- •1. Визначення поняття «політична партія»
- •2. Основні риси політичних партій
- •3. Структура та функції політичних партій.
- •4. Статус партій в державі та їх роль в політичному житті суспільства.
- •5. Перші організовані групи людей та прообрази політичних партій.
- •6. Теорії елити та олігархізації політичних партій.
- •Теорія Парето:
- •2) Теорія Острогорского:
- •3) Роберт Міхельс:
- •7. Етапи в історії утворення та еволюції політичних партій.
- •8. Становлення партій сучасного типу в Європі та Америці.
- •9. Перші політичні об’єднання в Україні.
- •10. Протидія партій з владою: історичний аспект
- •11. Правова інституалізація партій у політичну систему держави: теоретичний аспект.
- •12. Типологія пп
- •26. Особливості формування іміджу політичного лідера та партії: схожість та розбіжності.
- •27. Партійно – політична карта Миколаївщини на сучасному етапі ( 2007 – 2010)
- •29. Партійно-політична карта Зх. України в першій половині хх ст..
- •30. Образ политика
- •31. Праві націонал-радикальні партії.
- •32. Законод. Регулювання громад. Орг.
- •33. Правове регулювання діяльності політичних партій в сучасній Україні (законодавче забезпечення).
- •34. Особливості, типи громадських організацій та рухів, їх участь у політичному житті суспільства.
- •Комуністична партія України. (кпу)
- •II. Соціалістична партія України. (спу)
- •38. Товариства, брацтва, гуртки як предтеча українських політичних партій
- •39. Формування в парламенті партійних фракцій.
- •40. Сучасні громадсько – політичні рухи в Україні
- •41. Українські політичні партії на початку хх століття.
- •42. Історія розвитку лоббізму в світі ( на прикладі окремої країни)
- •43. Перебудовні процеси в срср і становлення багатопартійності. Етапи перебудови
- •45. Практика парламентської боротьби партій за владу.
- •46. Стадії становлення. Функції та роль громадсько – політичних організацій та рухів.
- •47. Поняття та визначення корупції.
- •48. Суб’єкти корупції, сфери поширення корупції.
- •49. Ектсремістські політичні організації: сутність та перспективи розвитку.
3. Структура та функції політичних партій.
Структура ПП:
вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва. (Інколи бюрократичний апарат може відособлюватися від інших ланок партії і навіть брати партійне керівництво у свої руки. Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії. )
активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;
пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;
соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.
Функції:
активізація і інтеграція великих суспільних верств;
артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення та агрегація інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;
політична соціалізація і формування суспільної думки;
розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;
рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох державах уряди і представницькі органи формуються з членів великих політичних партій, а президенти і прем'єр міністри, як правило, очолюють правлячі партії;
мобілізація виборців на виборах;
участь у боротьбі за державну владу через вибори;
здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади;
рекрутування нових членів партії.
4. Статус партій в державі та їх роль в політичному житті суспільства.
Партії – не обов’язкове явище кожної держави, але все ж у більшості країн вони є створені. Звичайно, їхній вплив та важливість різна. В деяких випадках партії сильні, добре організовані та мають своїх представників в уряді; інколи вони слабкі та згодом зовсім зникають з політичної арени.
Значення політичних партій в житті держави змінюється протягом історії. В останні роки воно помітно зростає. Чому ж партії є такими поширеними?
По-перше, партії з’являються тоді, коли члени суспільства усвідомлюють існування конфліктів, які належать до структури суспільства загалом, до аспектів його організації чи до політичних тенденцій, що домінують у цьому суспільстві.
По-друге, партії існують для підтримки зв’язку між урядом певної держави і суспільством.
По-третє, для партій основним є переконання, що “єдність – це сила”. Його широко пропагують у сучасному суспільстві. Вважається, що сильна, добре організована партія зможе діяти ефективніше.
Правлячі партії зазвичай відрізняються консерватизмом, опозиційні — динамізмом, що зорієнтований на зміни і реформи.
Опозиційні партії можна розділити на: легальні, тобто ті, діяльність яких дозволена і вони зареєстровані державою; напівлегальні, не зареєстровані, але і не заборонені; нелегальні, заборонені державою, нерідко вони діють в умовах конспірації і в підпіллі. Опозиційні партії мають особливий образ політичних дій, що визначається головним їхнім завданням — завоювати владу. Партійна діяльність опозиційних партій зосереджується головним чином у політичній сфері, а економіці, культурі і т. ін. приділяється значно менше уваги. Такі партії, як правило, не ідентифікують себе з існуючим у країні режимом, піддають радикальній критиці існуюче суспільство і його політичні структури. Опозиційні партії протиставляють себе іншим партіям і особливо рішуче дистанціюються з правлячими партіями.
Правляча партія суттєво відрізняється від опозиційної. У своїй діяльності вона багато приділяє уваги роботі в уряді і в парламенті. Правляча партія віддає перевагу розв´язуванню завдань економічних, управлінських, а політичні дії носять, зазвичай, прагматичний характер.