159 Загальні положення про гарантію

Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зо­бов'язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би служити для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов'я­зань. Гарантія за новим Цивільним кодексом (в літературі її нерідко називають банків­ською гарантією) не тільки має власне правове регулювання, але й за своєю доктриною є самостійним способом забез­печення виконання зобов'язання. Гарантія має певну низку характерних ознак, що відрізняють її не тільки від інших способів забезпечення зобов'язання, насамперед поруки, але й від гаран­тії, яка використовувалась раніше в українському законодавстві: - вона носить самостійний характер, тобто не залежить від долі основного зобов'язан­ня має особливий суб'єктний склад; - строк її дії не обмежується строком пред'явлення кредитором позовних вимог до гаранта; - має оплатний характер; - є безвідкличною.

Цивільні правовіднос, що виникають відносно гарантії, мають особливий суб'єктний склад.

По-перше, в якості гаранта можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси умовна назва — банківська гарантія).

 По-друге, особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантії (прин­ципал), є боржником за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечується банківською гарантією.

По-третє, особа, яка отримує право висувати вимога, до гаранта (бенефіціар), є креди­тором в основному зобов'язанні. Бенефіціар може бути як фізичною особою, у тому числі суб'єктом підприємницької діяльності так і юридичною особою. За своєю юридичною природою гарантія являє закріплене в письмовій формі односто­роннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язується виконати бенефіціару-кредитору забезпечене банківською гарантією зобов'язання у разі його порушення принципалом-боржником. Предмет гарантійного зобов'язання новим Цивільним кодексом прямо не обмежений. Разом з тим із змісту ЦК випливає, що обов'язок гаранта становить сплата певної грошової суми.

160 Поняття та види застави

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону (застава вантажів у морського перевізника).

Договір укладається в письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є нерухомість, транспортні засоби чи космічні об’єкти. Види застави: 1) іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2) заклад – заставарухомого майна, що передається заставодержателю; 3) заставатоварів в переробці або обороті – можуть змінюватися предметизастави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) заставацінних паперів; 5) застава майнових прав – предметом є належнізаставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.