53.Виникнення та розвиток рукописної книги в Україні

Створення слов*янської писемності сприяло вирішенню важливого історико-культурницького завдання, а саме фіксації перекладених з грецької текстів християнської канонічної літератури, а також презентації в Європі нової книжно-літературної мови, яка в той час мала назву слов*янської (словенської), а в історію увійшла як старослов*янська.

Розквіт київської писемної школи припадає на ХІ ст., яке характерне появою таких епохальних творів, як Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборник Святослава 1073 р., Ізборник 1076 р. Та Євангеліє Архангельське (1092).

Головною рисою розвитку руської писемності ХІІ ст. Був перехід від переписування та компіляції книг до їх літературного апрацювання й написання оригінальних творів – літописів, повчань тощо.

Тривалий час у слов*ян побутували як кирилиця, так і глаголиця, та врешті-решт остання з огляду на свою графічну складність поступово зникає, а кирилиця еволюціонує і поширюється.

До основних типів кириличного письма належать устав, півустав, скоропис. Уставом, як правило, писалися церковні книги. Протягом всього існування уставу він постійно видозмінювався. Деякі вчені вважають, що обгрунтованим є поділ уставного письма на 3 періоди розвитку: ХІ-ХІІ ст. – ранній устав; ХІІІ-ХІV ст. – перехідний устав; ХV- ХVІІ ст. – пізній устав. Пам*яток уставного письма збереглося мало, а найдавніших (ХІ_ХІІ ст.) – взагалі одиниці (Остромирове Євангеліє 1056-1057 рр., Ізборник Святослава 1073 р.). В окремих випадках (мабудь, це залежало від писаря або переписувача) навіть на початковому етапі існування уставу зустрічаються скошені і витягнуті літери, написані неохайним почерком. Таким чином, можна констатувати, що уставне письмо – явище доволі складне, еволюційне, і навіть коли на зміну йому прийшов півустав, він продовжує зустрічатися в літургійних пам*ятках.

У ході досліджень низки палеографічних матеріалів з*ясовано, що писемна традиція київської школи виявилася безперервною від часів Київської Русі ІХ-ХІІ ст. до України ХVІІ ст. Це свідчить про прямі генетичні зв*язки Київської держави з Україною і дає підстави вважати, що писемна традиція київської школи є закономірною культурною спадщиною українців.

54.Папір та філіграні на українських землях у хуі-хх ст.

Існує гіпотеза, яка базується на основі припущень польських та українських істориків, що уже на межі ХІІ-ХІІІ ст. в Галичі було відомо спосіб виготовлення паперу з ганчір’я. Проте дані припущення не мають документального підтвердження і тому не можуть претендувати як на доведений історичний факт. Першим вітчизняним папероробним підприємством можна вважати папірню в Янові на Русі (або Руському Янові), яка розпочала свою діяльність у 1522 році.

До числа найстаріших паперових виробництв, які виникли й діяли на теренах сучасної України були папірні в Буську (1541-1714 рр.) та Лівчичах (1549-1612 рр.). Найбільш відомою стала діяльність папірні в Буську, продукція якої користувалась великим попитом у Львові, Буську, Белзі, Галичі та Теребовлі. Є всі підстави вважати, що з буськими папірниками активно співпрацював видатний книгодрукар Іван Федоров.

На цей же час припадає поява топоніму – “папірня”, який визначав місцевість, де діяло папероробне виробництво. Причому назва даної місцевості зберігалась довгий час, навіть і після того як тут припинилось виробництво паперу. Топонім “папірня” мав своє поширення як в українських, так і в польських землях.

Даючи загальну оцінку періоду ХVІ – першій половині ХVІІ століття в розвитку папероробного виробництва, стає цілком очевидним, що в даний час здійснюється процес виникнення та становлення паперової промисловості.

Період 1750-1860 рр. розвитку паперової промисловості України проходить два етапи. Перший – формування мануфактурного виробництва. Другий – переростання мануфактури у фабрику та капіталізація самого виробництва.

У період другої половини ХІХ-початку ХХ століття в паперовій галузі визначальною формою виробництва стає фабрика.