3. Синтаксичний розбір речення.

Екзаменаційний білет № 4

1. Орфоепічні норми літературного мовлення.

Орфоепія — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

Орфоепія буквально означає «правильна вимова». Кодексом орфоепічних норм є орфоепічний словник, у якому зафіксовані норми літературної вимови за допомогою спеціальних транскрипційних знаків.

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній)

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба);

– зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн (проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн.

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією.

Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

• тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

• дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

• голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

• літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

• буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

• літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Використання дієслівних форм та віддієслівних іменників у фаховому тексті.

Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як прцес.

У сисему дієслова входять такі форми: а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити; б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, передплатимо, підписав би, передплатив би, підпиши, передплати; в) безособові форми на -но, -то: підписано, передплачено, відкрито; г) дієприкметник: підписаний, передплачений, відкритий; д) дієприслівник: підписуючи, передплачуючи, відкриваючи.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Дієприкметник — це особлива дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які?

Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка називає додаткову дію і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому . способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю.

Віддієслівні іменники - іменники, які утворені від дієслівних основ і означають опредмечену дію (опредмечений стан, процес), а також конкретні предмети або особи: збирання, ходіння, журба, заплав, гуркіт, лічильник, приймач, водій, продавець.

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних естетичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди означень і додатків у родовому відмінку; через їх вживання збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Найхарактернішими дієслівними формами ділової мови є інфінітив та форма теперішнього часу зі значенням позачасовості. Неозначена форма дієслова в адміністративно-канцелярському та законодавчому різновидах ділового мовлення найчастіше виступає на означення неминучості, обов'язковості дії (наприклад: Організувати..., Забезпечити..., Розробити..., Поважати національну гідність..., Зміцнювати добросусідські відносини...). Форми теперішнього часу характерні для різних видів документів. Вони або констатують факт (Звільняється з посади у зв'язку з переведенням...), або повідомляють певну інформацію (Сесії скликають двічі на рік), або вносять елемент імперативності (Вимагаємо..., Дирекція нагадує про...,Зобов'язую завідувачів відділів...). Теперішній час може вживатися і на позначення майбутнього, коли потрібно підкреслити обов'язковість (Збори розпочинаються о 17 годині, Виставка працює до..., Засідання переноситься на ...).

Форма дієслів доконаного виду у ділових текстах твориться способом префіксації (адресувати – заадресувати, ангажувати – заангажувати, анкетувати – проанкетувати, актувати – заактувати, візувати – завізувати, балансувати – збалансувати і под.).

Форми наказового способу у діловій сфері вживають лише в усному спілкуванні (працюй – працюйте, слухай – слухайте, заходь – заходьте, сідай – сідайте). У писемному діловому мовленні наказовість передається інфінітивом та описовими лексичними засобами. Інфінітив уживають для передачі імперативності (посилює наказ, розпорядження тощо), необхідності дії, її неминучості, особливої категоричності та ін., наприклад: У тижневий термін підготувати..., 25 грудня скликати з'їзд..., Довести до відома міністерств... . Директивність виражається такими лексико-граматичними засобами: прислівниками (треба, слід, варто, потрібно, необхідно, негайно), прикметниками і дієприслівниками (повинен, зобов'язаний), допоміжними дієсловами (мати, мусити, могти, належати, бажати) і под.

Для текстів офіційно-ділового стилю характерна безособовість переданої думки – відсутність авторського «я» й узагальнення дієслівної форми першої особи однини або множини. Саме ця дієслівна форма в адміністративно-канцелярському мовленні передає імперативність, наприклад: Наказую..., Зобов'язую..., Нагадуємо..., Звертаємо Вашу увагу на... .

Констатацію факту зі значенням неминучості виконання чого-небудь передають деякі пасивні дієслівні форми, найуживаніші в різного роду інструкціях, статутах, приписах (забороняється, заборонено, не дозволяється, рекомендується, рекомендовано тощо).

Характерними для ділового мовлення є предикативні форми на -но, -то, оскільки вони передають узагальнено-особове значення, наприклад: Цю довідку подано..., Статутний фонд визначено..., Комітет реорганізовано в міністерство..., Роботу виконано..., Роботу прийнято..., а також уживання дієприкметників та дієприслівників. Зокрема, спостерігається тенденція (не завжди виправдана) до вживання активних дієприкметників на зразок: існуючий порядок, назріваючий конфлікт, прибуваючі пасажири, вражаючі факти, переважаючі докази, незамерзаюча водойма, проникаюча радіація, думаючі, знаючі люди; відступаючі, протидіючі, атакуючі, наступаючі сили (військ.; але перен.: наступальна сила); довгограюча платівка, процвітаюча держава, наростаючий дефіцит, галопуюча(галопівна) інфляція, підростаюче покоління, зростаючий борг, діючі потужності, обслуговуючий (обслуговувальний) персонал, ворогуючі сили, деградуюче суспільство, голодуючі верстви, деморалізуюча обстановка, стабілізуючі заходи, тонізуючі напої; дезінфікуючі, дезодоруючі засоби.

Останнім часом також спостерігається тенденція до поширення прикметникових форм на -[ув]альний (-[юв]альний), -ійний, -івний. Наприклад: копіювальний, передавальний, гральний, збиральний, літальний, приймальний, змішувальний, запам'ятовувальний, льоносійний, рятівний (рятувальний), проникальний, регулювальний, чистильний.