3. Синтаксичний розбір речення. Екзаменаційний білет № 26

1. Інверсія. Особливості вираження підмета та присудка у професійних текстах.

Інверсія — стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним.

Інверсія індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення. Синтаксично інверсований порядок членів речення служить передусім меті виділення окремих, найвагоміших у контексті даного висловлювання слів. Інверсоване слово за рахунок того, що потрапляє в незвичну для нього синтаксичну позицію, мимоволі привертає й затримує на собі більше уваги. Особливо яскраво ця функція інверсії виявляє себе у випадку, коли інверсоване слово не просто змінює свою узвичаєну синтаксичну позицію, але при цьому ще й відділяється від члена речення, якому воно підпорядковане, іншими словами, — коли граматично зв'язані слова, інверсуючись, розводяться в межах речення, а інколи й суміжних речень.

Наприклад: «Хвилі байдуже бігли на берег — не наздоганяли, не підгонили одна одну, тихі й покірні, зморено засипали на теплім піску» (Ю. Мушкетик), замість: Тихі й покірні хвилі байдуже бігли на берег — не наздоганяли, не підганяли одна одну, зморено засинали на теплім піску.

Правила узгодження складеного підмета з присудком в українській літературній мові

У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язуєть­ся переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко) присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді одни­ни, що й підмет сонце, так само присудок почалася має жіно­чий рід однини, як і підмет відлига. Водночас цей зв'язок має Деякі свої особливості.

При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'язаних єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому

більше зосереджується увага — на дії чи на предметах: Радіють і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко).

При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням кількісного числівника чи кількісного слова з денником, присудок ставиться:

а) в однині, якшо увагу зосереджено на кількості: Сиділо нас чоловіка з вісім (А. Тесленко). За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко). Присудок у такому ставиться, як правило, перед підметом;

б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три шля­хи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко). При в'їзді в село п 'ятеро теслярів майстрували, докінчуючи, дерев 'я ну арку (Г. Хоткевич). Присудок у такому разі ставить­ся переважно після підмета, але не обов'язково: У хвірт­ку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцяте­ро дівчат (Ю. Смолич).

Ця тенденція добре простежується в реченні Біля прилавка стояло двоє селян і переказували продавцеві, напевно, останні новини (П. Панч), де при тому самому підметі двоє селян пер­ший присудок стояло вжито в однині (несуттєва дія), а друї гий переказували — у множині (важлива дія).

Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок, як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало зем­лю навколо кожного деревця (О. Довженко).

Якщо складений підмет має часове значення, то присудок ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперш зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар). Але якщо увага зосереджується на присудкові: Три роки минули непомітно.

При підметах, виражених іменниками більшість, меншість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ставиться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість

проголосувала за резолюцію.

При підметах, виражених займенниками хто, дехто, хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має форуму чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому — форму

однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко). Сидять собі, розмовляють, а дехто й куняє (Т. Шевченко).

При займеннику ви, який вживається для вираження по­шани до однієї особи, присудок ставиться в множині: Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б (І. Карпенко-Карий). Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Степане Михайловичу, ви згодні очолити відділ?

Якщо підмет, що означає професію, виражено іменником чоловічого роду, але він стосується особи жіночої статі, то прйсудок у розмовному стилі ставиться переважно у формі жіночого роду: Суддя сказала...; в офіційно-діловому — чоло­вічого: Суддя ухвалив... Проте якщо після назви професії йде лрізвише жіночої статі, то присудок ставиться у формі жіно­чого роду: Суддя Петренко ухвалила...

Якшо підмет виражено невідмінюваною власною назвою іншомовного походження, то присудок узгоджується в роді із загальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чор­ного моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів.

При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого ут­ворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була зас­нована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського. Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання забезпечення шкіл підручниками.

Підмет – це головний член речення, що означає предмет, про який говориться в реченні і відповідає на питання хто? що?

Підмет може бути виражений будь-якою частиною мови, якщо вона відповідає на питання хто? або що?, тобто вжитою в значенні іменника.

Підмет може виражатися сполученням слів, ужитим в зна¬ченні іменника в називному відмінку, а також цілим реченням.

За способом вираження підмети поділяються на прості (Соловейко заспівав) і складені (Його обличчя посмутніло).

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника (Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою). Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова (Вивчитися — ось моя мрія).

Складений підмет може бути виражений кількісно-іменниковою сполукою (75 процентів квітів пішло на експорт), сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися парком),

Присудок – головний член речення, що означає дію або стан предмета, про який говориться у реченні, і відповідає на запитання що робить предмет (підмет)? що з ним ро¬биться? який він с? хто або що він є?

Наприклад: а) Люблю я пісню солов’їну.

Що я роблю? –Люблю.

Підмет і присудок взаємопов’язані: підмет лише називає пред¬мет мовлення, а присудок характеризує його за дією або ознакою.