Мета й обмеження організації

Мета являє собою генеральний план дій, у якому описується майбутній стан або процес як об’єкт досягнення. За місцем у системі орієнтирів, що визначають перспективу розвитку організації, мета може бути структурована, як наведено на рис. 1.2.

Вища мета й обмеження п роміжна мета

Першочергова мета

Рис. 1.2. Мета в систенмі орієнтирів, що визначають перспективу розвитку організації

На організацію як на суб’єкт підприємницької діяльності безпосередній вплив у визначенні мети організації справляють такі контрагенти (рис. 1.3):

 клієнти організації (споживачі або ринок);

 власники (інвестори, які вклали кошти в організацію);

 працівники організації;

 керівники організації (менеджери).

Керівники

Мета організації

Клієнти

Власник

Працівники

Рис. 1.3. Контрагенти, що справляють вплив на мету організації

Ступінь спрямованості кожної з цих груп на визначення мети варіюється від організації до організації і може з часом змінюватися. Є організації, котрі орієнтуються у своїй діяльності передовсім на спожівачів, і навпаки, організації, для яких пріоритетними є інтереси співробітників та керівників. Досягнення оптимального балансу між вираженням інтересів усіх ключових груп та метою організації є однією з найважливіших умов її розвитку. Задоволення інтересів однією з найважливіших умов її розвитку. Задоволення інтересів однієї з груп за рахунок ігнорування інтересів іншої, як правило, производить організацію до сумних результатів.

У діяльності організації керуються цілим набором завдань, які розрізняються як за змістом, так і за часовою перспективою.

Проведені автором дослідження засвідчують, що рівень знань завдань організації серед керівників середньої ланки становить 30 – 40, а серед персоналу – 5 – 10%.

Структура організації

«Ми змінюємось й змінюємо структуру організації кожні кілька років – змінюємо процедуру ухвалення рішень і т.д. і т.ін. Якщо структуру не змінювати, їй загрожує небезпека. Ми змінюємо організаційну структуру не тому, що нам так подобається, ми змінюємо її тому, що змінюються проблеми, які стоять перед нами, а отже, і шляхі розв’язання їх мають бути іншими» (Франк Кері).

Процес досягнення мети організації передбачає спільну працю людей, які є працівниками організації. Будь-яка організація потребує коордінації такої взаємодії шляхом установлення певного внутрішнього порядку. Конкретні форми цього порядку реалізуються за допомогою організаційної структури.

Структура організації – це її внутрішня побудова, яка характеризує склад підрозділів і систему зв’язку, підпорядкованість і взаємодію між ними. Організаційна структура організації визначає співвідношення (ієрархічність) між функціями, які виконуються її працівниками. Вони проявляються у формі розподілу праці, створення спеціалізованих підрозділів, системи посад і є необхідним елементом ефективності організації.

На практиці діють дві основні сили, які зумовлюють структуру організації:

• сила, що вимагає розподілу праці на самостійні одиниці (принцип розподілу праці);

• сила, що вимагає від самостійних одиниць координації їх в одне ціле, – кінцевий результат.

Ці сили зумовлюють форму так званого скелета організації.

Найбільш важливим фактором, який впливає на структуру організації, є її розмір. Він справляє вплив не лише на принцип розподілу праці, а й на метод координації. Найбільш ефективною є структура, в якій їх кількість становить 5 – 6 чоловік.

“Закон надійності організації: надійність організації обернено пропорційна чисельності її ланок і масі керівних указівок” (К. Арасланов).

Організація як складний механізм має такі основні компоненти:

• стратегічна верхівка;

• середня ланка;

• виробниче ядро;

• техноструктура;

• допоміжний персонал.

На практиці є три типи організаційної структури: функціональний, технологічний та комбінований.

“Неминучим результатом зв’язків, що розширюються між різними рівнями ієрархії, є зростаюча сфера нерозуміння” (Закон зв’язків).

Функціональна структура організації утворюється за функціональним притнципом. У цьому разі до функцій структурних підрозділів входять: виробництво, фінансова, економічна діяльність, маркетинг, керівництво персоналом тощо. Головною ознакою функціональної структури підприємтсва є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу чи групи однотипних виробів, вузлів, деталей (наприклад, цехи з виготовлення двигунів, задніх мостів, кузовів, коробок передач на автомобильному заводі) (рис. 1.4).

Генеральний директор