42. Історія розвитку лоббізму в світі ( на прикладі окремої країни)

Історично вважається, що лобізм виник в Англії XVII століття. У кулуари (це один з перекладів слова lobby) виходили члени англійського парламенту, де їх і зустрічали зацікавлені особи. Свій класичний сенс термін лобізм здобув у Америці XIX століття.  

З 1946 року діяльність лобістів у США регламентована законодавством. Відповідно до Закону 1946 року (Federal Regulation of Lobbying Act) лобіст зобов'язаний: по-перше, зареєструватися, а по-друге, чотири рази на рік надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.

Лобізм - це специфічний інститут політичної системи, механізм впливу приватних і суспільних організацій ("груп тиску") на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. У США, наприклад, лобізм ставить метою добиватися від конгресу, Білого дому, міністерств і відомств, законодавчих зборів і виконавчих органів штатів ухвалення або відхилення тих чи інших законодавчих адміністративних актів. Для реалізації цієї мети існує розвинена матеріальна структура. Практично всі значні корпорації, профспілки, організації мають у своєму складі лобістські підрозділи. Найбільшу долю лобістів становлять юристи. Серед лобістів чимало колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, багато чиновників апарату конгресу. Попередній досвід таких лобістів залишається неоціненним в їх новій діяльності, оскільки вони добре знайомі з процедурними тонкощами розробки і прийняття рішень, зберегли старі зв'язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Перейшовши у приватний сектор, вони працюють у тій же сфері, але вже не як службовці і не як посадові особи, а як представники певної зацікавленої групи. Тобто особовий склад лобізму - це люди, які в минулому приймали офіційні рішення й добре знайомі з політичною кухнею зсередини. Тому "зацікавлена група", спираючись на досвід і зв'язки лобістів, здатна контролювати процес розробки рішення і впливати на його прийняття.

Контроль і вплив на політичне рішення "зацікавленій групі" забезпечують формально дозволені й неформальні (нелегальні) засоби й методи дій лобізму. Справа в тому, що лобізм у Сполучених Штатах офіційно дозволений. Особи й організації, які займаються лобізмом, повинні реєструватись у клерка палати представників і пред'являти відомості про те, на кого вони працюють, яка їх мета і сума витрат на лобізм. Але як правило, ці відомості ніколи не пред'являються повністю.

До офіційно дозволених методів лобізму можна віднести виступи в конгресі, збір інформації та подання її в конгресі, розробку і внесення законопроектів, організацію пропагандистських компаній "за" чи "проти" рішення, наприклад, тиск з місць (потік листів, телеграм, дзвінків), фінансування виборчих компаній депутатів у конгрес тощо.

Реальним інструментом фінансування лобістської діяльності в США є виборчі фонди.У США не існує державного фінансування виборів, тобто конгресмену, який планує залишитися в Капітолії ще на один термін, доводиться самому думати про джерела фінансування передвиборної кампанії. Ними можуть стати ті групи, інтереси яких він просуває під час своєї діяльності у Вашингтоні. Левову частку коштів законодавці отримують від комітетів політичної дії (PAC), які і є не що інше, як лобі. Нині чинний закон про федеральних виборчих кампаніях дозволяє корпораціям, профспілкам та іншим організаціям створювати спеціальні незалежні фонди для збору добровільних внесків з метою їх подальшого використання на фінансування кампаній.

Для розвитку лобізму в США існувало кілька передумов в самій політичній системі: у першу чергу, в США немає законодавчих норм, які могли б змусити конгресмена змінити свою позицію, якщо вона не відповідає позиції президента. А по-друге, американська парламентська система, що не передбачає жорсткої партійної дисципліни. По суті голосування в Конгресі визначає не партійна приналежність, а інтереси конкретного конгресмена - члени Конгресу представляють перш за все свій штат або округ.

У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В “Акті про відкрите лобіювання” терміном “лобіст” визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістський контакт. Сьогодні у законодавстві США лобіювання чітко визначене та витлумачене. Тут недвозначно вказані умови, за яких організація чи окрема особа вважаються лобістом із фінансової та податкової точки зору, визначені умови реєстрації, регламентовано, які засоби впливу на урядовців дозволені, а які переслідуються законом. В останньому законодавчому акті США щодо лобізму звітність лобістів про свою діяльність поставили у більш жорсткі рамки: регламентовано лобізм з боку “груп інтересів” іноземних держав тощо.