7.Виникнення філософії

Виникнення філософії – це закономірне явище в 6 столітті до н.е. в 3-х культурних центрах: Індія, Китай, Середземномор’я (Греція). Цей період називають стрижневою добою (Карл Ясперс).

Існує 2 точки зору походження філософії:

1. Міфогенна (походить від міфології)

2. Гносогенна (основа філософії – знання)

Передумови виникнення філософії:

• Психологічні – подив, здивування

• Соціальні – розвиток держави, демократія

Причини виникнення філософії:

1. Поява писемності – дає можливість нагромадити знання.

2. Екзотеричні знання.

3. Розвинута міфологія (стародавня Греція) – критика та аналіз богів.

4. Трагедія і лірика в стародавній Греції

5. Мудрість в Індії та Китаї (екзотеричні)Це таке знання, яке сприймається, як досконале і здатне впорядковувати і виправляти звичайне життя людей.

Мабуть, першою передумовою виникнення філософії слід вважати появу писемності. За всіх відмінностей у часі й формах здійснення цієї події вона завжди стверджувала пев­ний загальнокультурний сенс. Насамперед поява писемного знаку зумовлена нагромадженням у досвіді людей надлишкового знання, збереження й трансляція якого вже до снаги традиційним формам духовного життя.

Важливою передумовою виникнення філософії стало подолання протиріччя, яке певний час було приховане в знаннях езотеричного типу. З одного боку, це були знання, й як такі вони вимагали широкої їх повідомлюваності, вільного їх поширення й вільного доступу до них. З іншого ж боку, це ще не були повною мірою наукові або філософські знання: вони існували не як самостійний витвір людського духу, а як деякий символічний вияв якоїсь вищої реальності.

8. Типи філософування та їх характеристика.

В історії філософії усталилися принаймні п’ять типів філософувань:

1 діалогічний/діалектичний (Сократ, Платон/ Геракліт, Геґель);

2 метафізичний (Арістотель, середньовічні схоласти, Тома Аквінський, томісти, раціоналісти, неотомісти);

– трансцендентальний (Кант, Гуссерль);

– аналітичний (Віденський гурток, Львівсько-Варшавська школа);

– деструктивний/деконструктивний (Ніцше/Дерріда).

Діалогічний тип філософування – це першопочатковий тип мислення, який відкрили стародавні греки понад дві тисячі років тому.

діалогічний спосіб філософування допомагає людині зцілитися від свого невігластва і піднятися до усвідомлення найважливіших речей, без яких життя не є життям, а простим існуванням; допомагає поєднати теорію і практику, етику і пізнання.

Метафізичний тип філософувань шукає відповіді на запитання: “Що насправді є?”. Метафізик розмірковує про Бога, безсмертну душу, початок світу тощо, як про цілком відомі і незаперечні істини. Тому такий тип філософування належить до догматичного.

Суть трансцендентального способу філософування полягає в тому, що виходить із усвідомлення обмеженості пізнання трансцендентного трансцендентальними умовами сприйняття (простором і

часом).

Наймолодший із зазначених типів філософування – аналітичний. Цей тип філософування прагне до понятійної ясності і точності

мови, йому притаманний антиірраціоналізм, він не визнає метафізики.

Щодо двох останніх типів філософування – деструктивного і деконструктивного, – то необхідно зазначити, що Ф. Ніцше належить до тих філософів, які з недовірою ставляться до всього розумного/логічного. Він вважає, що під розумністю/логічністю приховується воля до влади. Логіка і

розум вбивають життя. Витвором розуму є метафізика та вищі цінності. Необхідно зруйнувати метафізику. Загалом, раціональний порядок, логічна впорядкованість не сприяють життю, оскільки роблять його одноманітним. Необхідно навчитися йти на ризик, руйнуючи раціональний порядок,

встановлений владою, ідеологіями.