47. Поняття та визначення корупції.

Як свідчать окремі енциклопедичні словники, слово «корупція» походить від латинського «соrruptio», що означає «псування», «розбещення», тобто може розумітися як розбещення окремих посадових осіб державного апарату, як соціальна корозія, що роз’їдає державну владу і суспільство в цілому.

Найбільш вдалим та наближеним до істини, на нашу думку, вважається визначення корупції, запропоноване О.В.Терещуком. Так, під корупцією він розуміє діяльність осіб, уповноважених на виконання державних функцій чи прирівняної до неї особи, спрямовану на протиправне використання наданих їй повноважень або свого посадового становища та пов'язаних з ними можливостей для незаконного одержання від фізичних і юридичних осіб матеріальних благ, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру (запроданство), а також підкуп зазначених осіб фізичними і юридичними особами.

      Слід зазначити, що як серед українських вчених-правознавців, так і серед практиків не існує чіткого визначення поняття корупції. Основні підходи до розуміння корупції можна звести до наступного:

-корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців;

-корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;

-корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;

-корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності.

    Нормативно-правові акти України також не дають єдиного визначення поняття корупції. Так, у Законі України «Про боротьбу з корупцією» наводиться таке формулювання: «під корупцією в цьому За

  Таким чином, корупція – це складне соціальне явище, що неґативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави. Воно полягає як у протиправних діях (бездіяльності), так і неетичних (аморальних) вчинках.

      Корупцію можна визначити як складне соціальне (а за своєю суттю асоціальне, аморальне і протиправне) явище, що виникає в процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення особистих інтересів (інтересів третіх осіб), а також для створення умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм.

48. Суб’єкти корупції, сфери поширення корупції.

Суб’єкти політичної корупції: функціональний підхід

З позицій функціонального підходу, суб’єкти політичної корупції можуть бути умовно поділені на чотири групи.

Перша група – принципали. Потенційними принципалами є особи, наділені повноваженнями приймати політичні рішення або брати безпосередню участь у прийнятті таких рішень. За ухва лення рішень вони отримують хабарі або інші послуги, а також слугують “політичним дахом” для клієнтських груп та

інших суб’єктів. В Україні до принципалів слід віднести полі - тичні партії, народних депутатів, Президента України, керівників центральних органів виконавчої влади, суддів вищих судів.

Друга – державні агенти. До таких суб’єктів відносять осіб, наділених повноваженнями, як правило, в судовій і виконавчій владі, правоохоронних органах. Вони приймають необхідні адміністративні рішення за хабарі та інші послуги.

Третя – клієнти. Як правило, це великі бізнес -групи, олігархи, які замовляють необхідні рішення та послуги, інвестують кошти в політиків з метою отримання прибутку або інших пере- ваг. Це також можуть бути великі організовані кримінальні угруповання. Ці суб’єкти виконують роль хабародавців. Також вони виробляють “кров”, що живить корупційні схеми – тіньові кошти.

Четверта – посередники, якщо корупційна схема допускає їх існування (помічники народних депутатів, працівники апаратів вищих посадових осіб держави, адвокати тощо). Цінність посередників визначається їх можливостями входження до “системи”, вмінням знаходити та підтримувати особисті зв’язки,

досвідом, наявністю сильних покровителів.Іноді суб’єктами політичної корупції можуть бути недобро-

чесні виборці. Вони стають учасниками корупційних схем за умови свідомого продажу власних голосів або участі в різних схемах, спрямованих на викривлення дійсних результатів виборів (“каруселі”, масові голосування за відкріпними талонами тощо). Головним критерієм “цінності” суб’єкта слугує його ринко-

вий потенціал та ефективність, який полягає у створенні корупцій-них мереж – найбільш рентабельних організацій, що охоплюють різні групи суб’єктів. Чим менш вірогідними є викриття та покарання, ризики від можливого “кидка” партнерів.

Сфери поширення корупцій:

-освітня

-економічна

- політична

-правоохоронна

-житлово-комунальна

- Державно-управлінська (адміністративна) корупція

-медична

На процеси поширення корупції в Україні загалом також впливають:

Економічні фактори безпосередньо пов’язані з тривалою економічною кризою, яка призвела до значної деформації соціально-економічних відносин. Економічними факторами, які можуть виступати загальними причинами і умовами корупції та причинами й умовами корупційних діянь, перш за все, є:

- відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків

- відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних та господарських питань.

Організаційно-управлінські фактори:

- відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень

- наявність у службових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для прийняття рішень на свій розсуд;

- відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям;

- дублювання споріднених функцій органами державної влади, неузгодженість дій різних владних структур;

- низька виконавча дисципліна, відсутність належної відповідальності за доручену ділянку роботи та результати діяльності; - низький престиж державної служби.

Правові фактори:

- недоліки нормативно-правової бази, зокрема, наявність прогалин і правових колізій;

- відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів запобіжного впливу на причини та умови, що сприяють корупції та корупційним діянням.

Ідеологічним фактором, який відіграє роль соціальної передумови корупції в нашій країні, є відсутність чітко визначеної і впровадженої в практику системи цінностей Української держави та національної ідеології державної служби.

Морально-психологічні фактори значного поширення корупції в Україні пов’язані з такими основними моментами, як:

- втрата моральних засад свого колишнього статусу і значення у функціонуванні суспільства та регулюванні суспільних відносин;

- соціально-економічна і політична нестабільність суспільства;

- послаблення імунітету суспільства до корупції та антикорупційної мотивації суспільства;

- корінні зміни світогляду, ідеологічних орієнтацій громадян;

- поширення корисливої спрямованості у діяльності працівників публічної (недержавної) сфери