11. Аналогія цивільного закону

Наявність досконалого законодавства не вирішить питання його належного застосування. Насамперед, проблеми застосування пов'язані з тим, що законодавство не може врегулювати всі суспільні відносини. І тому виникає низка суспільних відносин, які залишаються за межами регулювання цивільним законодавством. Чи означає це, що вони взагалі випали з поля зору законодавця? Безперечно ні, оскільки саме для таких випадків законодавець запроваджує так зване регулювання за аналогією. Розрізняють аналогію закону та аналогію права. Аналогія закону має місце, якщо цивільні відносини не врегульовано ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, однак є правові норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. І тому для врегулювання такої прогалини законодавець дозволяє застосовувати положення аналогічних правових норм (п. 1 ст. 8 ЦК).

Застосування цивільного законодавства також тісно пов'язане з його тлумаченням. Тлумачення цивільного законодавства — це усвідомлення змісту цивільно-правової норми. Більшість нормативно-правових актів виписані чітко, грамотно та з дотриманням правил юридичної техніки. Проте трапляються нормативно-правові акти, які допускають неоднозначність чи суперечливість у тлумаченні своїх положень. Тому в цьому випадку слід застосовувати низку способів тлумачення. Тут, окрім загально-філософських способів тлумачення (граматичний, логічний, систематичний, історичний тощо) слід застосовувати спеціально юридичні способи тлумачення. Останні поділяють на обов'язкові та необов'язкові для застосування. До обов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів належить офіційне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який його видав) та легальне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який спеціально для цього вповноважений). До необов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів тлумачення можна віднести, наприклад, доктринальне тлумачення, тобто думки вчених, щодо правильності застосування положень відповідного акту цивільного законодавства.

12. Аналогія цивільного права

Наявність досконалого законодавства не вирішить питання його належного застосування. Насамперед, проблеми застосування пов'язані з тим, що законодавство не може врегулювати всі суспільні відносини. І тому виникає низка суспільних відносин, які залишаються за межами регулювання цивільним законодавством. Чи означає це, що вони взагалі випали з поля зору законодавця? Безперечно ні, оскільки саме для таких випадків законодавець запроваджує так зване регулювання за аналогією. Розрізняють аналогію закону та аналогію права.

Аналогія права має місце, якщо аналогічних правових норм немає і використати аналогію закону неможливо. У цьому разі, для усунення такої прогалини, а також з метою регулювання таких відносин слід застосовувати загальні засади цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК).

13. Загальна характеристика Цивільного кодексу України

14. Поняття цивільних правовідносин (цивільного правовідношення)

Цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Для більш повної характеристики цивільних правовідносин необхідно:

• встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення;

• визначити їх суб'єктний склад;

• виявити їх зміст та структуру;

• з'ясувати, що є об'єктом цих правовідносин.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно належать:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

4) акти цивільного законодавства;

5) акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування;

6) рішення суду;

7) настання або ненастання певної події;

8) інші юридичні факти (ст. 11 ЦК).

Докладніше питання юридичного факту як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин буде викладено далі, у § 6 Гл. 2 цього посібника.

Суб'єктний склад цивільних правовідносин становлять особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах. Учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК). Проте кожен із указаних суб'єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за умови їх правосуб'єктності. Під поняттям "правосуб'єктність" слід розуміти соціально-правову можливість суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність (здатність суб'єкта бути носієм цивільних прав та обов'язків) та дієздатність (здатність суб'єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також: створювати для себе цивільні обов'язки та виконувати їх). Іноді в літературі з категорії дієздатності учасників цивільних правовідносин додатково виокремлюють деліктоздатність (здатність суб'єкта нести цивільно-правову відповідальність за невиконання цивільного обов'язку).

Учасників цивільних правовідносин поділяють на уповноваженого та зобов'язаного. Проте суб'єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов'язки за певними правовідносинами (універсальне), або тільки права чи тільки обов'язки (сингулярне).

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.