання були: адміністративні акти; заходи адміністративного впливу; інші адміністративні примусові заходи (затримання особи, трус, виймання тощо); трудова повинність у випадках стихійного лиха; обов'язки населення, пов'язані з охороною громадського порядку; набуття і втрата громадянства УСРР; реєстрація та облік міграції населення; товариства, спілки, клуби, з'їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; правила про культи; публічні видовища, розваги та ігри; користування Державним прапором УСРР і печатками; нагляд адміністративних органів у сфері промисловості; нагляд адміністративних органів за торгівлею; порядок оскарження дій адміністративних органів.АК УСРР 1927 р. не мав аналогів в інших республіках СРСР і був на той час серед перших подібних кодифікацій у Європі. Про високий змістовий і техніко-юридичний рівень Адміністративного кодексу свідчить той факт, що він діяв тривалий час, зазнавши нової редакції в 1956 р
99. Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни —
документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами. Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Про проголошення незалежності УкраїниВиходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошуєн е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.Територія України є неподільною і недоторканною.Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року 100. КРИМІНАЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ 1903 - -
крим. закон Рос. імперії, підписаний імп. Миколою II 22.ІІІ(4.ІУ) 1903. Складається з 37 глав і 687 статей, зосереджених у Заг. частині (гл. I, 72 статті) та Особливій частині (36 глав, 615 статей). В дію К. у. 1903 вступало частинами, вводилися переважно глави і статті, які містили нові склади політ, злочинів. Протягом 1904—06 було введено в дію гл. II («Про порушення постанов, які обороняють віру»), гл. III («Про бунт проти верховної влади та про злочинні діяння проти священної особи імператора і членів імператорського дому»), гл. IV («Про державну зраду»), гл. V («Про непокору владі») та ін. К. у. 1903 поділяло злочинні діяння на 3 групи: тяжкі злочини (за них призначалися смертна кара, каторга та заслання); злочини (вони тяг-ли за собою ув'язнення у випр. домі, фортеці, тюрмі) та проступки, що каралися арештом або грош. штрафом. Суб'єктом злочину вважалася особа, яка досягла віку 10 років. Законодавець передбачав ситуацію «зменшеної» осудності для осіб від 10 до 17 років та від 17 до 21 року. Обставинами, що виключали крим. відповідальність, К. у. 1903 називало малолітство, хворобливий розлад душевного стану, випадок, необхідну оборону, непереборну силу. Обставинами, що підвищували відповідальність, вважалися рецидив, здійснення двох або більше злочин, діянь. Уперше давалося визначення простору дії закону: він поширювався на всю тер. Росії, однаково на всіх осіб, які на ній перебували. Покарання поділялися на головні, додаткові й замінні. Передбачалося 8 родів головних та 8 родів дод. покарань. При визначенні покарання суд враховував станову належність злочинця та жертви. Смертна кара виконувалася через повішення публічно і не застосовувалася до осіб молодше 17 та старше 70 років. Каторга призначалася на строк від 4 до 15 років або без строку, заслання — без строку, але з правом дострокового звільнення за зразкову поведінку. Ув'язнення у фортеці призначалося на строк від 2 тижнів до 6 років, у тюрмі —до 2 років; арешт — на строк від одного дня до 6 місяців; перебування у випр. домі — до 8 років. Засудження до смертної кари, каторги або заслання на поселення супроводжувалося позбавленням прав стану. Передбачалися також такі дод. покарання, як позбавлення права займатися деякими видами діяльності, займати окр. посади тощо. Особлива частина уложення складалася зі статей, більшість яких містила норми, що передбачали відповідальність за реліг., держ., посад, правопорушення, посягання на основи життя сусп-ва, приват, осіб, їхні права (особисті та майнові) тощо. К. у. 1903 було одним з джерел крим. права, що діяло на тер. цар. Росії, у т. ч. в Україні. 101.Заснування судових установ прийнято 20 листопада1864 року.
Система загальних судів складалася з окружних судів та судових палат. Першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ – як кримінальних, так і цивільних. Окружні суди створювались у складі призначуваних голови, його товариша (заступника) і членів суду. Кримінальні справи розглядалися трьома суддями. Попереднє слідство здійснювали судові слідчі. Кримінальні справи, по яких підсудним загрожували покарання, пов’язані з позбавленням або обмеженням громадських прав, розглядалися за участю присяжних засідателів. Судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів (судових чиновників), який після закінчення судових дебатів робив висновок та звертався із питанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду, винесені за участю присяжних засідателів, не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.Судова палата засновувалася в окрузі, що об'єднував декілька губерній або областей (по особливому розкладу). Вона ділилася на департаменти, що складалися з голови і членів департаменту. Для завідування судовою частиною в Сенаті були збережені в якості верховного касаційного суду касаційні департаменти по карних і цивільних справах. Судова палата розглядала всі кримінальні та цивільні справи (за винятком кримінальних справ, що вирішувалися в окружних судах за участю присяжних) кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Судових палат в Україні було 3 (Київська, Харківська, Одеська), які складалися з департаментів цивільних і кримінальних справ. Разом з тим, судова палата як перша інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Суд відбувався за участю губернського та одного з повітових лідерів дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин (за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями, що фактично зводило роль перших нанівець. 102.Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрыйської монархії 1811. -кодекс, що з 1.1 1812 діяв в Австр. імперії, у т. ч. в Галичині і на Буковині. Складається із вступу і трьох частин. У вступі (ст.1—14) викладено заг. положення про цив. закон. Перша частина (ст. 15—284) присвячена особистим правам, друга (ст. 285—1341) — майновим. У третій частині (ст. 1342—1502) даються норми, що стосуються особистих і майнових прав. Джерелами уложення є пандектне право (рециповане і пристосоване до нових відносин римське право), Прусське земське уложення 1794 і провінційне право деяких країв Австр. імперії.Будучи компромісом бурж. і феод, права, А. з. ц. у. 1811 в серед. 19 ст., у нових істор. умовах, явно застаріло. 1904 ств. комісію під кер. професора И. Унгера для перегляду уложення, однак затвердженню проектів змін і доповнень перешкодила 1-а світ, війна. Окр. положення кодексу в роки війни були змінені надзвичайними уряд, актами (новелами), що стосувалися певного розширення прав жінок та позашлюбних дітей, дальшого розвитку зобов'язального права тощо. У червні 1917 утворено парлам. комісію на чолі з професором Львів, ун-ту С. Дністрянським, однак у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини розгляд її пропозицій щодо поліпшення уложення не було завершено. А. з. ц. у. 1811 діяло в Галичині і за часів польс. панування (до 1933), а в Австрії — зі змінами та доповненнями — чинне і досі.