4 Джерела права Гетьманської України др..Пол. 17-18 ст.

.За Березневими статтями 1654 р. в Україні продовжувала діяти попередня правова система періоду національно-визвольної війни. Зокрема, звичаєве право (“давні права і звичаї”) регулювало різні сфери суспільних відносин. Його норми широко застосовували судові і адміністративні органи, ними користувались упорядники нормативних збірників, кодифікатори, укладачі нормативних актів. Та наприкінці 17 ст. норми звичаєвого права почали витіснятись іншими джерелами права – спершу нормами гетьманського права, а згодом законодавством Росії.

На початку 18 ст. в Україні ще зберігались окремі джерела права польсько-литовського походження – князівські і королівські грамоти, постанови Сейму, збірники і статути, передусім Статут Великого князівства Литовського 1588 р., що діяв в Україні аж до середини 19 ст. (коли у 1840-1842 рр. на територію всієї України була поширена чиність “Зводу законів Російської імперії”), а також низка збірників магдебурзького права, які регулювали статус привілейованих міст на праві самоврядування. Легітимність цих джерел підтверджували універсал гетьмана І.Скоропадського 1721 р., “Рішительні пункти” Д.Апостола 1728 р., Інструкція судам 1730 р., “Екстракт із указів, інструкцій і установлень урядуючого Сенату” 1786 р.

Вагомими у регулюванні суспільних відносин в Україні були договірні статті, укладені між гетьманами України і козацькою старшиною та російським царем і його представниками, Значне поширення отримали нормативні акти військово-адміністративної влади - гетьмана і Генеральної військової канцелярії – гетьманські універсали, ордери, інструкції, листи, декрети і грамоти; вони містили загальнообов`язкові норми, що визначали правове становище окремих установ, станів, осіб чи маєтків.

Визначним було прийняття Пилипом Орликом при обранні його гетьманом першої Конституції України “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького Війська” 1710 р. Вона проголошувала незалежність України на засадах парламентського устрою як демократичної республіки з виборними законодавчим і виконавчим органами; і вперше у світовій історії закріплювала розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою владами. Конституція визначала вищим законодавчим органом Генеральну Раду, яка мала скликатись у гетьманській резиденції для вирішення найважливіших справ тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову. Конституція обмежувала права виборного гетьмана, зокрема він не міг самовільно призначати на посади – усі вони були виборними, не мав права нікого судити – правосуддя здійснював Генеральний суд, без рішення Генеральної Ради гетьман мав право розглядати лише нагальні поточні питання, радячись притому із генеральною старшиною, він не міг вести жодних таємних зносин чи кореспонденції. Конституція визначала правове становище міщан, посполитих і козаків – гетьман мав наглядати за тим, щоб старшина не чинила їм утисків і здирств; скасовувались накладені на селян і козаків тягарі, а також скасовувались державні монополії, оренди і відкупи, ярмаркові податки та інші повинності. Визначали суспільні відносини в Україні також нормативні акти російського монарха.До 18 ст. загальна система російського права на Лівобережну Україну не поширювалась, а вводились у дію лише ті нормативні акти царської влади, які видавались для цієї території. Та з початку 18 ст. усе частіше приймаються правові акти спеціально для України та вводяться у дію акти загальноросійського значення. А у другій половині 18 ст. після остаточного скасування гетьманства нормативні акти місцевого походження поступились місцем загальнодержавному російському законодавству.

На території Слобідської України спершу у судових розглядах послуговувались нормами звичаєвого права, та поступово основним джерелом права стало законодавство Росії. На півдні України (Новоросії) набрало чинності виключно російське законодавство при незначному використанні норм місцевого звичаєвого права. На земляхЗапорізької Січі норми звичаєвого права залишались найважливішим джерелом права аж до її ліквідації.