2. Цитування в усному та писемному діловому мовленні.

Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першо¬джерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Використання та оформлення цитат у діловому мовленні

Чуже висловлювання чи думка, передані від імені того, і кому вони належать, називають прямою мовою.

Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого

усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає

не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й

стилістичні особливості:

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цитата обов'язково береться в лапки. У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч».

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, то розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: «Встане правда! встане воля!»

«Борітеся — поборете!» — закликав він.

Вказівка на джерело, звідки виписано цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки.

Пряма мова береться в лапки разом із знаком питання, знаком

оклику, трьома крапками, але крапка й кома виносяться за лапки

Цитати – це різновид прямої мови.

Цитатою називається дослівний уривок з чийогось тек¬сту або висловлення дня підтвердження якоїсь думки. Ци¬тати завжди беруться в лапки. Якщо цитата є частиною ре¬чення, то вона пишеться з малої букви. Наприклад: Борис Буряк пише, що „в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор”.

Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Наприклад: Шевченкове „…треба ми¬ром, Громадою обух сталить…” завжди звучить як гасло.

Якщо цитується віршований текст, то він, при збереженні віршової форми, в лапки не береться, а коли пишеться су¬цільним рядком, то оформляється як звичайна прозова ци¬тата.

3. Синтаксичний розбір речення. Екзаменаційний білет № 17

1. Прислівник у юридичному тексті.

Прислівник (лат. adverbium - біля дієслова) - це повнозначна, самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? Є незмінною.

Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?) навкруги далечінь (Гончар); Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)

Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш) Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)

Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка) Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу. (Гончар)

Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні

Означальні прислівники. Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти, міцно спати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага).

Означальні прислівники поділяються на три групи: якісно-означальні, способу або образу дії, кількісно-означальні.

Якісно-означальні прислівники. Дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е, наприклад: гарно, розумно, вдало, гаряче, добре. Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння, наприклад: легко — легше — найлегше; гірко — гіркіше — найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників.

Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -ше або -іше (довго — довше, тепло — тепліше), а також суплетивно (гарно — краще, погано — гірше) або аналітичним способом (вдало — менш вдало, ясно — більш ясно).

Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад:весело — веселіше, найвеселіше; дорого — дорожче, найдорожче.

Прислівники способу або образу дії. Вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому, по-материнському).

Кількісно-означальні прислівники. Виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки?, якою мірою?, як багато? (двічі, утричі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники. Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими, причиновими відношеннями, рідше — за метою її виконання.

Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: прислівники часу, прислівники місця, прислівники причини, прислівники мети.

Прислівники часу. Характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли?, відколи?, як довго?, доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди, учора, понині, одвіку).

Прислівники місця. Означають місце дії або напрям руху предмета. Відповідають на питання: де?, куди?, звідки? (угорі, вниз, здалеку).

Прислівники причини. Виражають причину дії і відповідають на питання: чому?, через що?, з якої причини? (зопалу, згарячу, здуру, знічев’я).

Прислівники мети. Виражають мету дії і відповідають на питання: для чого?, нащо?, з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ).

Безособово-предикативні прислівники. Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають: стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно); психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно, душно); зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати). У ролі головного члена безособових речень вони виражають відношення до особи, яка зазначає певного стану, або вказують на загальний фізичний стан природи.

Займенникові прислівники. Можуть входити як до означального, так і до обставинного різновиду прислівників. Серед них відокремлюють: -питально-відносні (де, куди, як),-вказівні (так, там, тут, сюди, туди, тоді),-заперечні (ніде, нікуди, ніколи, ніяк),-неозначені (десь, кудись, колись)

Модальні прислівники. Передають ставлення мовця до змісту висловлювання (мабуть, можливо, напевно, безперечно, по-перше й т.ін.).

Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

• прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

• складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишуться:

• прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі:

без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

• прислшникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

• прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;

• прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

• прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;

• прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.