63.Предмет та завдання епіграфіки.

Епіграфіка (від грец. Επιγραφή - «напис») - допоміжна історична дисципліна (прикладна історична та філологічна дисципліна), що вивчає зміст і форми написів на твердих матеріалах (камені, кераміці, металі тощо) і що класифікує їх відповідно до їх тимчасовим і культурним контекстом. Вивченням стародавнього листа, зробленого переважно чорнилом, займається окрема дисципліна Палеографія.

Часом виникнення епіграфіки вважається період Відродження; методика епіграфіки як науки розроблена в XVIII-XIX ст. Розшифровка ієрогліфів Стародавнього Єгипту, вавілонської клинопису, мікенської писемності значно розширила в XIX-XX ст. сферу застосування епіграфіки.

Найбільш значні східно-слов'янські пам'ятники епіграфіки: написи XI-XIV ст. на стінах Новгородського Софійського собору і XI-XVII ст. на стінах київських культових споруд.

Епіграфічні тексти - один з основних джерел політичної, соціальної та економічної історії. Як правило, час створення написів відповідає міститься в них, відомостями.

64., 76. Епістолологія як сід.

Епістолологія, або еспістолографіка вивчає приватне листування як окремий вид дж-л особового походження..

Епістолярні дж-ла як форма соціальної комунікації є своєрідним документальним матеріалом, що потребує вироблення конкретної методики його опрацювання. До основних елементів дж-вчого аналізу епістолярію належать визначення авторства, часу та місця створення Л., його змістовна спрямованість, типологія та вид.

Перша концепція епістолярного стилю виникла ще у філософській школі Арістотеля.

65.Кодикологія як сід.

Кодікологія Історична - вивчає рукописні тексти. К. І. з-початково і традиційно вивчає середньовічну рукописну книгу, її матері-ний бік, долю. Предмет і завдання К. полягають у вивченні різноманітних проблем самої книги: складу переписувачів; історія створення рукописів, ареал рас-нування книги, соціальні функції книги в суспільстві. Термін запропонованої-жил француз Адьфонс Ден в 1949 р. Займалися Бубнов, Франко, архімандрит Порфирій Успенський, Лихачов, Попов. Кодекс - прототип сучасної книги - купа дощок пов'язаних разом. К. відбрунькувалися від палеографії.

66, 78.Предмет та завдання мемуаристики.

Мемуаристика - вивчає історичні твори, твори, розповіді про минуле, засновані на особистому досвіді і власної пам'яті автора, які розповідають про факти і деталях подій, учасниками або очевидний-кільцями яких вони були. Різновидами мемуаристики є автобіографії і щоденники, приватне листування. Ці джерела містять відомості про соціально-економічну, ідейно-політичної та духовного життя суспільства. Два підходи до вивчення мемуаристики: 1.Рішення конкретно історичних завдань 2.Ізученія мемуарів з точки зору їх власної історії. Мемуаристика сходить до глибокої старовини. Перші мемуари: «Анабасіс» Ксенофонта, «За-писки про Гальський війні», Розквіт мемуаристики - XVII-XVIII ст. класичні приклади це мемуари Карно, Сен-Сімона, Джефферсона. Особливість мемуа-рів - суб'єктивність. Форми мемуарів різні, від сухих спогадів до ху-дожественних творів. Наша мемуаристика з періоду КР. «Повчання де-тям». Аж до XVII в.на Русі не було автобіографій. Формування мемуа-гальнено завершується вXIX в. Мемуари: про визвольну війну 1648-1657г.г. записки про поїздки до Москви протодиякона К-П. лаври Іоакима, ківський-го міщанина Божко Балики; про Україну мемуари Ляссото, Барбаро, Контарі-ні, Гваніньі. Пам'ятники XVIIIв: Щоденники Пилипа Орлика, лубенського пів-полковник П. Апостола, Сулими, Якова Марковича. Особисті спогади є і в авторів козацьких літописів. XIX ст. Багато різних джерел, вже можна де-лити за темами.